РОЗДІЛ 2. ГІПОТЕЗИ, ПРОБЛЕМИ ПОХОДЖЕННЯ ТА ФОРМУВАННЯ НАЙДАВНІШОЇ МОВИ

 

Ми знаємо, що мова – це система знаків, що призначені для спілкування. Поняття знака відноситься, в першу чергу, до слів, які несуть певне значення, що виражається чітко заданим числом звуків. Поняття системи означає, що слова можуть поєднуватися у речення лише відповідно до деяких правил, що кожне слово несе граматичні характеристики (рід, число, відмінок та ін.), а без них воно не існує.

У найдавніші часи, не маючи жодних наукових знань, люди зацікавилися загадкою мови і таємницею її походження та формування. Створювалися міфи про створення людини, що говорить. Грецькі філософи сперечалися, як виникли слова – самі собою або за допомогою людських зусиль. Але що вони мали на увазі, коли вимовляли ті слова, які ми зараз називаємо «мовою»? Тоді у них не було такого уявлення про мову як про систему, і бути не могло [5, 204].

У міфологічному розумінні мови немає. Здавалося б, що у міфах, що пояснюють виникнення світу, тварин, людини, звичаїв та ін., є звичайним зустріти розповідь про виникнення та формування такого корисного явища, як мова. Але лише дуже рідко мова згадується у міфах про виникнення людини, та й то, як фізіологічне явище. Наприклад, папуаси маринд-анім розповідають такий міф про походження людей: деми-творці розвели багаття поряд з ще сирими бамбуковими людьми. «Від жари бамбук потріскався, і уламки розійшлися у різні боки. Так у перших людей з’явилися руки і ноги, а на голові – очі, вуха та ніздрі. Та тут почувся найголосніший тріск «Ваах!». Це у перших людей відкрилися роти, і вони отримали дар мови». У даному випадку мова – здатність говорити – перерахована в одному ряду з руками, ногами, очима, ніздрями. Це наштовхує на думку, що найголовніша причина мови – рот. Бамбук тріснув, і з’явилися отвори. З’явився рот – і це вже «мова» [2, 15].

Приблизно те ж саме здавалося давньому єгиптянину: «…Єгиптяни були впевнені в тому, що мовлення виконується безпосередньо язиком і для того, щоб навчитися іншій мові, слід просто змінити положення язика у роті, «перевернути його». Вродженою здатністю мова виявляється також і в індійських та китайських релігійно-філософських системах, де вона ставиться в один ряд із зором, слухом, дотиком та мисленням.

Ще один приклад: «Люди вибралися з ями. Нггіве узяв бамбуковий ніж, надрізав ним ті місця, де зараз у людей рот, і сказав: «Тепер ви зможете говорити». І тоді люди здійснили свій перший крик» [2, 16].

Людина ніколи не могла навіть помислити, що слова – це звичайні мітки речей, які придумані для зручності, адже було так очевидно, що назви – природні супутники речей. Вважалося, що якщо імена від природи – вони не можуть бути невірними. Тому люди вірили, що мова лише одна, вона правильна.

З’явилося переконання, що існує природна, притаманна усім людям мова. Нею говорили усі первісні люди і зможуть говорити діти.

Почали проводити «царські експерименти». Класичний опис одного з них – можливо, навіть найпершого – дав Геродот у своїй «Історії» [2, 17].

«Єгиптяни…до царювання Псамметиха (VII – V ст. до н.е.) вважали себе найдавнішим народом на світі. Коли Псамметих ступив на престол, він забажав дізнатися який же народ найдавніший. Він не знайшов способу кращого, ніж віддати двох новонароджених немовлят (від простих батьків) пастуху на виховання серед кіз. За наказом царя ніхто не повинен був промовляти у їх присутності жодного слова. Немовлят помістили в окрему пустку, куди у певний час пастух приводив кіз і поїв дітей молоком. Псамметих бажав почути, яке перше слово зірветься з уст немовлят після незрозумілого дитячого лепетання. Так пастух діяв за наказом царя на протязі двох років. Одного разу, коли він зайшов до хатини, обидва немовляти пали до його ніг і, протягнувши рученята, мовили «бекос». Згодом, навіщаючи немовлят, йому щоразу доводилося чути це слово, і він повідомив про це цареві. Цар наказав розвідати, який народ і що саме називає цим словом, і дізнався, що так фрігійці називають хліб. Звідси єгиптяни зрозуміли, що фрігійці ще давніші за них…» [7, 186].

Розповідь про дітей, які ніколи не чули людської мови і не бачили хліба, але почали просити його фрігійською мовою, Геродот вважає досить достовірною.

Здоровий глузд запевняв, що діти, що виростуть поза суспільством, заговорять. Та не просто заговорять, їхня мова буде єдино правильною, першою мовою. Вважалося, що мова прихована у людині, як злак у насінині: вирости його, і він з’явиться в усій своїй красі. І буде вигідно відрізнятися від своїх диких родичів. Так і мова – з часом псується, втрачає благородство і ясність, і зберігається лише у якогось одного народу [12].

У стародавніх греків вважалося, що мова як здатність говорити мала творця. Піфагорейці запозичили у мудреців Сходу уявлення про ономатотета, ім’ядателя, - героя або бога, який подарував людям слова. У греків цю роль виконав Гермес – вісник богів.

Уявлення про мову як про щось віддалене від фізіології та зовнішнього світу поступово утверджувалося у духовній культурі. Царство слів та інтонацій стає об’єктом уваги софістів – вчителів, що за плату навчали риториці та мистецтву суперечки. Протагор (що прославився своїм тезисом «Людина є мірою усіх речей») багато говорив про правильність слів, обговорював граматичні помилки, яких припустився, на його думку, Гомер. Протагор був впевнений, що мова повинна бути логічною, інакше її потрібно і можна змінити. Тому він відкрив у грецькій мові три роди – чоловічий, жіночий і речовий, класифікував типи речень [13].

Софіст Продік показує, що слова, що мають на перший погляд однакові значення, насправді відрізняються. Він заперечував існування синонімів. Адже якщо синоніми існують, тоді у предмета від природи виявляється декілька назв. Але це не можливо, адже існує лише одна, «справжня» назва.

Концепція Платона твердила, що мова створена ономатотетами – богами або наймудрішими з людей. Ономатотети проникали у суть речей і давали їм назви у відповідності з їх природою. Мова, звичайно, змінюється, уже починаючи з часів Гомера. Але змінюється вона тому, що нею користуються люди не такі мудрі, як першостворювачі. Аналізуючи слова можна знайти у них замисел творців і це дасть пізнання істинної природи того, що позначене словом. Для цього потрібно знайти по нинішнім, похідним словам ті, перші. Таким чином, Платон теоретично обґрунтував процедуру пошуку етимологій – «істинних слів» [11, 129].

Етимологізування, засноване на міфологічних уявленнях, було дуже поширене у давньому світі. Ним займалися шумери, давні єгиптяни, давні греки. Вважалося, що «перша» мова постане не у вигляді системи, а як набір слів. Розуміння важливості організації слів, граматики прийде пізніше.

Пошуком етимологій у давньому світі особливо захоплювалися стоїки. Вони розробили детальну класифікацію різних методів переходу від похідних слів до першостворених. Колискою слів називали стоїки «відповідність відчуття речі з відчуттям звуку». Августин наводить такий приклад: «mel (мед) – як солодко діє на смак сама річ, так і назвою вона м’яко діє на слух…» [11, 131].

У Новий час вчені намагалися шляхом зіставлення різномовних слів дійти до мови, яка дісталася у спадок від Адама. Вважалося, що саме ця мова змішалася у часи Вавилонського стовпотворіння, а сучасні мови зберегли деякі її риси.

З античності і практично до середини XVIII ст. панувала теорія божественного виникнення мови. Вона являє собою повернення до міфологічної версії виникнення мови, поданої у Старому Завіті. Обговорюються дві біблейські легенди [9, 10].

1. «19. Господь Бог створив із землі усіх тварин польових і усіх птахів небесних, а привів їх до людини, щоб побачити, як вона назве їх, і щоб, як назве людина усяку душу живу, така і назва буде дана їй. 20. І дала людина назви усім скотинам і птахам небесним і звірям польовим…».

2. «На усій землі була одна мова і одна говірка…4. І сказали вони: побудуємо собі місто і вежу, висотою до небес; і зробимо собі ім’я, перш ніж розсіємося по землі. 5. І зійшов Господь подивитися місто і вежу, яку будували сини людські. 6. І сказав Господь: ось, один народ, і одна в усіх мова; і ось що почали вони робити і не відстануть вони від того, що задумали робити. 7. Зійдемо ж та й змішаємо там мову їх, так щоб один не розумів мови іншого. 8. І розсіяв їх Господь звідти по усій землі; і припинили вони будувати місто і вежу. 9. Дано йому назву: Вавилон, бо там змішав Господь мову усієї землі і звідти розсіяв їх Господь по усій землі» [9, 11].

Ці тексти, особливо перший, розумілися дуже широко. Уже Єфрем Сирин в ІІІ ст. писав, що Адам за одну годину придумав тисячу імен, які і зіставили перший словник давньоєврейської мови. У тому, що першою мовою людства була давньоєврейська, ніхто не сумнівався на протязі більш ніж тисячі років. Великий Данте казав, що першим словом, яке промовив Адам, було давньоєврейське EL – «Бог» [9, 12].

Данте і не сумнівався, що Адам був створений із здатністю говорити. Це найпростіший варіант теорії божественного походження мови. Адам був створений, уже вміючи говорити давньоєврейською мовою, а від нього цій мові навчилися Єва та їх діти, потім діти їх дітей і т.д. Під час будівництва Вавилонської вежі Бог «змішав» саме цю мову. Люди при цьому були змушені розсіятися по різним частинам світу і наслідком цього стало існування великої різноманітності мов, які люди поступово створили, по мірі того як виникала необхідність. Так уявляв собі виникнення мови англійський філософ Т. Гоббс [6, 79].

Англійський лікар і філософ-матеріаліст Д. Гартлі уявляв собі, що до потопу люди обходилися тією мовою, яку дав Адаму бог, і лише після гріхопадіння додалася деяка кількість слів. А після Вавилонського стовпотворіння, «по-перше, перші односкладні слова мови, що існувала до потопу, були включені до складу кожної нової мови. По-друге, так як ці слова включали лише невелику кількість із зрозумілих звуків, на які здатний людський голос, деяким сім’ям було навіяно створення нових артикуляцій: деяким – один комплекс, деяким – інший. По-третє, кожна сім’я отримала новий запас слів, що частково складався зі старих, частково з нових артикуляцій; і цей новий запас слів значно переважав за кількістю та різноманітністю слів. По-четверте, нова, відмінна від старої етимологія і синтаксис були також повідомлені кожній сім’ї. По-п’яте, було дано стільки мов, скільки було голів сімей, що згадані у книзі Буття» [6, 82].

Якщо переписати картину Гартлі на науковий лад, забравши з неї Бога, вона перетвориться на картину природного походження мови. У людей були прості односкладні слова; розсіюючись по світу, вони ці слова зберегли; потім потроху додали до них спочатку нові звуки (кожна група людей свої), потім нові слова і поступово розвивали більш підходящі способи сполучення слів у речення. Але тоді незрозуміло, навіщо люди додавали звуки, які це були звуки, на основі яких здатностей, що їх на це штовхало, коли з’явилися речення, якого типу і т.д [6, 83].

Таким чином, що стосується давньоєврейської як першої мови, з’явилися розбіжності та сумніви. Почали вказувати на інші мови, зберігаючи віру у Старий Завіт. Доводили, що першою мовою була готська, німецька, баскська, арабська, голландська, китайська. Один шведський письменник заявив, що в Едемі перша сім’я говорила датською мовою, Змій – французькою, а Саваоф – шведською. Поліглот та філософ Лейбніц дійшов висновку, що сучасні йому мови недосконалі, тоді як мова першої людини повинна була божественно відповідати своєму значенню. Ознака досконалості мови для Лейбніца – ступінь збереження у ньому кореневих слів тієї мови, яка була змішана у результаті Вавилонського стовпотворіння. Але жодна з реально існуючих або історично зафіксованих мов не може вважатися Адамовою мовою.