Правовий метод управління трудовим потенціалом суспільства

Правовий метод управління трудовим потенціалом базується на правовому і нормативному забезпеченні системи управління трудовим потенціалом, тобто на дії чинних законодавчих актів. Усі дії суб’єктів управління мають регулюватися лише правовими нормами. Жодне розпорядження, ухвала, інструкція тощо не будуть дійсними, якщо документ не відповідає чинному законодавству.

В Україні правове поле для управління трудовим потенціалом у ринкових умовах почало оформлюватися з 1991 р. Воно базується на прийнятих МОП міжнародних трудових нормах. Метою взаємопов’язаних законів та інших нормотворчих актів є створення правової можливості всебічного впливу на формування й використання трудового потенціалу.

Метою правового забезпечення управління трудовим потенціалом є створення єдиної законодавчої системи, якою повинні керуватись усі суб’єкти у системі державного управління ресурсами праці.

Основою всіх законодавчих актів України є Конс­титуція України — Основний Закон. Відповідно до Основного Закону пріоритетним соціальним правом громадян є право на працю. З огляду на важливість цього права і з метою випередження неоднозначного тлумачення його в Конституції дається загальне визначення цього права та передбачається ряд гарантій його здійснення. Зокрема, у Конституції визначається: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Гарантуючи це право, держава, як визначається в Основному Законі, створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує однакові можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-техніч­ного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб [19, с. 35].

Отже, спрямування статей Основного закону України на рівноправність громадян, на забезпечення права на працю, освіту, охорону здоров’я; на обмеження або заборону певних видів діяльності окремим категоріям громадян, на соціальний захист, створює правові можливості щодо формування, розвитку та використання трудового потенціалу.

Систему управління трудовим потенціалом забезпечує багато законів України, серед них Закони: «Про зайнятість населення», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про оплату праці», «Про колективні договори і угоди», «Про охорону праці», «Про тарифні угоди», «Про освіту», Кодекс законів про працю України та ін. Кожен з них відіграє свою важливу роль у системі управління ресурсами праці та має певну мету в упорядкуванні управління. Наприклад, Закон України «Про зайнятість населення» має за головну мету забезпечення правового регулювання зайнятості населення в усіх аспектах, включно з безробіттям. В основу даного Закону покладено два основні міжнародні принципи в зайнятості населення, що визначені у статті 43 Конституції України, — виняткове право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці та відповідальність держави за створення умов для реалізації права на працю.

Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів Укра­їни та інші підзаконні акти розвивають і вдосконалюють нормативну базу правових методів управління, тобто правового регулювання процесів відтворення, розподілу та використання трудових ресурсів. Обов’язковою умовою дієвості правових методів управління є чітка та надійна система державного контролю за дотриманням чинного законодавства. Порушення законів посадовими особами тягне за собою адміністративну та кримінальну відповідальність. Практична реалізація законів і щодо окремих понять, і щодо застосування окремих статей цих законів неможлива без інших законодавчих та підзаконних актів.

Простий приклад з цього приводу.

Неодноразово в законах України вживається поняття «працездатні громадяни працездатного віку». Критерії цих понять визначаються законодавчо статтею 188 Кодексу законів про працю України.

Або інший приклад — що вважати підприємництвом? Відповідь на це дає стаття 1 Закону України «Про підприємництво», яка визначає підприємництво як самостійну ініціативу на власний ризик вести діяльність з виробництва продукції, виконання робіт і торгівлі з метою отримання прибутку. Часто у своїй діяльності державні органи мають до діла з тим, що слід дати відповідь на запитання: як гарантується захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу (дискримінації) та незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи?