Громада зично загула.
Є щось, чим громада не може поступитися, проти чого не може піти. Вона співчувала, як і автор, молодій пані, чия доля була занапащена, продана за палати, але особисті пристрасті повинні поступитися вищим принципам – правді.
У поемах “Москалева криниця”(1857) і “Титарівна”(1848) - проблема злочину і відповідальності злочинця перед людством і власним сумлінням. Герої поставлені в екзистенційні, пограничні ситуації на межі життя і смерті – їм доводиться вибирати між власним природним правом на існування і самопожертвою, помстою і прощенням.
“Титарівна” (1848) Найтрагічніша: її герой досяг найвищого вияву жорстокості – його помста за юнацьку образу багатої титарівни, що насміялася з його юнацьких почуттів, викликає осуд людей і Бога. Звівши титарівну, він викидає, як щеня, їхню спільну дитину, стає дітовбивцею. Злочин, за який немає виправдання ні на цьому ні на тому світі: Покарав Його Господь за гріх великий Не смертію! – він буде жить, І сатаною-чоловіком Він буде по світу ходить. Тема тюрми і каторги Започатковує в літературі.. Вперше мотиви тюрми і кайданів прозвучали в поезіях “Н.Костомарову” та “Самому чудно, а де ж дітись?”: образ ліричного героя пов”язано з образами козаків-невольників із невільницьких плачів, які вводять у загальний тон “невольницької” музи сплески відчаю, настрій печалі, скорботи. Мотиви власної неволі підносяться до осмислення підневільного буття всього народу, а в образі казарми – “смердячої хати”, який виникає в посланні “А.О.Козачковському” [2] втілено узагальнений образ миколаївської казарми – Російської імперії. Значення “невольничої” поезії: I. Вона, випередивши основні тенденції розвитку естетичної і літературної думки в Україні, сприяла утвердженню таких її начал як Ø реалістичний психологізм, Ø інтелектуалізм, Ø інтроспективність (вивчення психологічних процесів методом самоспостереження). II. Ця поезія – це практично єдиний набуток укр. літератури тих років, Вона не лише завершила розвиток укр. письменства 40-х рр., а й відкрила перед літературою нові перспективи, нові плідні тенденції.
Прозова творчість Наприкінці заслання, у Новопетрівському укріпленні написав 9 російськомовних повістей: не рівнозначні за своїм значення і нерівноцінні за своєю художньою довершеністю. Три були прозовою переробкою сюжетів поем “Наймичка”, “Варнак”, “Княжна”. Більшість написана на українському ґрунті або з додатком вражень заслання. Повістям властивий, за визначенням О.Білецького, “стримано сатиричний побутопис”, що подекуди переростає в пристрасні публіцистичні інвективи. У жанрово-стильовому плані пов’язані вони з традиціями російської прози 30-40-х рр. ХІХ ст., насамперед з традиціями української і російської реалістичної прози Є.Гребінки, М.Гоголя, І.Тургенєва. Щоправда Т.Шевченко в порвнянні з тогочасною прозою вперше порушив низку соціальних проблем, до яких ніхто з попередників не торкався. І в цьому новизна прози Шевченка. Усі повісті об’єднані одним героєм, що зримо присутній у кожній з них, - оповідач козак Дармограй. Саме цей псевдонім обирає поет для авторизації своїх творів. Саме його устами висловлює поет свою заповітну мрію: бачити щасливим людство.
Я ужасно люблю смотреть на счастливых людей, по-моему, нет ничего прекраснее, нет усладительнее зрелища, как образ счастливого человек (“Музыкант”).
Цей образ в його поезіях і повістях уособлює вільна людина. Фактично всі повісті насичені антикріпосницьким пафосом, що, на думку, письменника, є найбільшим народним горем. Не випадково у більшості творів підноситься момент одержання ними свободи. І другий момент, на якому наголосив автор. Ця свобода людини має бути такою, яка приносить благодать і самій особистості і оточуючому суспільному світові. Це людина не зіпсута фальшивими “цінностями” цивілізації для вибраних, виплекана на засадах хористиянства. Саме тому герої творів поділяються на групи через призму морально-етичного виміру. Много, неисчислимо много прекрасного в божественной, бессмертной природе, но торжество и венец бессмертной красоты – это оживленное счастье лицо человека. Возвышеннее, прекраснее в природе я ничего не знаю (“Художник”). Мемуарний елемент: помітна питома вага. Завдяки цьому в повістях органічно сплавилися Ø автобіографізм, Ø історизм, Ø етнографізм, Ø фактографічність. ßßß Визначало жанрову специфіку повістей: Ø обумовило наявність чималої кількості екскурсів у минуле, Ø ліричні відступи, Ø філософські, соціологічні роздуми тощо. ВУних автор порушив важливі гострі морально-етичні, а то й суспільно-політичні питання.
А відтак кожна його повість – то історія людей (чи одного персонажа, чи цілої родини, сестер і братів). Вона й становить її сюжет. Отже, вся проза Т.Шевченка – то насамперед проза гостросюжетна.
“Наймичка” і “Капитанша” Основною є тема селянської дівчини, знеславленої і покинутої паном-спокусником. Так, історії Лукії - героїні “Наймички” досить схожа на долю образу Ганни із однойменної поеми. Історія Лукії не трагічна, а драматична. Образ матері у повісті більш розвинений. Автор додає у прозовий варіант епізод зустрічі Лукії і улана – батька її дитини. Це ніби ще одне випробування у долі героїні, в якому мати проявила найкращі риси гордої жінки-матері, що глибоко страждає, але вміє терпіти, жаліти і йти до своєї мети. Цей епізод поглиблює відтворення душевного світу Лукії, яка після довгих умовлянь улана готова знову повірити в здавалось би щирі й ніжні почуття до неї, і тільки незрівнянна ні з чим любов її до сина перемогла вагання, що закралися в серце жінки. Офіцер неодноразово з’являється у повісті. Мета автора показати потворну мораль суспільства, яке плодить таких моральних калік – жорстоких, розпусних і безвідповідальних. Автор трагедію покритки трактує як соціальне зло. Трагедія дівчини, що стала покриткою, не є тільки її особистим нещастям. Людина розглядається автором в єдності соціального, морального, етичного й психологічного аспектів. У повісті письменник більш широко описує працю селянина-хлібороба.
“Варнак” Ідея викриття кріпосництва, покарання жорстокості і нелюдського ставлення до людей. Ширше розкрита сюжетна лінія, поглиблена психологічна мотивація вчинків героїв.
|
