Мотив призначення поета і поезії

В Шевченковій поезії бачимо повне злиття особистого і громадянського, нотки нескореності, які звучать у віршах, написаних наперекір “всемилостивого” царського указу заборони писати: “О думи мої, о славо злая”, “Мов за подушне обступили” та ін.

Розвиває тему призначення поета і поезії, говорячи, що не слави він шукає в слові, а розради.

Слово для Шевченка – матеріальне, це не тільки духовна субстанція. Воно дає змогу не лише страждати, почувати, а дає поштовх його думці, є рушієм поступу суспільства. В слові закладені великі поклади енергії і інформації. Воно зв’язує людей, як сучасників, так і предків, і є містком до майбутнього:

Не для людей, тієї слави,

Мережані та кучеряві

Оці вірші віршую я

Для себе, братія моя!

І робить вражаючий висновок:

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється-ожива,

Як їх почує!… Знать од бога

І голос той, і ті слова

Ідуть меж люди!

Мотив заперечення самодержавного ладу

Соціально-викривальні і патріотичні мотиви проймають як лірику, так і поеми поета-засланця. У цьому розумінні вся лірика Шевченка – громадянська.

ßßß;

До Шевченкової лірики важко підійти зі звичним поділом на громадянську, філософську, пейзажну, любовну тощо.

Л.Новиченко

Інтимна лірика

Представлена лише 2 творами, але обидва вони – шедеври:

“Г.З.” (1848) і “Якби зустрілися ми знову” (1848), присвячені його коханню на волі “Ганні вродливій”, дружині поміщика Закревського.

Марієтта Шагінян відзначала, що ця жінка була єдиним справжнім коханням Шевченка, а вірш “Г.З” – найліричніший з усіх його віршів, такий глибоко інтимний, що здається – він вимовляє його пошепки, не вустами, а серцем”.

У цих пройнятих коханням і водночас таких цнотливих віршах виявилися кращі риси Шевченка-лірика:

Ø щирість,

Ø шляхетність почуття,

Ø тонкий психологізм у розкритті ліричного переживання.

Ці шедеври є віршами-спогадами про те, що було, але ще не згасло в поетовій душі. Їх можна назвати лірикою “пам’яті серця”:

Моя ти доле чорнобрива!

Якби побачив, нагадав

Веселеє та молодеє

Колишнє лишенько лихеє.

Я заридав би, заридав!

І помоливсь, що не правдивим,

А сном лукавим розійшлось,

Слізьми-водою розлилось

Колишнєє святеє диво!

 

Морально-етична проблематика

Існує думка, що і Святе Письмо, і священні тексти усіх релігій написані були на чужині в спробі віднайти розуміння Бога і віри, котрі спонукають народи до руху, усвідомити, чому бродять неприякані душі по землі.

Пошуками себе у світі, у людях божественного – людського пронизана уся творчість періоду заслання. Саме тому у творах цього періоду переважає морально-етична проблематика.

Тема деградації морально спустошеної людини, "бессознательного негодяя":

Quot;Дурні та гордії ми люди”, “Чи то недоля чи неволя”. “Мені здається, я не знаю” та ін.

Мені здається, я не знаю,

А люде справді не вмирають,

А перелізе ще живе

В свиню абощо та й живе,

Купається собі в калюжі,

Мов перш купалося в гріхах.

ßßßßß;

Графічна серія “Притча про блудного сина”.

Тема блудного сина: пригоди на чужині, каяття, повернення додому: наскрізна у всій творчості поета:

Ø рання творчість - образ сироти, блудного сина мимоволі.

Ø “три літа” - поеми “Тризна”, “Невольник”.

період заслання - образ солдата (“Рано-вранці новобранці”, “Не спалося, а ніч, як море”, “Москалевій криниці” тощо).

 

“Таким чином, це ще одна можливість полікувати розбитеє серце “ядом”, і не тільки ще одна спроба сказати гостре слово про порядки миколаївської держави, але й своєрідний вилив власного болю через самоочищення. З другого боку, тема людини, викиненої з рідної землі з різних причин, зокрема через руїнницькі заходи щодо родини та поневоленого, рідного блудному синові краю, краю антилюдської держави, входить важливим компонентом в універсальну картину світу та України, що її творив своєю творчістю Т.Шевченко”

В.Шевчук