TRANSLATING SCIENTIFIC AND TECHNICAL STYLEПопередній параграф ми закінчили на моторошному для всіх налогових інспекторів епізоді, коли небайдужі древляни сочли податкову політику київської власті нєсколько непродуманою і зробили їй зауваження, розірвавши князя Ігоря на дві рівні половинки. Так шо дід советує всім нашим політікам, які вже мали честь сфотографуватися в мусорних бачках і всім тим, яким така фотосесія ще предстоїть, хвалити долю, шо надворі січас ХХІ століття, а не Х. Однак, сердити народ всьо равно не рекомендується, бо наш народ хоть добродушний, но на розправу скорий. Однак, пвертаємося в Х століття, а іменно в 945 рік. У княжий двір прибувають перелякані і розгублені Ігореві дружинники, які сообщають Ользі, що її чоловік, князь Ігор, не сможе, к сожалєнію, прибуть додому по тій причині, що... - Напився? - насупилась Ольга - Нє... Хуже - похнюпились дружинники. - Оп’ять заночував у тої хвойди? - зойкнула Ольга - Значітєльно хуже. - промовили дружинник. - Вбив його князь Мал, а тепер хоче на тобі жениться. І скоро тут будуть його свати. Абстрагуємось на хвильку від переживань жінки, яка в одну мить стала вдовою з малолітньою дитиною на руках, а Київ опинився перед серйозною політичною кризою. В ті часи все майно вбитого врага, разом з його дружинами, наложніцами, конями і рабами щиталося законною здобиччю победітєля. Всі ці думки миттю пронеслися в голові у Ольги. У Іскоростені вже святкували перемогу над Києвом, а князя Мала одягали в жениховський сюртук. Сам Мал поправляючи краватку весело обращався до своїх: - Ну шо, друзья, тепер зажівйом по-настоящому! Ольга в мене пікнуть не посміє! Построю дачу на Ліпках, открою магазін на Хрещатику і в Париж! Мадемуазель, бонжур! Пардон! В груді моєй Везувій так і клокотІт! Ех, житуха! – і всі разом весело реготали. У Києві ж звістка про позорну смерть князя Ігоря миттєво рознеслася среді населення. Ремісники на Подолі злорадно перемигувалося: - Ну шо, куме? Як діла? - Ну як шо - всьо пропало! - Нас слівают? - Ага, слівают! І посміюючись йшли пити медовуху, обсуждая геополітичну сітуацію, возможну реакцію на женитьбу Мала й Ольги у Візантії та Хозарському каганаті. І всі гуртом соглашалися, шо Ольга баба і шо з баби візьмеш. І шо нада вчиться виживать в условіях древлянськой гегемонії. - Та не переживайте ви так, куме – казав один таможеннік другому. У Києва судьба така – нові регіональні еліти міняються, а Київ остається Києвом. А ми з вами при любих властях не пропадемо. Лічно мені начхать, хто там руководить: шо новгородські, шо дніпропетровські з донецькими, шо як січас древлянські – не важно. Пока в Києві є якась торговля, ми нє пропадьом. – і куми грусно зітхаючи цокалися кубками тонкого візантійського скла, наповненого справжнім тосканським. У войськах наблюдалося роптаніє і жваво обговорювався лише один вопрос: "Скіки там січас платять візантійці за службу? Нада свалівать побистреє, бо в Києві, видать, діла не буде. Малому князю три роки, воно ж дитина ще. Нада свалювать отсюда, я щитаю". Ольга ж, опанувавши себе після страшної звістки, вмившись холодною водичкою, созвала термінове совещаніє РНБО. Під час совещанія затребувала трезву і об'єктивну оценку создавшомуся положенню, заслухала отчоти члєнов правітєльства, отдала ряд первоочередних приказаній воєнному міністру Свенельду, поміняла підгузніка Святославу, дала указанія прем'єру Асмуду привести в порядок державні фінанси, поставила на плиту варити манну кашу, розпорядилася викопати у дворі глибоку яму, перевірила виполнєніє Асмудом і Свенельдом її приказаній, заслухала донєсєнія разведки, яка сообщила про підхід древлянських сватів, нагодувала сина, перевірила викопану у дворі яму, наказала копати ще глибше і пішла співати Святославу колискову та вкладати малого спати. А як малий заснув, пішла зустрічать сватів і між ними, по преданію, состоявся пріблізітєльно слєдующий разговор: - Добрий вечір вам, гражданє древляни. Як доїхали? - Харашо доїхали. А ти хто така будеш? - Ольга. Жінка… то єсть, вдова князя Ігоря. - О! Ви, мадам, нам собственно і нужні. Ми - свати від князя Мала. У князя всєрьодке завйолся к вам такой стремитєльний карамболь, аж мерсі! - Та шо ви говорітє... Я же баришня і мінє конфузно... А знаєтє шо, товаріщі свати, давайтє так - завтра, як вас прийдуть приглашать до мене в хату, то ви кажіть, шо пішки не підете і верхи на конях тоже не поїдете. А хочете, шоб вас на руках до мене понесли. Це шоб усі бачили, як я вас уважаю. Понятно? - Та шо тут непонятно? - обрадувалися свати. - Ето же очень і очень! Утром наступного дня небайдужі кияни іронічеськи обсуждали картіну маслом: сотні дужих слуг несуть на руках ладью, в якій сидить 20 пихатих древлянських сватів, котрі презрітєльно лузгаючи насіння осматрюють київські достопрімечатєльності. Як оту ладью внесли нарешті у княжий двір, свати поінтєресувалися: - А гдє же наша кралєчка-Олєчка? - А! Это вы? Бонжур. А я так зачиталась. Мерсі, шо прийшли. - І приказала опустить оту ладью разом з сватими у викопану накануні яму. - Шо ви хотіли етім сказать, мадам Ольга – здивовано спитали свати удівльонно роззираючись на дні глибокої ями. - А нічого особливого. Передавайте на тому світі вітання моєму чоловіку. В общем, рест ін піс. – та приказала закопати оту яму разом з живими сватами. Преданіє гласить, шо жениховський пил князя Мала на цьому не іссяк і він прислав до Ольги ще одну команду сватів. Ще більш знатних. Но в ті времена даже знатні люди гігієну соблюдали не всігда і брезгліва Ольга предложила сватам сначала скупаться в баньці. Сватам ідєя помиться з дороги понравилася, но напрасно вони на це согласилися. В бані їм видали по вінику, пожелали “З льогким паром”, надійно замкнули за ними двері і підпалили ту дерев’яну баню, спаливши в ній древлянську знать. Літописи розказують нам, що мстива Ольга і на цьому не остановилася. А поїхала вже сама до древлян. Тіпа миритися. Накрили столи, обмінялися тостами, закусили шинкою і салом, а потом древляни, по древній українській традиціх, понапивалися. Українські женьщіни п’яних мущщін не люблять і Ольга не була ісключенієм. Но в Ольги ще й власть була, а під рукою здоровенні й вооружонні дружинники. Котрі по команді княгині усіх отих п’яниць перебили насмерть. Унічтоживши таким образом п’ять тисяч знатних древлян. Дід, однако, щитає, шо у всіх оцих преданіях вимисла намного більше, ніж правди, бо сложно повірити, шо древляни були настільки тупі, що дозволяли себе водити за ніс тій Ользі безкінечно. Думаю, князю Малу і одного випадку з закопаними живцем у землю сватами було би достаточно, шоб догадаться – “Ольга в ярості і мстить намерена всірйоз”. Треба буть повним ідіотом, шоб після проізошедшего ще мечтать про брачну ніч з такою фурією. Дід, відсіваючи правду від вимисла, щитає, шо на самом дєлє Ольга після полученія ізвестія про смерть чоловіка Ігоря і після звістки про намір Мала з нею одружитися, опинилася в сложній ситуації. До етого державними ділами Ольга ніколи не займалася, авторитету в дружині не мала, була простою собі жінкою князя Ігоря. При тому не єдиною, бо літописи доносять до нас звістки, шо князь Ігор мав ще кілька офіційних жінок. Преімущество Ольги перед ними було в тому, що вона була мамою єдінственного наслєдніка, а также, шо немаловажно, вона дійсно була дуже розумною людиною. Однако, про розум Ольги могло знати хіба що її найближче оточення. Бо при живому чоловікові Ольга не піарилася, в державні справи не втручалася, а займалася сімейними ділами, ростила дитину і вообще подавала пример лагідної жінки й хорошої господині. Аж поки не стряслася біда і Ользі в форс-мажорних обстоятєльствах довелося приймати важке рішення – боротися за себе і за сина, чи ні. Чі тікать з сином в чужі землі? Куди й до кого? Ольга оказалася баришньою вольовою і вирішила боротися. Тому с нєгодованієм і показатєльно отвергла сватовство Мала. Шо нємедлєнно викликало серед киян і, головне, серед воїнів київської дружини схвальні відгуки: - Ти чув про сватів? А Ольга оказуєцця, маладєц! Бой баба! – схвально казав рослий дружинник, розливаючи мед по чашах. - Да. Сірйозна женьщіна. – соглашався другий чухаючи неголену щоку. – Єслі так далі піде, то може нам пока не їхать у Візантію? - Ти прав, нада пока подождать. Ну, давай, не чокаясь - пом’янем Ігоря. Аж тут пролунав густий голос Свенельда: - Слухай мою команду! В шеренгу по два – становісь! Рівняйсь! Струнко! – воїни з усіх кінців почали збігатися на плац, на ходу поправляя ремні й обмундіруваніє. Воєвода вніматєльно простежив за шикуванням лав і сам застиг по стойці струнко, старанно втягуючи черевце. На ганок палацу вийшла Ольга, тримаючи на руках з трирічного Святослава. Княгиня набрала в груди повітря і звернулася до дружини пріблізітєльно з такими словами: - Воїни! Я слабая женьщіна, в мене на руках малий син вашого камандіра, князя Ігоря. Якого вбили подлі древляни. Я нікагда не соглашуся на позор стати жінкою Мала. І я не допущу, щоб ви, славні воїни, мали того Мала своїм камандіром. Ви бачили, шо я сдєлала з його сватами. І я знаю, шо він хоче мені за це січас одомстить. Древляни собірають проти нас із синочком армію. Но я буду сражаться. Поможіть мені, славні воїни, і ми з сином ніколи не забудем вашої допомоги. – схвильована Ольга замовкла, а малий Святослав почав войовничо розмахувати рукою, промовляючи, “Буць-буць!” Розчулені дружинники мовчали, вже готові йти за бойовою княгинею на край світу. В цю мить воєвода Свенельд громко гаркнув: - Веди нас, мамо! Ми всі, як один, з тобою! Слава Україні! - Героям слава! – дружно ревонули лави дружинників. Свенельд тут же заходився роздавать команди, віддаючи приказанія нижчим камандірам, які в свою очередь, розпоряжалися своїми падчіньонними. Вся воєнна машина київського князівства прийшла в двіженіє. Не зря Свенельд напередодні все ретельно підготував, виполняя тайні порученія Ольги. Солдати шикувалися в походні порядки, свіжі й нагодовані коні вже стояли осідлані, а підготовлені Асмудом обози з провіантом чекали на команду рушати в землю древлян. Сама Ольга, разом з сином, очолила цей похід, що підняло дух київських воїнів на небувалу висоту. Таким образом, Ольга інтуїтивно відчула, що в складні політичні моменти ні в коєм случаї не можна допустить в армії і в народі разброд і шатаніє. Первоочередна задача політичного лідера в подобной обстановке – дати чоткі орієнтири, недвозначно сообщивши людям де опасность і шо він собирається дєлать для її предотвращенія. От тагда люди будуть готові дєйствувать спільно зі своїм лідером. І нада сказать, що з цим, найпершим іспитом в якості політичного лідера Київської Русі Ольга справилася блєстяще. Державна машина, після нєкоторого ступору, викликаного непонятною сітуацією вокруг вбивства князя Ігоря, знову заработала, всім стало ясно, шо нада дєлать, а київське військо двинулося в древлянську землю. Сам похід в землю древлян детально описаний Повістю минулих літ, Нестор-літописець дає нам много красочних і нада признать - сказочних деталей. Так, оповідається, що це була перша битва у воєнній кар’єрі князя Святослава. Малим пацаном його всадили на коня і Святослав першим кинув списа в напрямку древлян. Спис, щоправда, пролетів лише між вухами коня і впав перед його копитами. Але знак до битви було подано, тому Свенельд своїм громовим голосом скомандував: “Наш князь вже почав битву, то давайте, дружино, і ми за князем у бій! Вперьод синки, а я за вами!”. Ну, після такого броска списом київська дружина мусіла лише перемагати і вона перемогла. Літописець подає нам також пример хитромудрості Ольги під час облоги Іскоростеня. Древляни наконєц зрозуміли, що пощади їм не буде, раз’ярьонна женьщіна єслі вже мстить, то так, шо мало нікому не покажеться. Тому закрились в Іскоростені і приготовились сражаться насмерть. Но тут Ольга внєзапно об’явила, шо согласна на мир, дружбу, жвачку. Але пропросила, щоб місто заплатило їй символічну данину – з кожної хати по три голуби і по три горобці. Мешканці древлянської столиці зраділи, що так дешево здихалися небезпеки і пішли шарити попід солом’яними стріхами своїх дерев’яних хат. Наловили отих голубів і горобців та передали їх Ользі. Ольга ж, за словами літописця, дійсно зняла облогу, але від’їхавши трохи з військом у напрямку Києва, віддала солдатам наказ прив’язувати до хвостів отих птах палаючі паклі і відпускати їх на волю. Голуби й горобці, канєшно, тут же полетіли до своїх гнізд і таким чином Іскоростень скоро запалав. Запалав одразу і весь. Після чого взяти спалену столицю древлян було нетрудно. Був такий епізод в києво-древлянській війні 945 рокі, чи ні, сказать важко. Дід всьо же щитає цю байку вигадкою, бо слішком все це малодостовірно виглядає. Но факт остається фактом – Ользі вдалося приборкати непокірних древлян і проблема древлянського сіпаратізма була на довгий час вирішена. А що насправді важливо, і тут історичні джерела все повністю підтверджують, так це те, що після перемоги над древлянами Ольга в черговий раз проявила державну мудрість і стратегічне поніманіє ситуації. Бо недостаточно подавить зовнішні прояви кризи. Намного важніше – устранить її істинні причини. І Ольга правильно зрозуміла, що главні причини, які призвели до повстання древлян та загибелі її мужа, полягали в недоліках системи державного управління, зокрема в недоліках податкової системи. Все це давно нуждалося в реформах, но Ігор реформами не займався. Ігор щитав, шо все і так харашо, а єслі харашо, то нашо париться. Нєдодєлки мужа прийшлося ісправлять вже Ользі. Бо Ольга, як хороша мама, хотіла передать державне хазяйство Київської Русі своєму сину Святославу в ісправном состоянії. Тому Ольга нємедлєнно після повернення в Київ начала разрабатувать і претворять в жізнь адміністративно-податкову реформу, завдяки якій Київська Русь отримала солідний запас економічної прочності і була створена економічна база для подальшої територіальної експансії. Яку так жваво взявся згодом проводити князь Святослав. Шо здєлала Ольга? А Ольга скасувала дурну і шкідливу традицію полюддя, яка фактично примушувала князя разом із дружиною по півроку проводити в походах проти власної країни, сіючи серед людей страх і обурення. В той же час зовнішні рубежі залишалися без уваги та і зовнішньою політикою ніхто не займався, бо князь був зайнятий перещитуванням шкурок куниць, та сварками з тиверцями чи уличами. Замість цього Ольга організувала по всій території країни “погости”, керувати якими посилалися лічно нею призначені “тіуни”, котрі об’язані були забезпечувати збір податків для центральної казни. Для уникнення злоупотреблєній, княгиня запровадила чіткі розміри данини, то єсть ввела фіксований податок, що зняло дуже багато вопросов у платників податків. Но при цьому, даже на державному поприщі, Ольга не забувала, що вона сімейна женьщіна і в неї син. А потом, як він виросте, будуть онуки. То як хазяйновита жінка Ольга не забувала про благосостояніє своєї сім’ї. Для цього вона закріпила в персональному володінні князів “ловища” (мисливські угіддя) і “становища” (місця стоянок). Навколо “погостів”, “ловищ” та “становищ” селилися селяни, які знаходилися в особистій залежності лише від князя, а місцевим властям і племінним вождям заборонялося їх чіпати. Селян тих називали “смердами” і були ті смерди относітєльно вільними землеробами, в отлічії від “холопів”, положення яких було близьке до рабського. Со временєм, правда, вже за часів Ярослава Мудрого, положення смерда майже нічим не відрізнялося від положення холопа, бо вбивство і того й другого каралося штрафом у 5 гривень. Для сравнєнія – вбивство вільної людини вже коштувало 40 гривень. А життя тіуна коштувало ще дорожче – 80 гривень. То їсть, маючи в кишені 100 гривень, можна було вбити тіуна та чотирьох холопів і ні о чом не переживать. Ольга у 947 році сама об’їхала свою країну, совершаючи правосуддя і вирішуючи місцеві спори. І як хороша хазяйка всюди дала лад. В країні запанував спокій, благосостояніє населення стало рости, казна поповнювалася, син Святослав ріс здоровим і бойовим. Ольга змогла зітхнути спокійніше і заняться міжнародними ділами. Но перед тим, як перейти до діпломатіческькой дєятєльності Ольги, дід би хотів отдєльно остановиться на таком важном епізоді, як хрещення княгині Ольги. Сам епізод хрещення Ольги детально і красочно описан Нєстором в Повісті минулих літ, но в розповіді Нєстора стільки нестиковок і протіворечій, шо дає основанія нам сумніватися в достовірності Несторових свідєтєльств. Так, Нєстор сообщає нам, шо Ольга була хрещена у 955 году, в Царьграді, во врем’ я свого офіціального візиту у Візантію. І розказує нам трогатєльну історію, як імператор Костянтин VІІ Багрянородний, поражонний красотою Ольги, надумав предложить їй руку і серце. Нестора нісколько не смущає, шо Ользі во врем’я візиту в Константинополь було вже харашо за 60. Ну шо ж, каже дід, любві всє возрасти покорни, то може дійствітєльно 50-річний імператор потєряв разум прі відє 65-річної красавіци Ольги. Хтозна... Но допустім, шо так і було. Ольга ж, єслі вірить Нєстору, кокетліво отвергла ухажуванія воспилавшего к нєй імператора, і охладила його пил заявлєнієм, шо вона язичниця, а імператор – християнин. Тіпа, нєгоже християнському імпаратору жениться на язичниці і всьо такоє. Нєугомонний Костя так лєгко здатися не хотів і найшов геніальний виход з сітуації – предложив Ользі тоже хреститься. Ольга хитро улибнувшись согласилася, но попросіла, шоб сам Костя і був її хрещеним батьком. Обрадуваний імператор крикнув “Єссс!” і звелів привести патріарха Феофілакта. Обряд хрещення був совершон, Ольгу нарекли Єлєною і Костянтин Багрянородний тут же собрався просить в новообращонної християнки руку і среце. На шо Ольга відповіла: “А разве християнський закон позволяє батькові жениться на дочці?”. Поражонний умом і хитростью Ольги візантійський імператор тут же осипав її багатими подарками і всьо такоє. Но у всій оцій нєсомнєнно красівій історії так багато явних придумок, шо повірить в усю оцю мульку невозможно. З другого боку факт, шо Ольга була хрещена сомнєнія не визиває. Большинство серйозних і неупереджених дослідників, і дід в том числє, щитають, що Ольга скоріше всього хрестилася в Києві і при цьому не преслєдувала ніяких політичних цілей. Відімо, рішення хреститися вона прийняла самостоятєльно, в результаті бесєд з християнськими священниками, яких в то врем’я в Києві вже було немало. Київ во времена Ольги вже був достаточно крупним міжнародним центром, в якому постоянно і временно проживали представники многих разних народів і вірувань. Були даже християнські церкві і по всій відімості не одна. Бо в договорі між Києвом і Візантією від 945 року упоминається київська соборна церква Ільї Пророка. А раз соборна, значить мусіли бути ще церкви. Но саме главне – в жодному візантійському документі, які достаточно подробно освіщають візит Ольги в Константинополь, при чому вказують, шо він состоявся в 957 році, а не в 955, як пише Нєстор, не говориться про прийняття Ольгою там християнства. Та ще і при нєпосредственном участії імператора Костянтина. А невозможно повірити, шо таке собитіє осталось би без уваги. Наоборот – навернення іностранної правительки в християнство преподносилось би в качестве важнєйшого внешнєполітичного досягнення імператора і про це обізатєльно написали би його придворні літописці. Та і сам Костя, який писав мемуари, в том числі про Ольгу, не проминув би цієї тєми. В то же врем’я дід читаючи усі оці неоднозначні і часто суперечливі історичні свідчення про Ольгу, її хрещення та про візит у Візантію, начинає смутно догадуватися звідки народилася версія про то, шо Костянтин назвав Ольгу дочкою. Відімо, він дійствітєльно це сказав. Но треба мати на увазі, шо дипломатична мова Візантії дуже багата оттєнками, тонами і полутонами. Глава византійської держави в Х столітті не бачив і не міг бачити нікого з довколишніх царств-государств рівним собі. Бо тоді він називав би таких правителів братими. А якби визнавав Ольгу рівною собі правителькою, то йменував би її сестрою. Але він упорно називав її донькою, тобто підкреслював, що щитає Велику княгиню Київську нижчою по положенню. А для Ольги це було неприятне звернення і вона це чудово розуміла. Тому була дуже недовольна прийомом, який їй дав Костянтин VІІ Багрянородний. Мало того, що вона змушена була півроку чекати на аудієнцію – такі були порядки при візантійському престолі – та ще і почула зневажливе “донька”. Нєудівітєльно, що коли в Київ прибули потім візантійські посли, Ольга – а дамочка вона, не зважаючи на християнську кротость, була злопам’ятна і мстітєльна – також наказала продержати їх на Почайні півроку, аж поки допустила їх пред свої світлі очі. Но з титулом “донька візантійского імператора” нада було шото дєлать, от Нєстор і запустив легенду про хрещення Ольги імператором Костянтином. Такий піар-хід автора Повісті минулих літ дозволив представить не дуже приятну Ользі історію у вигідному для неї світлі. Те, шо Ольга прийняла християнство по зову серця, а не под принуждєнієм імператора Костянтина, нічуть не умаляє важності цього поступка, а даже наоборот. Ольга не намагалася нікого християнізувати, навіть її син Святослав та всі троє внуків залишилися язичниками. І це також підтверджує гіпотезу, що мотиви пряйняття християнства в Ольги були суто внутрішні, а не продиктовані політичними соображеніями. Чому Ольга була недовольна своїм візитом в Царьград ми можемо лише догадуватися, бо ніякої достовірної інформації про содєржаніє переговоров в нас нема. Однак, можна припустити, шо Ольга поставила питання про релігійну автономію Русі. І просила прислати в Київ висвяченого у Константинополі єпископа. Костянтин по всій відімості їй відмовив. Существує гіпотеза, шо обіжена імператором Ольга вирішила переметнуться до західного християнства. Бо є історичний факт, що у 959 році Ольга написала письмо до засновника Священної Римської Імперії Оттона І, в якому просила прислать якого-то толкового єпископа, бо в Києві непочатий край робити по утвердженню християнської віри. Оттон був парень неглупий і сразу уловив, шо це шанс заполучить під релігійний вплив цілу Київську Русь. І дав приказ єпископу Адальберту собирать чумайдани і вирушать до Києва. Адальберт молнієносно, за якихось два роки добрався, з Магдебурга до Києва, но покрутившись на місці страшно розчарувався. Вернувшись додому нажалівся імператору Оттону, шо кієвляни брехуни і вообще редіски нехароші. Ця історія з Ольгою і Оттоном та командіровкою Адальберта вообще дуже вкусна і мало ким висвітлена. То, шо Оттон дуже серйозно сприйняв просьбу Ольги свідчить рівень посланого ним місіонера. Адальберт був фактично правою рукою імператора в релігійних вопросах. І вони всерйоз розглядали возможность навернення Київської Русі до західної гілки християнства. Історики сперечаються про причини невдачі, яка спіткала Адальберта в Києві. Одні кажуть, шо це ізначально була хитра дипломатична уловка Ольги, покликана спонукати Візантію серйозніше поставитися до створення Київського єпископату. А другі щитають, шо обіжена Костянтином Ольга дійствітєльно рішила всерйоз повернутися до західно-християнської церкви. Однако, Адальберт прибув у Київ лише в 961 році, коли майже двадцятилітній Святослав вже повністю керував ділами в державі. А оскільки Святослав був убіждьонним язичником, він грубо прогнав Адальберта, при цьому кілька священників були вбиті дружинниками Святослава. Ми всі пам’ятаємо, що офіційний розрив між західною і східною церквами, коли католики й православні дружно, хором і урочисто прокляли друг друга, проізойшов аж у 1054 році. Але й до цього ворожнеча між західним і східним християнством тривало століттями. І століттями тривала війна за новонавернені території. Не варто гадати, що було б, якби Адальберт виявися проворнішим і приїхав у Київ одразу після листа Ольги. Скоріше за все історія Київської Русі, а згодом і України, розвивалася б у тому самому руслі, як вона, власне і йшла. Все одно всерйоз хрещенням Русі зайнявся лише згодом онук Ольги, князь Володимир і то після 988 року. Але дід думає, шо знати і пам’ятати про цікаві розвилки, які траплялися в нашій історії цікаво й пізнавально. Ітак, з початку 960-х років княгиня Ольга поступово відходить від державних справ, передаючи бразди правлєнія своєму енергійному і войовничому сину Святославу. А це означає, що і тема сьогоднішнього параграфа поступово вичерпується – на політичну сцену виходить у всій своїй бойовій красі і гідності молодий князь Святослав. Однак, нада особливо підкреслити, шо діла були передані Ольгою сину в повному порядку. Проведена нею адміністративно-економічна реформа спрацювала, ефект був позитивний, казна повна, армія сильна, міжнародний авторитет Київської Русі високий. По всій поведінці Ольги видно, що вона ніколи не чіплялася за власть. Но коли дуже нада було – керувала державою блєстяще. От дід собі і думає, шо найкращі керівники з тих людей получаються, які не страдають на хворобливий потяг до влади, які не чіпляються маніакально за свої посади. Таких талановитих державних діячів, які, однак, легко розстаються з владою, в історії не дуже багато. Але вони є і серед них наша княгиня Ольга. І за це вона одна з небагатьох в нашій історії викликає в діда щирі симпатії. Про Ольгу дід ще писатиме в наступних параграфах, бо передавши сину бразди правлєнія, Ользі ще не раз довелося відігравати важливу роль в серйозних історичних собитіях. Но не можна не згадата про те, шо Ольга ще й бабуся була хороша. Но про цю сторону її дєятєльності позже. В общем, талантліва людина – талантліва во всьом і княгиня Ольга прекрасне цьому доказатєльство.
TRANSLATING SCIENTIFIC AND TECHNICAL STYLE The main function of the scientific and technical style is informative. To convey logical information, prove its novelty and significance is the main goal of a scholarly, scientific or technical author. This style is used in professional spheres of science, humanities, technology. The scientific and technical style involves the following substyles: scientific, technical, instructional (educational), popular science substyle. The substyles are classified into the following genres: monograph, manual, textbook, article, report, technical description, discussion, etc. The distinctive features of scientific and technical style are preciseness, clear logic, compressive character, impersonality, formality. Preciseness is a basic property of a scientific and technical text, and it should be strictly maintained in translation. A translator must be fully aware of what s/he is translating to render precisely the content of the text. Special attention must be paid to terms*. To translate precisely, it is not enough to know an equivalent of the term. It is crucial to know the exact place of the concept, denoted by the term, in relation to other concepts. Therefore, translators in science and technologies have to specialize in a foreign language and a particular subject field. In fact, there are two types of translators: linguist translators and engineering translators. The former usually require penetration into the subject matter, the latter need good language skills. In specialized translation, search for interlingual equivalents is a time-consuming activity even for an experienced translator. Therefore, the mid-1960s and early 1970s gave rise to term banks, or terminological data banks, that is systems for storing specialized vocabulary in electronic form. Term banks are commercially available (TERMIUM, for example, is available on CD-ROM).247 Preciseness and reliability of a scientific text is also established with references and citations. The Russian style researcher N. Razinkina compared references with currency, by which scientists pay their intellectual debt to their predecessors.248 The bibliography is considered to be a kind of social control over scientific value and reliability of the results of research. In the target text, references in the source language and foreign languages are retained in the original form, so that the receptor would not search for a non-translated book, thinking that it has been translated. For the same reason a translator keeps untranslated quotations in a third language. (Though, for the receptor’s convenience, the translator may do a quote translation in parentheses, footnotes or after-text commentaries.) The translation of units of measurement depends on the system they are expressed in. If in metric system, weights, measures and quantities are usually retained. If expressed in imperial system (miles, pints, pounds, etc.), they are normally converted to the metric system. ^ Clear logic is achieved through a system of logical connections and interrelations. A stock of linking phrases will help a translator make a connection between a point in the past and future, to refer a receptor forward or back. For example, As we will see… – Как будет видно… As I said earlier… - Как было сказано раньше… Linking phrases help to develop a point (Moreover… – Кроме того… Despite this… - Несмотря на это…According to our estimates,… - Согласно нашим подсчетам…)* A specialized text tends to emphasize thematic components by various means because the theme serves as a linking element between what has been said in the text and what will follow (new, rhematic element). English texts, though, often manifest their implicit character and do not verbalize the thematic component of the sentence. Therefore, in the more explicit Russian text, a translator has to extend the sentence by adding an implied thematic element: The fundamental principles of alternating current are presented in this chapter. Included are the basic principles of some alternating current machines. – В данной главе изложены основные принципы переменного тока. Здесь же изложены основные принципы действия некоторых моторов переменного тока. Logical enumeration of classification in a scientific text is a matter of graphical hierarchy: first come Roman numerals (I, II, etc), then Arabic numerals (1. 2.), then, if necessary, Arabic numerals with a parenthesis: 1), 2), followed by capitalized letters (A, B), lowercase: a, b, or lowercased letters with parenthesis: a), b). It is advisable not to change the hierarchy of enumerating elements, since a different order will seem illogical. In marking the enumeration, the translator (like the author)should be consistent: the numeral I implies the numeral II. If the text receptor sees only the numeral 1), not to be followed by the numeral 2), s/he might be confused. After saying (or writing) a, it is necessary to say (write) b. 3) Economy and compressive character of the text. A scientific text must provide a reader with maximal information within a minimal time period and with minimal effort. This stylistic feature is achieved with lexical and grammatical means, such as: using compressive structures, like attributive clusters (a liquid rocket – ракета на жидком топливе), Complex Subject (the se devices were proved to be sufficiently reliable), Complex Object (assume this to make…), reduced adverbials (if found), article ellipsis (General view is that…); abbreviation (PC = personal computer; CD-ROM = Compact Disk-Read-Only Memory; NC = Norton Commander). It is necessary that a translator decipher all the abbreviations in the original (by using every available dictionary and reference book) and render them according to the standards. If the form has no standard abbreviated form in the target language, it is given in full form. The abbreviations that cannot be deciphered are retained in the source language. Impersonality is a measure of the extent to which the producer of a textavoids reference to him/herself or to the receptor.249 Such avoidance is far commoner in written than in spoken texts, and in Russian than in English. Using impersonal and indefinite structures, passive constructions, infinitive clauses, etc. provides the impression of the impersonal and objective style. Several experiments were run. – Было проведено несколькоэкспериментов. As has been mentioned, in English texts a smaller degree of impersonality is acceptable, as compared with Russian. This results in a more frequent usage of personal pronouns (I, we, you) in English. Such sentences are often translated from English into Russian by infinitive clauses or impersonal constructions: If we introduce an extra member… - Если ввести лишний элемент… 250 English instructions and directions normally list instructions in the imperative mood. To observe impersonality as a characteristic feature of a Russian technical style, it is recommended translating the imperative verbs by Russian infinitives:251 To run test 3,… you need to attach the loopback plug to your EtherLink board. To Attach the Loopback Plug 1. 2. 3.
Чтобы прикрепить разъем, нужно
1. 2. 3.
Formality. This feature results from the author’s tendency to avoid connotative words in the scientific text. However, research by N. Razinkina and other linguists has shown that English scientific text is not void of expressive elements, which greatly differs from the Russian style. Metaphors and bright similes are not infrequent in the English scientific text: Many of us are amused by grammatical acrobatics. (R.Quirk). Since this feature is so different in English and Russian, translators generally leave out metaphors in the Russian translation according to the rule of functional equivalence. ^
|
