Репресії сталінського режиму в Україні.

Тема комуністичного терору в Україні і його найтрагічнішої сторінки - Голодомору 1932-1933 рр. - має велику літературу. Її аналіз переконує нас у тому, що більшість сумлінних науковців, які досліджують злочини комуністичного режиму в СРСР, кваліфікують Голодомор як масове вбивство за етнічною ознакою, себто вважають його геноцидом українського народу. Державні структури 10 країн світу, а також Верховна Рада України четвертого скликання у постанові від 14 травня 2003 р. визнала цей голод актом геноциду українського народу.

Відомо, що про складнощі утвердження більшовицького режиму в Україні генеральний секретар ЦК ВКП (б) В. Сталін знав чи не найліпше, оскільки саме він за дорученням московського партійного центру в 1919-1920 рр. був куратором КП (б) У.

Очевидно Сталін довго виношував план викорінення українського сепаратизму, але вирішив форсувати його реалізацію тільки після подолання протягом 1920-х рр опору всіх опозиційних груп у керівництві більшовицької партії і кагановичевои «зачистки» КП (б) У. Цілком логічно, що «вирішення» української проблеми збіглося у часі з початком впровадження політики нового комуністичного штурму, реалізація якої почалася наприкінці 20-х рр. і передбачала здійснення форсованої індустріалізації промисловості та проведення суцільної колективізації сільського господарства.
Сталін ретельно спланував і глибоко продумав акцію терору голодом українського населення. Терор голодом, застосований щодо українського народу, дозволяв ортодоксальні марксисти Сталіну реалізувати два головних постулати політичної доктрини Маркса К. - фізично знищити ядро українського етносу - селянство, разом з українською інтелігенцією було найбільшою перешкодою на шляху реалізації програми соціального переустрою суспільства на комуністичних засадах, а також ліквідувати приватну власність на селі, змусивши українського селянина вступити до колгоспу. Крім того, знищивши, як потенційних сепаратистів, українську інтелігенцію і селянство, майже 90% якого було українським щодо походження, Сталін одночасно убезпечив свої тили на випадок майбутньої війни.
Уявна небезпека окупації України Польщею або Німеччиною, що її зумисне перебільшувала офіційна Москвою протягом 1930-х рр., стала також ідеологічною основою для розправи з усіма колишніми та потенційними, з точки зору Кремля, опозиціонерами в керівництві УРСР. Жертвами політичних репресій 1937-1938 рр. стала і переважна більшість представників української партійно-радянської номенклатури, яка ще 1932-1933 рр. була слухняним знаряддям Москви і сприяла нечуваного в світовій історії голоду-геноциду українського селянства і погрому кадрів української інтелігенції, що його свідомо вчинив Сталін.
Трагічними наслідками комуністичного терору 1930-х рр. у Радянській Україні стали смерть від голоду не менше 4-4,5 млн людей, «розстріляне відродження», що забрало життя понад 500 найталановитіших українських поетів, мислителів, науковців, письменників, знищення національно свідомих українців у середовищі керівної верхівки УСРР. Щодо останнього з наслідків, то як зазначав американський дослідник Джеймс Мейс, «репресії попередніх кадрів КП (б) У і радянського апарату, починаючи з кінця 1932 р. аж до арешту майже всього ЦК в 1938 р., добивали навіть відносну політичну самодіяльність керівництва УССРпредыдущего періоду. Це уможливило створення нових кадрів, позбавлених будь-яких стосунків із попередньою українською історією. Вони були цілковито продуктом сталінського конструювання, повністю сприймали цінності та безумство ортодоксальності». Унаслідок цього, УРСР, як республіку, була практично позбавлено національного змісту.

Колосальні демографічні втрати України під час голоду 1932-1933 рр. призвели до залюднення її території переселенцями (переважно з РСФРР). Всіляко заохочувані Кремлем, з осені 1933 р. вони прибувають передовсім до степових районів УСРР, де внаслідок голодного мору дефіцит робочої сили був найбільшим. Масова міграція російського населення в УСРР стала можливою ще й завдяки тому, що політбюро ЦК КП (б) у в жовтні 1933 р. вкотре піддалося тиску Москви й погодилося з пропозицією Всесоюзного комітету переселення «про відстрочку проведення внутрішньоукраїнському переселення на і квартал 1934 р. в зв'язку з тим, що в ІV кварталі цього року проводиться намеченое переселення в степові райони України з РСФРР».

В той час, як українське селянство стало об'єктом найбільшого в новітній світовій історії геноциду, 20 тис. сімей, переселених із Росії в обезлюдніли степову Україну, отримало низку пільг. Зокрема, їх було звільнено терміном на два роки від сільськогосподарського податку, «самообкладання» і 50% страхових платежів, а ще на рік - від сплати м'ясного податку. Переселенців із Росії направляли насамперед до Харківської, Донецької, Дніпропетровської та Одеської областей, тобто саме тих українських регіонів, населення яких найголосніше вимагає від владних структур вже незалежної України надати російській мові статус другої державної.