Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Раздел 2. Технология выращивания цветочных культур закрытого грунта.




Доверь свою работу кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Калькулювання (від лат. calculatio - рахунок, підрахунок) - це система розрахунків, за допомогою яких визначається собівартість усієї проданої продукції та її частин, собівартість конкретних видів виробів, сума витрат окремих підрозділів підприємства на виробництво та продаж продукції.

Процес калькулювання собівартості продукції включає розмежування витрат на виробництво між закінченою продукцією й незавершеним виробництвом; розрахунок витрат на забраковану продукцію; оцінювання відходів виробництва і побічної продукції; визначення суми витрат, яка належать до готових виробів; розподіл витрат між видами продукції; розрахунок собівартості одиниці продукції.

Залежно від виду продукції, її складності, типу і характера організації виробництва у вітчизняній практиці використовуються різні методи калькулювання. Ці методи класифікуються за такими ознаками: об'єкт калькулювання і спосіб розрахунку.

В залежності від об'єкта виділяють методи калькулювання: метод прямого обліку, нормативний; позамовний; попередільний.

Залежно від способу розрахунку виокремлюють методи (способи) калькулювання: прямого рахунку; розрахунково-аналітичний; нормативний; параметричний; виключення витрат; коефіцієнтний; комбінований.

Метод прямого рахунку передбачає визначення собівартості одиниці продукції шляхом ділення загальної суми витрат на кількість виробленої продукції. Застосовується в основному на фірмах, які виробляють однорідну продукцію. Використання його на практиці досить обмежено, так як кількість монопродуктових фірм невелика. Тому частіше використовується його модифікація - розрахунково-аналітичний метод.

Розрахунково-аналітичний метод калькулювання передбачає визначення прямих витрат на основі норм витрати і віднесення їх на одиницю продукції прямим рахунком, а непрямих витрат - пропорційно певній базі, прийнятої в галузі. Такими базовими ознаками є:

- Кількість основного виробничого матеріалу в натуральному вираженні (використовується головним чином в матеріаломістких галузях);

- Вартість основного виробничого матеріалу (використовується в галузях, що вимагають дорогих сировинних ресурсів, наприклад в ювелірній промисловості);

- Прямі витрати робочого часу;

- Основна заробітна плата виробничих робітників;

- Машиногодини роботи обладнання (застосовується в галузях з високою часткою автоматизованого і механізованого праці, наприклад у машинобудуванні та ін.).

Нормативний методкалькулювання грунтується на нормах і нормативах використання матеріальних, фінансових і трудових ресурсів. Норми і нормативи повинні бути прогресивними і науково обгрунтованими, спрямованими на раціональне витрачання всіх ресурсів підприємства. Тому їх величини повинні періодично переглядатися. У цьому зв'язку на підприємтсвах необхідно організувати облік змін фактичних затрат всіх видів ресурсів на одиницю продукції.

Нормативний метод калькулювання найбільш широко використовується в масовому виробництві.

Параметричний метод використовується при калькулюванні однотипних, але різних за розмірами і якістю виробів. Він грунтується на встановленні закономірностей зміни витрат залежно від параметрів продукції. Найбільш простим і отримав широке поширення, наприклад, у важкому і енергетичному машинобудуванні є метод розрахунку собівартості на основі вартості одного кілограма ваги аналогічних машин і устаткування або інших показників, найбільш повно характеризують виріб. Даний метод дозволяє також визначити і додаткові витрати на поліпшення якісних параметрів продукції.

При використанні методу виключення витрат один вид продукціі, отриманої в результаті комплексної переробки сировини, вважається основним, а решта - побічними. Із загальних витрат на переробку сировини виключають побічну продукцію, а решту суми відносять на собівартість основних видів продукції. Для визначення вартості побічної продукції при розрахунках користуються:

• діючими відпускними цінами підприємства на побічну продукцію;

• цінами на замінну побічною продукцією сировину;

• витратами на виготовлення побічної продукції.

Коефіцієнтний метод заснований на використанні коефіціентів при розподілі комплексних витрат між отриманими продуктами. При цьому одному з продуктів присвоюється коефіцієнт 1, а решта порівнюються з ним в залежності від обраного ознаки (ваги продукції, відпускних цін на продукцію, вмісту органічних речовин і т. П.). Розрахунок виглядає наступним чином:

• випуск продукції розраховується в умовних одиницях;

• визначаються витрати на одну умовну одиницю шляхом розподілу загальної суми витрат на випуск продукції в умовних одиницях;

• перебувають витрати на виробництво кожного виду продукції шляхом множення витрат на одну умовну одиницю на певний коефіцієнт.

Комбінований метод являє собою поєднання методу виключення витрат і коефіцієнтного методу. Розрахунок за комбінованим методом здійснюється в кілька етапів:

• продукція ділиться на основну і побічну;

• витрати на побічну продукцію виключаються з загальних витрат;

• залишилася після виключення сума витрат розподіляється

між основними видами продукції відповідно до коефіцієнтів.

Метод виключення витрат, коефіцієнтний і комбінований методи використовуються в комплексних виробництвах (кольорова і чорна металургія, нафтопереробна та ін.), Коли затрати на сировину неможливо віднести на конкретний вид продукції.

При позамовному методі об'єктом обліку і калькулювання є окремий виробничий замовлення на заздалегідь певну кількість продукції. У замовленні зазначаються: вироби, які підлягають виготовленню; їх кількість; терміни виконання замовлення; цехи, що беруть участь в його виконанні. Планова собівартість замовлення визначається сумою всіх витрат виробництва протягом терміну виконання замовлення. Відповідно, звітна калькуляція при цьому методі складається після виконання робіт за замовленням. Позамовний метод калькулювання використовується найчастіше в індивідуальному і дрібносерійному виробництві.Позамовний метод обліку витрат на виробництво застосовується в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах обробних галузей промисловості, де виробляються вироби, що не повторюються чи повторюються рідко.

Попередільний метод застосовується в галузях, де оброблювану сировину послідовно проходить кілька самостійний фаз обробки - переділів. Кожен переділ, за винятком останнього, являє собою закінчену фазу обробки сировини, в результаті якої підприємство отримує напівфабрикат власного виробництва. Попередільний метод калькулювання застосовується в металургії, текстильної, деревообробної та інших галузях промисловості. Калькулювання собівартості при використанні цього методу здійснюється наступним чином: прямі витрати відображаються по кожному переділу окремо, вартість вихідної сировини включається в собівартість продукції першого переділу.

Метод прямого обліку ґрунтується на аналізі фактичних витрат розрахункового періоду. Під фактичними витратами розуміють витрати, що дійсно мають місце на даному об’єкті в періоді, що розглядається, при фактичному обсязі виробництва і рівні обсягу спожитих виробничих ресурсів, помноженому на діючі ціни на ці ресурси.

Нормативний метод обліку витрат на виробництво характеризується такими принципами організації обліку:

1. попереднє складання нормативних калькуляцій на основі технічно обґрунтованих діючих норм витрат за основними статтями видатків на виробництво в натуральному та грошовому вираженні;

2. облік змін діючих поточних норм і визначення впливу цих змін на собівартість продукції;

3. виявлення відхилень фактичних витрат від діючих норм за причинами і винуватцями.

 

Питання для самостійного вивчення:

1. Управління витратами на підприємстві.

2. Джерела і чинники зниження собівартості продукції.

 

Раздел 2. Технология выращивания цветочных культур закрытого грунта.

Тема 8.1. «Сезонноцветущие грунтовые культуры».

Цели:

знать: особенности выращивания сезонноцветущих грунтовых культур

уметь:

¾ анализировать графический материал;

¾ планировать сроки цветения, прищипок и размножения сезонноцветущих грунтовых культур;

 

развить способность: схематического изображения развития растений.

 

Основные понятия и термины по теме: ремонтантность, вегетационный период, маточное растение, побеги 1,2,3 порядков.

План изучения темы:

1. Гвоздика.

1.1. Виды сезонноцветущих грунтовых культур гвоздик.

1.2.Условия размножения ремонтантной гвоздики.

1.3. Морфология развития гвоздики.

2.Роза - Rosa L.

3. Хризантема индийская - Chrysanthemum L.

4. Зантедешия, калла, ричардия - Zantedeschia Sprang.

Краткое изложение теоретических вопросов:

 







Дата добавления: 2015-08-30; просмотров: 393. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.024 сек.) русская версия | украинская версия