Ігрова та дослідницька поведінка

Ігрова поведінка. Приклади ігрової поведінки можна знайти у більшості ссавців і багатьох нижчих тварин. Так, дельфіни супроводжують кораблі й гойдаються на хвилях, морські леви і тюлені пірнають у воду, дістають з морського дна камені, підкидають їх уверх і ловлять. Ігрова діяльність спостерігається й у птахів, особливо хижих: соколи розігрують "лови”, використовуючи як “здобич” соснові шишки. У свійських тварин спостерігається незвична ігрова поведінка, наприклад, цуценя вкладає передні лани в хатні капці та їздить по підлозі.

Рухи, що входять до ігрової поведінки, не відрізняються від тих, які зустрічаються у тварин в інших випадках, наприклад, при полюванні, бійках, статевій і маніпуляційній активності, при галопуванні тощо. Але в ігрових ситуаціях послідовність рухів часто буває незавершеною: щелепи при укусах не стискаються, агресивні кидки не в повну силу. Водночас деякі рухи можуть бути значно перебільшеними порівняно з нормою. Це особливо помітно при стрибках тварин.

У деяких видів тварин грі передує особливий сигнал, який вказує на специфічний характер цієї поведінки, наприклад, припадания на груди і передні лапи у собак і котів, ”ігрова міміка" у макак-резусів. Ігрова поведінка може викликатися різноманітними подразниками. У вищих тварин гру може пе­чати доросла тварина.

Чинники, які контролюють ігрову поведінку, ще повністю не з’ясовані. Існують дві точки зору на ігрову діяльність тва­рин, які були висунуті ще в XIX сторіччі Г. Спенсером та К. Гроссом.

На думку Спенсера, ігрова активність тварин е витрачанням певної “надлишкової енергїї", сурогатом “природного" використання енергії в "справжніх діях”. Ігрова діяльність нагадує "реакції в порожнечі", коли інстинктивні рухи виконуються за відсутності ключових подразників. Проте ця концепція не може пояснити конкретних функцій гри в житті тварин, хоча й виявляє значения ендогенної (внутрішньої) мотивації для ігрової поведінки.

3 погляду Гросса, ігрова поведінка виконує суто функціональну роль і є “тренуванням" молодої тварини в особливо важливих сферах життєдіяльності, своєрідною “практикою" для дорослої поведінки. Гра дозволяє молодій тварині без особ­ливого ризику засвоїти життєво важливі дії, тому що в цих умовах помилки ще не мають згубних наслідків, оскільки в грі можливе вдосконалення природжених форм поведінки. Ці по­гляди поділяють більшість сучасних дослідників.

Ігрова активність, що здійснюється на природженій інстин-ктивній основі, сприяє розвитку і збагаченню інстинктивних компонентів поведінки і містить елементи різних видів навчання. Поряд з цим, гра виконує дуже важливу пізнавальну роль, особ­ливо завдяки притаманним їй компонентам навчання і дослідницької поведінки. Ця функція гри полягає у накопиченні знач-ного індивідуального досвіду, який запасається на майбутнє. У процесі гри молода тварина одержує різноманітну інформацію про властивості та якості предметів навколишнього середовища. Це дозволяє конкретизувати й доповнювати накопичений в процесі еволюції видовий досвід стосовно до певних умов життя особини.

У молодих мавп зустрічаються ігри вищого типу, яким притаманні складні форми взаємодії з предметами при незначній загальній рухливості тварини, особливо під час маніпуляційних ігор з предметами, які підлягають різноманітним (найчастіше деструктивним) змінам.

Як правило, ігри вищого типу мавпи виконують на самоті. Наявність таких ігор, без сумніву, пов'язана з відмінними (порівняно з іншими тваринами) психічними якостями мавп, зокрема з "ручним мисленням”, чи "мисленням в дії" — підставою для майбутнього людського мислення (I. П. Павлов).

Дослідницька поведінка. Дослідницька поведінка полягає у прагненні тварин пересуватися і аналізувати навколишнє середовище за відсутності явних мотивів голоду, спраги, статевого потягу.

Розрізняють декілька видів дослідницької поведінки: орієнтовну реакцію, яка полягає у зміні положения та орієнтації органів чуття для найкращого сприймання подразника; власне дослідницьку поведінку, яка пов'язана з переміщеннями тварини; маніпуляційно-дослідницьку поведінку, коли тварина не тільки переміщується, але якимось чином впливає на навколишнє се-редовище, наприклад, маніпулює оточуючими її предметами.

У дослідницькій поведінці велику роль відіграє новизна подразників. Наприклад, в одному з дослідів щурів тричі на день вміщували у Т-подібний лабіринт, де в кінці кожного з відгалужень знаходився порожній ящик, стінки якого були розмальовані зображеннями різних геометричних фігур (квадратів, трикутників тощо). В одному ящику фігури були завжди одна-кові, а в іншому — кожний раз змінювалися. Виявилося, що щури проводили значно більше часу в тому ящику, де фігури постійно змінювалися.

Дослідницька поведінка залежить також від того, наскільки нова ситуація схожа на вже відому тварині. Наприклад, щури, які добре ознайомилися з лабіринтом, пофарбованим у білий колір, будуть знову уважно обстежувати темно-сірий лабіринт такої ж форми.

Дослідницька активність може досить успішно конкурувати з прагненнями утамувати голод і спрагу. Так, якщо щурів на певний час висадити з кліток, потім поставити туди їжу й воду, покласти якісь нові предмети, то ці тварини, опинившись знов у своїх клітках, перед тим як почати їсти, уважно обстежують свою домівку, причому чим більше було змінено внутрішній “інтер’єр”, тим сильніше виявлялася дослідницька поведінка і тим менше з’їдалося їжі за одиницю часу.

Велику роль у дослідницькій поведінці відіграє страх, ось чому тварини здебільшого, хоча й не завжди, уникають нових й незвичних подразників. При цьому в поведінці тварин зіштовхуються дві протилежні тенденції — побоювання нового і водночас тяга до нього. Така ж тенденція характерна й для лю-дини.

Часто можна спостерігати, як тварина у складній для неї ситуації раптом зовсім невчасно починає чиститися чи облизуватися. Таку форму поведінки Н. Тінберген та інші етологи на­звали зміщеною активністю.

Висновки до 2-го питання

У природних умовах тварині, щоб вижити, треба виконувати безліч різних дій у відповідь на певні подразники, тобто робити різні маніпуляції. Маніпуляційно-дослідницька діяльність чудово розвинена у тварин, які мають кінцівки з рухливими пальцями, зокрема у приматів. Усім відома звичка мавп обмацувати з усіх боків незвичні предмети, які привертають їхню увагу. Для шимпанзе дуже важлива не тільки новизна, але й конструкція предмета. Наприклад, строкаті дерев'яні кубики їх цікавлять більше, ніж однокольорові. Молоді тварини схильніші до тривалого обстеження нових предметів за дорослих. Це ж властиво й дітям. У мавп можна виробити різні інструментальні навички, ви-користовуючи як підкріплення нові подразники. Наприклад, тварина натискатиме на важіль у відповідь на певний сигнал, якщо нагородою для неї буде можливість визирнути з клітки крізь маленьке віконце. Слід відзначити, що мавпи взагалі люблять зазирати у двері різних кімнат, ця реакція залежить від того, що мавпа бачить у кімнаті. Так, мавпа рідко відкриває двері у порожню кімнату і значно частіше зазирає туди, де на стінах зображені фрукти, або у ту кімнату, де рухається іграшковий поїзд. Ще частіше мавпи відчиняють двері кімнати, де знаходиться інша мавпа. Мавпи люблять дивитися кінофільми і телепрограми про мавп, особливо кольорові.

Дослідницька поведінка (допитливість) у людини доповнюється намаганням пізнати властивості та закономірності навколишнього світу.

ІІІ питання