Сучасний стан управління трудовим потенціалом в Україні
Незважаючи на те, що розгалужена система управління трудовим потенціалом в Україні існує і відносно достатньо розвинута, стан управління трудовим потенціалом поки що не можна визнати задовільним через проходження суспільством кризового періоду. Він має значні резерви для поліпшення. Щоб підтвердити це, розглянемо стан кожного з елементів керованої системи, адже оцінювати стан управління можна лише за результатами діяльності. 1. Управління формуванням трудового потенціалу. Відтворення населення, як згадувалось у першому розділі, має звужений характер. Такий демографічний стан, по-перше, може стати і вже стає сприятливим підґрунтям для розвитку в Україні негативних тенденцій глобалізації, в цьому плані можна згадати руйнівні міграційні процеси; по-друге, вимагає з максимальною раціональністю використовувати кожну статево-вікову групу населення з метою одержання найбільшого ефекту в економічному зростанні. Це, у свою чергу, дасть можливість підвищувати рівень життя, а з ним і можливості усунення та запобігання кризовим демографічним явищам. Не можна також назвати задовільним піклування про стан здоров’я людини, поліпшення умов життя жінки та дитини, екологічну ситуацію через значну обмеженість у фінансуванні та інших ресурсах. 2. Управління процесами підготовки робочої сили. Підготовка кадрів з вищою освітою в академіях, університетах, вузах державної форми власності і кількісно, і якісно не поступається дореформеному стану та постійно вдосконалюється. Однак підготовка робітничих кадрів у професійно-технічних училищах значно відстає від вимог ринкової економіки. Підготовка цих учнів значною мірою не відповідає структурі попиту на робочу силу, про що свідчить питома вага й негативна динаміка незайнятих громадян, які закінчили професійно-технічні училища. 3. Управління розміщенням продуктивних сил — наразі не виправляє стану з незадовільним розміщенням виробничих об’єктів за часи планово-централізованої економіки. Західні області — Львівська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Волинська — значно переважають усі інші у навантаженні безробітними на одне вільне робоче місце. 4. Управління використанням ресурсів праці. Впровадження новітніх технологій та втілення сучасного високопродуктивного устаткування, підвищення рівня автоматизації й механізації процесів і ручної праці здійснюється повільно. На приватних підприємствах і фірмах часто-густо порушується законодавство щодо режимів праці й відпочинку та організації профспілок, не допускається їх створення. На підприємствах значно зменшені витрати на розвиток персоналу, професійне навчання та підвищення кваліфікації кадрів. 5. Управління ринком праці. За браком коштів активна політика на ринку праці проводиться недостатньо, що демонструє Висока конкурентоспроможність продукції, отримана за рахунок широкого втілення новітніх технологій і устаткування, дасть змогу збільшити обсяг виробництва та чисельність економічно доцільних робочих місць. Головними рисами сучасних трудоресурсних відносин, на нашу думку, мають бути такі: — інтеграція різних моделей ринку праці, утворення на їх основі певної глобальної моделі, що синтезує найефективніші компоненти кожної, за відвертого перенесення наголосу на активізацію рішучих дій кожної працездатної особи на ринку праці; — зменшення амплітуди структурних коливань ринку праці, зокрема змін рівня безробіття; — зростання мобільності населення; — підвищення динамічності економіки; — поширення нестандартних форм зайнятості, зокрема, досвід країн, що розвиваються, свідчить про зростання незареєстрованої зайнятості навіть на етапах економічного пожвавлення і збільшення обсягів попиту на робочу силу з боку зареєстрованих структур; — збільшення обсягів виробництва без адекватного зростання рівня зайнятості. Важливішим критерієм соціальної орієнтованості економіки є ставлення до зайнятості в державі на всіх рівнях. Зайнятість одвічно спрямована на людину, її інтереси і потреби у трудовій сфері. Ось чому головними напрямками, на нашу думку, в діяльності щодо розвитку та використання трудового потенціалу слід вважати: 1) злам негативних тенденцій, відображених у прогнозах скорочення чисельності населення за рахунок різкого зниження рівня дитячої смертності та зростання тривалості життя населення. Це потребує системи програм і заходів з охорони здоров’я, материнства й дитинства, раціоналізації харчування, поліпшення стану довкілля, розвитку відповідних видів економіки та ін.; 2) різке і швидке зростання продуктивності праці та значне підвищення конкурентоспроможності робочої сили і товарів за рахунок посилення інвестицій у людський та речовинний капітали, поновлення і розширення діяльності наукомістких видів діяльності, впровадження новітніх технологій та сучасного устаткування; 3) широкомасштабний вихід на світовий ринок товарів і послуг переважно наукомістких видів товарної продукції. Для цього слід активно захистити національний ринок, активізувати рекламу вітчизняних високо конкурентоспроможних товарів; 4) поновлення статусу вітчизняної науки у світі як однієї з провідних за рахунок всебічної державної підтримки розвитку наукової бази та підтримки вчених; широкого впровадження розробок українських науковців у виробництво.
Запитання та завдання для самоконтролю 1. Яким чином здійснюється інформаційне забезпечення управління трудовим потенціалом? 2. Якими є фінансове і кадрове забезпечення управління трудовим потенціалом? 3. Що вам відомо про інфраструктуру ринку праці? 4. У чому полягає роль профспілок в управлінні трудовим потенціалом? 5. Якими є функції підприємців в управлінні трудовим потенціалом? 6. Що собою являє організаційна структура державної системи управління трудовим потенціалом в Україні? 7. Який внесок в управління ресурсами праці роблять функціональні й галузеві міністерства та відомства? 8. Що являє собою і на чому ґрунтується моніторинг трудового потенціалу? 9. Назвіть недоліки в управлінні трудовим потенціалом в Україні. 10. Розкажіть про недоліки в підготовці робочої сили в Україні. 11. Що пропонується для усунення недоліків в управлінні трудовим потенціалом в Україні?
|