Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

П. Монсон 10 страница




15.3. Наведіть приклади інфекційних і неінфекційних пірогенів.

До інфекційних пірогенів відносять:

1) ендотоксини грамнегативних бактерій (пірогенну дію має фрагмент токсину — ліпоїд А);

2) екзотоксини грампозитивних бактерій (дифтерійний, правцевий);

3) продукти діяльності патогенних грибків;

4) рикетсії;

5) віруси.

Неінфекційними пірогенами є:

1) компоненти несумісної за групами перелитої крові (трансфузійна гарячка);

2) екзогенні білки (білки молока при парентеральному його введенні);

3) продукти розпаду тканин.

15.4. Що таке природні і штучні пірогени?

Природними називають пірогени, які існують у природі або утворюються природно з непірогенних речовин.

Штучні пірогени отримують шляхом обробки нативних бактеріальних токсинів і використовують з лікувальною метою (піротерапія). Найвідомішими є пірогенал, отриманий із Pseudomonas aeruginosa, і пірексаль, виділений із Salmonella abortus equi.

15.5. Що називають екзогенними й ендогенними пірогенами?

Екзогенні пірогени надходять або їх вводять ззовні. При введенні екзогенного пірогену парентерально гарячка виникає через 45-90 хв.

Ендогенні пірогени утворюються в самому організмі. До них відносять:

1) продукти первинної і вторинної альтерації, що утворилися у вогнищі запалення;

2) продукти, які надходять у кров з осередків некрозу (наприклад, при інфаркті міокарда);

3) метаболіти стероїдних гормонів;

4) комплекси антиген-антитіло;

5) лейкоцитарні пірогени - продукти діяльності нейтрофілів і макрофагів.

15.6. Що таке первинні і вторинні пірогени?

Первинними називають пірогени, які безпосередньо не впливають на центр терморегуляції, їх пірогенна дія опосередковується утворенням і вивільненням так званих лейкоцитарних пірогенів.

Вторинними називають лейкоцитарні пірогени, які утворюються і вивільнюються лейкоцитами під впливом первинних пірогенів. Вторинні пірогени мають здатність безпосередньо впливати на центр терморегуляції й викликати розвиток гарячки.

Сьогодні відомо, що одним із вторинних лейкоцитарних пірогенів є інтерлейкін-1. Ця речовина утворюється і вивільнюється лейкоцитами (нейтрофілами й макрофагами) у процесі активації фагоцитозу. Поряд з дією на центр терморегуляції інтерлейкін-1 виявляє цілу низку інших ефектів, що визначають клінічні прояви гарячки (див. розд. 14).

15.7. Які існують докази того, що дія первинних пірогенів пов'язана з утворенням вторинних?

1. Первинні пірогени мають досить високий латентний період дії (у людини 45 хв. і більше), у той час як латентний період дії вторинних пірогенів — 10 хв. і менше.

2. До дії первинних пірогенів розвивається толерантність (звикання), тобто для отримання гарячки треба збільшувати дозу пірогену з кожним наступним введенням. У той же час при повторних введеннях вторинних пірогенів толерантність не виникає.

3. Якщо фагоцитарна функція нейтрофілів і макрофагів порушена (наприклад, при лейкопенії, наповненні фагоцитів тушшю), то при введенні первинних пірогенів гарячка не виникає. ;

4. При безпосередньому введенні первинних пірогенів у терморегуляторні центри гіпоталамуса гарячка не розвивається, у той час як введення в ці центри вторинних лейкоцитарних пірогенів закономірно супроводжується підвищенням температури тіла.

15.8. Які послідовні процеси становлять сутність патогенезу гарячки?

У патогенезі гарячки можна виділити кілька етапів.

I. Індукція утворення й вивільнення вторинного лейкоцитарного пірогену (інтер-лейкіну-1) первинними пірогенами.

II. Вплив інтерлейкіну-1 на центр терморегуляції й перебудова його роботи.

III. Етап клінічних проявів гарячки (зміна температури тіла).

15.9. Де розташований і що являє собою з функціональної точки зору центр терморегуляції?

Нейрони центру терморегуляції містяться в передньому (преоптична ділянка) і задньому (дорсо- і вентромедіальні ядра) гіпоталамусі. Беручи до уваги функціональні характеристики, виділяють чотири групи нейронів (рис. 44).

1. Нейрони "термостата" - це група термочутливих нейронів, що безпосередньо сприймають температуру крові, яка протікає через гіпоталамус. Сюди ж надходить інформація від шкірних і внутрішніх периферичних терморецепторів. "Термостат" виводить середню температуру ядра тіла.

2. Нейрони "установочної точки" - це група термонечутливих нейронів, які за-1 дають рівень температури ядра тіла. Інформація від "термостата" надходить до нейронів "установочної точки", де відбувається порівняння наявної температури ядра із запрограмованим рівнем.

Якщо середня температура ядра виявиться вищою за температуру "установочну точки", то це породжує сигнали, які гальмують центр теплопродукції і збуджують центр тепловіддачі. І навпаки, зменшення температури ядра нижче температури "установочної точки" викликає активацію центру теплопродукції і гальмування центру тепловіддачі.

3. Центр теплопродукції. Його нейрони знаходяться у задньому гіпоталамусі. їх збудження викликає збільшення утворення теплоти.

4. Центр тепловіддачі міститься в преоптичній зоні переднього гіпоталамуса. При його збудженні зростає виділення теплоти організмом.

15.10. Який механізм дії інтерлейкіну-1 на центр терморегуляції?

Інтерлейкін-1 взаємодіє зі специфічними рецепторами на мембрані нейронів, які входять у групу клітин "установочної точки". Унаслідок активації рецепторів збільшується активність зв'язаного з ними ферменту - фосфоліпази А,. Цей фермент вивільнює з фосфоліпідів плазматичної мембрани арахідонову кислоту, з якої утворюються простагландини групи Е (рис. 45).

Рис. 45. Вплив інтерлейкіну-1 на центр терморегуляції

Простагландини зменшують чутливість нейронів "установочної точки" до імпульсів, що надходять від нейронів "термостата". У результаті цього звичайні сигнали про нормальну температуру ядра починають сприйматися нейронами "установочної точки" як інформація про зменшення температури. Це, у свою чергу, викликає стандартну реакцію, спрямовану на підвищення температури, - активацію центру теплоутворення й гальмування центру тепловіддачі (рис. 46).

Рис. 46. Роль простагландинів у патогенезі гарячки: "+ " — активація; "—" гальмування

15.11. Які існують докази ролі простагландинів Ев патогенезі гарячки?

1. Введення простагландинів Е мікроін'єкторами в центр терморегуляції (у ділянку "установочної точки" гіпоталамуса) викликає підвищення температури тіла.

2. Фармакологічні препарати, які інгібують циклооксигеназу (фермент синтезу простагландинів), мають жарознижувальний ефект при гарячці. До таких препаратів, зокрема, належать ацетилсаліцилова кислота, індометацин.

3. Ці ж самі препарати не впливають на рівень нормальної температури тіла. Звідси висновок, що простагландини Е не беруть участі в регуляції температурного гомеостазу в нормі, а утворюються тільки при гарячці.

4. Глюкокортикоїди, що пригнічують активність фосфоліпази А2 через ліпокортино-вий механізм (див. розд. 33), зменшують утворення простагландинів Е, завдяки чому гальмують розвиток гарячки.

15.12. Назвіть стадії гарячки.

Клінічно виділяють три стадії гарячки (рис. 47):

Рис. 47. Стадії гарячки

I — підвищення температури (st. incrementi);

II - стояння підвищеної температури (st. fastigii);

III - зниження температури (st. decre-menti).

15.13. Поясніть, як відбувається підвищення температури тіла на І стадії гарячки.

На самому початку різко зменшується тепловіддача. У результаті активації сим-патоадреналової системи звужуються кровоносні судини шкіри й кінцівок, скорочуються гладкі м'язи, що піднімають волосся (у тварин піднімається шерсть, у людини виникає ознака "гусячої шкіри").

Ці зміни мають два наслідки. З одного боку, різке обмеження тепловіддачі саме по собі веде до підвищення температури ядра. З другого боку, зменшується температура шкіри, що викликає збудження холодових терморецепторів. Інформація про зниження температури "оболонки" надходить у центр терморегуляції, а звідти в кору головного мозку — у людини виникає відчуття холоду. Крім того, відбувається збудження підкіркових рухових центрів, у результаті чого підвищується тонус скелетних м'язів, розвивається тремтіння (озноб). Збільшується скоротливий термогенез.

Поряд із цим відбувається активація нескоротливого термогенезу, пов'язаного з підвищенням швидкості окисних процесів. Велике значення при цьому має підвищення інтенсивності клітинного дихання в бурій жировій тканині під дією катехо-ламінів.

Таким чином, підвищення температури тіла спочатку обумовлене зменшенням тепловіддачі, а потім збільшенням теплопродукції.

15.14. Поясніть механізми зниження температури тіла при завершенні гарячки. Які існують варіанти такого падіння?

Як тільки припиняється дія інтерлейкіну-1 на центр терморегуляції, у нейронах "установочної точки" зменшується вміст простагландинів Е, що веде до відновлення чутливості клітин до сигналів, які надходять від "термостата". Температура ядра починає сприйматися як підвищена, у результаті чого активується центр тепловіддачі й пригнічується центр теплопродукції. Найбільше значення при цьому мають дві фізіологічні реакції: розширення кровоносних судин шкіри й кінцівок та збільшення потоутворення і потовиділення. Ці реакції ведуть до збільшення тепловіддачі і, як наслідок, до зменшення температури тіла.

Буває два варіанти падіння температури:

1) критичне падіння — різке зменшення температури протягом кількох годин;

2) літичне падіння - поступове зменшення температури протягом кількох діб.

Критичне падіння може бути небезпечним, особливо у літніх і у хворих на серцево-судинні недуги людей у зв'язку з можливим падінням артеріального тиску і розвитком колапсу.

15.15. Які типи температурних кривих можуть бути характерні для гарячки? Які фактори впливають на динаміку зміни температури тіла при гарячці?

До основних типів температурних кривих відносять:

1) febris intermittent- температура нормалізується один або кілька разів на добу

(гнійна інфекція, абсцеси, туберкульоз);

2) febris remittens — коливання температури становлять більше 1 °С на добу, однак вона не повертається до норми (більшість вірусних і багато бактеріальних інфекцій);

3) febris continua - добові коливання температури становлять менше 1 °С (черевний і висипний тиф);

4) febris recurrens — приступи підвищення температури чергуються з періодами її нормалізації, що тривають кілька діб (поворотний тиф, малярія).

Динаміка змін температури при гарячці визначається, з одного боку, властивостями й особливостями життєвого циклу збудника, з другого - добовими (циркадни-ми) біологічними ритмами організму.

15.16. Чому гарячку називають патологічним процесом?

Гарячка є патологічним процесом, тому що в ній сполучаються два типи протилежних явищ: власне патологічні й захисно-компенсаторні. їх співвідношення залежить від величини підвищення температури.

15.17. У чому полягає захисно-пристосувальне значення гарячки?

При гарячці в організмі створюються несприятливі умови для розвитку збудників інфекційних хвороб і підвищується активність механізмів неспецифічної й специфічної резистентності організму. Зокрема: а) пригнічується розмноження багатьох вірусів, посилюється утворення інтерферонів;

б) збільшується фагоцитарна активність макрофагів і нейтрофілів;

в) підвищується інтенсивність синтезу антитіл;

г) зростає чутливість багатьох інфекційних збудників до дії лікарських речовин.

15.18. Які власне патологічні зміни можуть виникати при гарячці?

При температурі тіла, що перевищує 39 °С, можуть розвиватися:

а) порушення загального стану - нездужання, головний біль, відчуття жару та ін.;

б) розлади обміну речовин;

в) підвищення навантаження на серце (тахікардія, збільшення серцевого виштовху) або зменшення артеріального тиску при критичному падінні температури;

г) розлади центральної нервової системи, які можуть виявлятися маренням, галюцинаціями, а в дітей від 5 міс. до 5 років розвитком фебрильних судом. Можуть провокуватися напади епілепсії;

ґ) якщо температура перевищує 40 °С, послаблюється фагоцитоз, порушується життєдіяльність і функціональна активність лімфоцитів, збільшується чутливість організму до дії деяких екзотоксинів;

д) у вагітних можливе порушення розвитку плода, тератогенні ефекти.

15.19. Чим виявляє себе вплив гарячки на обмін речовин?

Насамперед, збільшується основний обмін (на 10-12 % при збільшенні температури на 1°С). Це викликає збільшення споживання кисню і поживних речовин. Оскільки апетит у хворого відсутній, іде використання ендогенних джерел енергії, людина втрачає у вазі.

Зростає потреба організму у воді, оскільки збільшуються нечутливі втрати води через шкіру й дихальні шляхи. У зв'язку з цим у маленьких дітей і важкохворих може розвиватися зневоднення. З метою його попередження особам з гарячкою рекомендують багато пити.

При помірній гарячці (38-39 °С) частота дихання й альвеолярна вентиляція зростають у більшій мірі, ніж утворення вуглекислого газу. У зв'язку із цим може розвиватися гіпокапнія й, як наслідок, газовий алкалоз. З метою його попередження рекомендують пити підкислену рідину.

При високій гарячці (понад 39 °С) відбувається мобілізація вільних жирових кислот і посилюється утворення в печінці кетонових тіл. Кетонемія може вести до розвитку негазового ацидозу.

При гарячці розвивається негативний азотистий баланс, обумовлений переважанням катаболізму білків над їх синтезом.

15.20. У чому полягає принципова відмінність гарячки і гіпертермії?

При гарячці має місце не порушення, а перебудова терморегуляції. Організм сам підтримує високу температуру, оскільки "установочна точка" терморегуляторного центру налаштована на більш високий рівень. Якщо тварину з гарячкою охолоджувати, то її температура не зменшується, а продовжує зберігатися високою.

При гіпертермії терморегуляція порушена. Температура тіла підвищується всупереч прагненням організму підтримувати температурний гомеостаз. "Установочна

точка" терморегуляторного центру не міняється. Якщо тварину з гіпертермією охолоджувати, то в результаті різкого збільшення тепловіддачі температура тіла починає зменшуватися (рис. 48).

Рис. 48. "Установочна точка " і температура прирізних видах порушень терморегуляції

15.21. Що є основним патогенетичним принципом жарознижувальної терапії?

Основним патогенетичним принципом жарознижувальної терапії є зменшення "установочної точки" центру терморегуляції, що досягається пригніченням утворення простагландинів Е з допомогою інгібіторів циклооксигенази (ацетилсаліцилова кислота, індометацин, парацетамол) та інгібіторів фосфоліпази А2.

15.22. Наведіть приклади використання гарячки з лікувальною метою.

Нині з лікувальною метою застосовують високоочищені препарати пірогенів — пірогенал, пірексаль та ін. Піротерапію використовують для лікування пізніх стадій сифілісу, кістково-суглобного туберкульозу й інших інфекційних захворювань.

Застосування пірогенів при лікуванні сифілісу ефективне завдяки тому, що на пізніх стадіях хвороби збудник перебуває в головному мозку, куди утруднений доступ лікарських препаратів і антитіл через наявність гематоенцефалічного бар'єра. Проникність цього бар'єра збільшується при підвищенні температури тіла. Як наслідок, піднімається загальна реактивність і поліпшується перебіг хвороби.

16» Патологія клітинного росту. Пухлини

16.1. Назвіть основні види змін клітинного росту.

Розрізняють два види змін клітинного росту: гіпербіотичні і гіпобіотичпі процеси. До перших відносять:

а) гіпертрофію і гіперплазію;

б) регенерацію;

в) пухлини.

До других:

а) атрофію;

б) дистрофію і дегенерацію.

16.2. Що таке пухлинний процес? Які існують види пухлин?

Пухлинним називається типовий патологічний процес, сутність якого полягає в безмежному, нерегульованому розростанні тканини, не пов'язаному із загальною структурою ураженого органа та його функціями.

Виділяють два види пухлин: доброякісні і злоякісні.

16.3. Чому пухлинний процес вважають загальнобіолопчним

явищем?

Пухлинний процес носить загальнобіологічний характер, оскільки пухлини виникають як у тварин, так і у рослин. У всіх видів багатоклітинних живих організмів виявляють пухлини (у комах, риб, амфібій, рептилій, ссавців).

16.4. Чи існують особливості в характері пухлинного процесу у людини й у різних видів тварин?

У людини 90 % усіх злоякісних пухлин мають епітеліальне походження, тобто є раком. У той же час у великої рогатої худоби, коней, свиней 80 % злоякісних пухлин походять із клітин крові, тобто є гемобластозами, а у собак 50 % злоякісних новоутворень являють собою саркоми — пухлини із клітин сполучної тканини.

16.5. У чому полягають основні відмінності доброякісних і злоякісних пухлин?

1. Доброякісні пухлини складаються з добре диференційованих клітин. Ці пухлини зберігають типову структуру тканини, з якої утворилися. У той же час злоякісні пухлини характеризуються втратою диференціювання клітин, спрощенням і ати-повістю своєї будови.

2. Доброякісні пухлини часто ростуть повільно, їх ріст може зупинитися, а іноді спостерігається й зворотний розвиток (регресія). Для злоякісних пухлин, як правило, характерний швидкий ріст, що спонтанно не зупиняється. Мимовільна регресія таких пухлин невідома.

3. Доброякісні пухлини мають капсулу й ростуть експансивно, тобто не проростають у навколишні здорові тканини, а розсовують їх. Ріст злоякісних пухлин інвазивний (інфільтративний). Вони не мають капсули і проростають у навколишні тканини.

4. Доброякісні пухлини не метастазують, у той час як злоякісні зазвичай дають метастази.

5. Доброякісні пухлини добре лікуються хірургічними методами, летальних наслідків, як правило, не буває. Злоякісні пухлини при відсутності лікування призводять до смерті.

16.6. Які існують методи експериментального вивчення пухлин?

Методами експериментального моделювання пухлин є індукція, трансплантація і експлантація.

Метод індукції передбачає відтворення злоякісних пухлин шляхом введення в організм канцерогенних факторів. Найчастіше з цією метою використовують хімічні канцерогенні сполуки й безклітинні фільтрати пухлинної тканини, що містять онкогенні віруси. Крім того, з метою індукції пухлин іноді використовують фізичні впливи (рентгенівське випромінювання, радіонукліди, ультрафіолетове опромінення).

Метод трансплантації - це пересадження пухлини від однієї тварини іншій. Уперше здійснена М. Новинським у 1876 р. Для успішної трансплантації пухлини важливими є такі умови:

а) пересадження має здійснюватися в межах одного виду тварин;

б) пересаджувати треба живі життєздатні пухлинні клітини;

в) трансплантацію слід робити в стерильних умовах, щоб уникнути запального процесу в тканині.

Метод експлантації— це вирощування пухлини в культурі тканини поза організмом. Цей метод дає можливість вивчати вплив різних факторів на пухлинний ріст, здійснювати пошук засобів терапії злоякісних пухлин.

16.7. Назвіть основні причини виникнення злоякісних пухлин.

Існує три групи етіологічних факторів: хімічні (канцерогенні речовини), фізичні (іонізуюча радіація, ультрафіолетове випромінювання, висока температура, механічний вплив), біологічні (онкогенні віруси).

16.8. Хто і як уперше довів роль хімічних факторів у виникненні злоякісних пухлин?

У 1775 р. англійський лікар П. Ttomm уперше припустив, що хімічні сполуки можуть бути причиною раку. До такого висновку він дійшов на підставі своїх спостережень численних випадків раку шкіри мошонки у молодих людей, які багато років до виникнення хвороби, будучи дітьми, працювали сажотрусами. Було вперше встановлено зв'язок між виникненням раку сажотрусів і дією на шкіру сажі та смоли.

Однак тільки в 1915 p. японські вчені Ямагіва та Ішикава підтвердили цей висновок в експерименті. Вони вперше відтворили злоякісну пухлину (рак шкіри) шляхом тривалого, протягом 6-ти місяців утирання кам'яновугільної смоли в шкіру вуха кролів.

На початку 30-х років з кам'яновугільної смоли був виділений 3,4-бензпірен — речовина, з дією якої й був пов'язаний канцерогенний ефект продуктів неповного згоряння вугілля.

16.9. Як класифікують хімічні канцерогени?

Хімічні канцерогени — це речовини, здатні викликати розвиток злоякісних пухлин. ї. За походженням розрізняють канцерогени природні і штучні. її. За хімічною будовою канцерогени можуть бути представлені:

а) поліциклічними ароматичними вуглеводнями (ПАВ);

б) ароматичними амінами;

в) нітрозосполуками;

г) мікотоксинами;

ґ) гетероциклічними вуглеводнями;

д) аміноазосполуками;

є) простими сполуками (миш'як, азбест та ін.).

III. Відносно організму хімічні канцерогени можуть бути екзогенними й ендогенними.

IV. За механізмом канцерогенного впливу розрізняють канцерогени прямої дії й канцерогени непрямої дії.

16.10. Наведіть приклади канцерогенів природного і штучного походження.

До канцерогенів природного походження відносять продукти життєдіяльності деяких грибів (мікотоксини) і продукти вулканічної діяльності.

Джерелами канцерогенів штучного походження є:

1) викиди промислових підприємств;

2) вихлопні гази автомобілів;

3) тютюновий дим;

4) продукти неправильної кулінарної обробки їжі (використання пересмажених жирів, порушення технології копчення та ін.).

16.11. Охарактеризуйте канцерогенну дію поліциклічних ароматичних вуглеводнів (ПАВ).

ЛАВ - це сполуки, які мають у структурі своїх молекул кілька сполучених бензольних кілець. Найпоширенішими і найбільш вивченими є такі їхні представники, як 3,4-бензпірен, диме-

тилбензантрацен (рис. 50). їх можна виявити в продуктах вулканічної діяльності, викидах промислових підприємств, вихлопних газах автомобілів, тютюновому димі, харчових продуктах при неправильному їх копченні та ін.

Головна особливість канцерогенного впливу ПАВ полягає в їх місцевій дії. Це означає, що вони викликають розвиток пухлин у тих органах і тканинах, з якими контактують. Так, при втиранні в шкіру виникає рак шкіри, при підшкірному введенні - саркома, при вдихуванні - рак легень, при надходженні з їжею - рак стравоходу, шлунка і кишок, при виділенні з молоком - рак молочних залоз.

Рис. 50. Деякі канцерогенні ПАВ

Рис. 51. Канцерогенні ароматичні аміни

Рис. 52. Деякі канцерогенні сполуки

16.12. У чому полягає особливість канцерогенної дії ароматичних амінів?

Ароматичні аміни — це сполуки, що містять у своїй структурі бензольні кільця й аміногрупи. Канцерогенні властивості мають анілін та його похідні, зокрема, 2-на-фтиламін, диметиламіноазобензол (ДАБ) (рис. 51). Ці сполуки широко використовуються в промисловості як основа барвників, вихідні речовини для синтезу лікарських препаратів і виробництва вибухових речовин.

Характерною рисою канцерогенної дії ароматичних амінів є їх органотропність. Незалежно від шляху надходження або введення речовини пухлини виникають у певних органах. Так, при введенні 2-нафтиламіну розвивається рак сечового міхура, а при введенні ДАБ - рак печінки.

16.13. Чим характеризується канцерогенний вплив нітрозосполук?

До нітрозосполук належать нітрозаміни і нітрозаміди (рис. 52). У дослідах на тваринах показано, що 90 % всіх вивчених нітрозосполук мають канцерогенну дію. Багато речовин цього класу викликають утворення пухлин після одноразового вве-

дення в порівняно невеликих дозах. Не виявлено жодного виду тварин (вивчалося 40 видів, від риб до приматів), які були б стійкі до канцерогенної дії нітрозосполук. Дуже чутливим до їх впливу є й організм людини.

Нітрозаміни можуть утворюватися в шлунку людини з неканцерогенних попере-дників (нітритів, амінокислот, амідопірину) при наявності хлороводневої (соляної) кислоти.

Для канцерогенної дії нітрозосполук характерна органотропність. Є речовини, які вибірково викликають розвиток пухлин головного мозку, нирок, печінки, шлунка та ін.

16.14. Наведіть приклади канцерогенно)'дії продуктів життєдіяльності грибів.

Серед продуктів життєдіяльності грибів (цвілі), що мають канцерогенну дію, найбільш вивчено афлашоксин В. Цей мікотоксин є гетероциклічною сполукою і продукується грибом Aspergillus flavum (див. рис. 52). Канцерогенна дія афлатоксину виявляє себе в дуже малих дозах - 0,02 мг/кг маси. Для порівняння, ціанід калію спричиняє токсичну дію в дозах, що перевищують зазначену в кілька десятків разів.

Із впливом мікотоксинів пов'язують розвиток первинного раку печінки у представників племені Банту в Африці. Клімат території, на якій проживає це плем'я, дуже вологий, тому продукти харчування швидко покриваються цвіллю. За традицією, що існує в тих місцях, такі продукти придатні до використання. Аналізи показали, що у споживаній їжі міститься афлатоксин В.

16.15. Який зміст вкладають у поняття "ендогенні канцерогени"?

Ендогенними називають канцерогени, які утворюються в організмі з його нормальних компонентів.

Остаточно не доведено, однак є підстави думати, що в організмі при порушенні обміну речовин можуть утворюватися канцерогенні поліциклічні ароматичні вуглеводні, їхніми джерелами можуть бути холестерол, жовчні кислоти, стероїдні гормони. Зокрема, показано, що обробка in vitro жовчних кислот призводить до появи ме-тилхолантрену — представника ПАВ, що має сильну канцерогенну дію.

Крім того, ендогенні канцерогени можуть з'являтися при порушенні обміну деяких амінокислот, зокрема, триптофану.

16.16. Які досліди доводять можливу участь гормонів у виникненні злоякісного пухлинного росту?

При порушенні регуляції секреції тронних гормонів аденогіпофіза (при порушенні механізмів зворотного зв'язку) їхня кількість у крові може істотно зростати. Впливаючи на органи-мішені, вони можуть стимулювати проліферацію клітин і розвиток пухлини.

Подібну можливість демонструють у такому досліді. У тварини видаляють один яєчник, а другий пересаджують у селезінку. Кров від селезінки надходить у печінку, де естрогени, що утворилися в яєчнику, руйнуються. До гіпофіза надходить кров, у якій мало естрогенів. Це викликає стимуляцію утворення гонадотропних гормонів. Останні, діючи на яєчник, посилюють секрецію статевих гормонів, однак їх, як

і раніше, мало в крові, що надходить у гіпофіз, оскільки відбувається руйнування естрогенів у печінці. Постійна стимулятивна дія гонадотропних гормонів на яєчник викликає проліферацію його клітин і у великій кількості випадків - розвиток злоякісних пухлин.

16.17. Що таке хімічні канцерогени прямої і непрямої дії? Дайте їх порівняльну характеристику.

Канцерогени прямої дії— це високоактивні хімічні сполуки, зокрема лактони, хлоретиламіни, епоксиди. Вони здатні безпосередньо взаємодіяти зі структурами клітин і викликати розвиток пухлини. Ці сполуки не вимагають жодних перетворень в організмі для прояву своєї канцерогенної дії.

Маючи високу реакційну здатність, прямі канцерогени не можуть накопичуватися в навколишньому середовищі (при взаємодії з компонентами зовнішнього середовища вони руйнуються). Тому, з погляду гігієни, вони не являють великої небезпеки для людини як фактори канцерогенезу.

Канцерогени непрямої дії— це інертні за своїми хімічними властивостями сполуки. До них, зокрема, належать поліциклічні ароматичні вуглеводні, ароматичні аміни, нітрозосполуки, афлатоксини. Маючи низьку реакційну здатність, зазначені канцерогени можуть накопичуватися в навколишньому середовищі, а тому становлять велику небезпеку для людини.


Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой





Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 488. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.077 сек.) русская версия | украинская версия
Поможем в написании
> Курсовые, контрольные, дипломные и другие работы со скидкой до 25%
3 569 лучших специалисов, готовы оказать помощь 24/7