ТЕОРИТИЧНІ ВІДОМОСТІ. 1. Завантажити програму Word.

1. Завантажити програму Word.

2. Задати команду Файл – Створити… в полі Шаблони вибрати На моєму комп’ютері… відкриється вікно Шаблони з вкладками: Інші документи, Записки, Звіти, Листи і факси, Публікації.

3. Відкрити потрібну вкладку і подвійним клацанням лівої клавіші миші завантажити потрібний Майстер.

4. Працювати, додержуючись вказівок Майстра.

 

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 10

ТЕМА: Розробка та проведення пробних уроків з предмету ОБЖД і Основи здоров’я для учнів 5-9 класів.

МЕТА: Вивчення типів уроків для проведення занять з ОБЖД і Основи здоров’я для вдосконалення своїх вмінь і знань з метою покращення проведення типових уроків в школі, а також розробка і проведення уривку уроку з даних дисциплін. Виховувати уважність, спостережливість, психо-емоційну врівноваженість у надзвичайних ситуаціях. Розвивати працелюбність, колективізм, ввічливе ставлення до оточуючих, координацію рухів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Березуцький В.В. Практикум з курсу «Безпека життєдіяльності». – Харків: Факт, 2005. – 168 с.

2. Браун Д. Анализ и разработка систем обеспечения техники безопасности. – М.: Машиностроение, 1979. – 364 с.

3. Хенли Э. Дж. Надёжность технических систем и оценка риска. – М.: Машиностроение, 1984. – 528 с.

4. Мигаль Г.В. Безопасность жизнедеятельности. – Харьков: ХАИ, 2002. – 44 с. П

5. Пістун І.П., Мешанич Р.Й., Березовецький А.П. Курс лекцій з безпеки життєдіяльності. – Львів: Сполом, 1997. – 224с.

6. Пістун І.П. Безпека життєдіяльності. – Суми: Університетська книга, 1999. – 301с.

7. Миценко І.М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому середовищі. – Кіровоград: КРД, 1998. – 292с.

8. Заплатинський В.М. Безпека життєдіяльності. – Київ: КДТЕУ, 1999. – 208с.

9. Безопасность жизнедеятельности. Учебное пособие /Под ред. О.Н. Русака.–С.–П.: ЛТА СП, 1996.–231с.

10. Конституція України. – К.: Преса України., 1997. – 80с.

11. Положення про Мін України з НС та по ділам захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

12. Закони України “Про охорону навколишнього середовища”, “Про охорону праці”, “Про охорону повітря”, “Лісовий кодекс”, “Водний кодекс”, “Кодекс про надра”, “Житловий кодекс”.

13. Безопасность труда в промышленности: Справочник. /К.Н. Ткачук, П.Я. Галушко, Р.В. Сабарно и др. – К.: Техника, 1982. – 207с.

14. Средства защиты в машиностроении /Под ред. С.В. Белова. – М.: Машиностроение, 1989. – 368с.

15. Долин П.А. Справочник по технике безопасности. – М.: Энергоатомиздат, 1985. – 824с.

16. Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності. Навчальний посібник – К.: Каравела, 2005. -327с.

17. Лушкін В.А., Торкатюк В.І., Коржик Б.М., Ачкасов А.Є., Ніколаєнко Л.Ф. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник – Житомир, 2001. -671с.

18. Скобло Ю.С., Соколовська Т.Б., Мазоренко Д.І., Тіщенко Л.М., Троянов М.М. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник –К.: Кондор, 2003. -421с.

19. Джигирей В.С., Жидецький В.І. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник. – Львів:Афіша, 2000. -255с.

20. Пістун І.П. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник – Суми, 1999. -301с

21. Отраслевые методические указания по расчету предельно допустимых выбросов загрязняющих атмосферу радиоактивных и химических веществ (ПДВ-83). –Минатомэнерго СССР, 1985. -256с.

22. Державні санітарні норми і правила захисту населення від впливу електромагнітних випромінювань. –Міністерство охорони здоров’я України, -К., 1996. -28с.

23. Князевский Б.А. Охрана труда в електроустановках. –М.: Энергоатомиздат, 1983. -336с.

24. Методика расчета концентраций в атмосферном воздухе вредных веществ, содержащихся в выбросах предприятий (ОНД-86). –Л.: Гидрометеоиздат, 1987. -94с.

ДИДАКТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: журнали з ОБЖД, підручники, типові навчальні робочі програми з ОБЖД і Основи здоров’я, підручники для школи з ОБЖД і Основи здоров’я.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ

1. Що таке урок?

2. Основні складові уроку?

3. Що таке розгорнутий план конспект?

4. Які ви знаєте типи уроку?.

5. Засоби і методи які використовуються для ефективного викладання в школі таких дисциплін як ОБЖД і Основи здоров’я.

6. Інтерактивні методи навчання в ОБЖД.

7. Застосування інноваційно-комунікативних засобів навчання на уроках.

 

ЗВІТНІСТЬ. Сформульовані запитання для самопідготовки готуються студентами у вигляді короткої доповіді, виконана лабораторна робота з виконаними завданнями.

ТЕОРИТИЧНІ ВІДОМОСТІ

Типологічний словник уроку

Композитор творить музику, художник – живописні полотна, драматург – шедеври для театру. Вчитель, якщо він не «урокодавач», створює урок як художній твір педагогічної майстерності, творить його для дітей і разом з ними. Хороший урок має своє «обличчя», особливість, які забезпечуються індивідуальним стилем вчителя, особистісною своєрідністю учнів та багатьма чинниками.

Проте, крім творчої неповторності, майстерності урок має демонструвати і просту грамотність вчителя:

• знання основних факторів, що визначають зміст і суть сучасного уроку;

• вміння планувати, проводити і аналізувати урок, адже урок – це дзеркало загальної і педагогічної культури вчителя, в якому відбивається найсуттєвіше – не просто вчитель-професіонал, а вчитель-людина. І не він один. Разом з ним постають не просто його учні, а його діти.

На сучасному етапі розвитку освіти виникає потреба у такій системі навчання, яка охоплювала б основні етапи уроку – від визначення цілей і конструювання навчального процесу – до перевірки його ефективності, крім того, повно моделювала розвивальний соціально-культурний простір і давала змогу реалізувати позитивний потенціал особистості.

Основною формою організації навчального процесу в школах усіх типів був і залишається урок. Він як основна форма традиційного навчання дидактично обґрунтований ще Я. Коменським, Д.Песталоцці та іншими вченими-дидактами.

Урок є складним педагогічним об’єктом. Як і всі складні об’єкти, уроки поділяються на типи за різними ознаками. В дидактиці їх класифікують за метою (класифікація С.Чадарова, О. Текучова), етапами засвоєння учнями навчального матеріалу

(М. Поздняков), методами навчання (І.Лернер, М.Скаткін), формами організації навчальної діяльності тощо.

Типологія уроків історично змінна – вона постійно уточнюється, збагачується у процесі вдосконалення дидактичних і психологічних основ навчального процесу.

Отже, моделюючи урок, насамперед необхідно, на наш погляд, встановити зв’язок найсуттєвіших компонентів навчального процесу. Послідовність конкретних цілей, спрямованих на досягнення мети організації уроку, є тим внутрішнім стержнем, навколо якого розміщується навчальний матеріал та методичні прийоми. Це все відбувається в єдності конкретної мети, змісту та методичного прийому.

Модель сучасного уроку

Особливістю сучасного уроку є:

• Комунікативна спрямованість;

• Діяльнісний та текстоцентричний підходи.

У зв’язку з цим змінюється змістовна лінія уроку, по-іншому викладається структура навчального матеріалу, модель уроку видозмінюється. Вчитель, виконуючи одну зі своїх функцій – проектування педагогічної системи, вносить корективи як у формальну частину поурочного плану, так і аналітичну(діагностичну), змістову лінію. Формальна частина плану може бути такою:

Дата. № уроку в календарно-тематичному плані та № уроку в темі.

Тема, яка точно відповідає програмі.

Тема для озвучування чи записування на дошці.

Мета: розвиваюча, навчальна, виховна.

Завдання: відпрацювати навички, виконати мисленнєві операції: пізнання, розуміння, застосування, аналіз, синтез, оцінка.

Тип уроку, наприклад, комбінований.

Вид(жанр), наприклад, лабораторна робота, практикум, тренінг.

Обладнання: дидактичний та роздатковий матеріал, відеофільм, комп’ютерний диск, аудіо касета, підручник, документи.

Змістова частина поурочного плану – комбінування елементів комунікативної, лінгвокультурологічної та діяльнісної ліній.

Типологію уроків за основними дидактичними цілями можна представити, спираючись на основні елементи – складові частини уроку:

• перевірка опорних знань та вмінь;

• вивчення нового матеріалу;

• його закріплення та узагальнення;

• домашнє завдання.

На підставі класифікації за дидактичною метою була спроба створити тезаурус різних типів, видів і форм.

За дидактичною метою можна виділити такі типи уроків:

1) вступні уроки;

2) уроки вивчення нового матеріалу;

3) уроки формування вмінь;

4) уроки перевірки, контролю та корекції;

5) комбіновані уроки;

6) уроки повторення вивченого;

7) узагальнюючі уроки.

Ажурна пилка

Метод дозволяє учням працювати разом, щоб вивчити значну кількість інформації за короткий проміжок часу, а також заохочує учнів допомагати одне одному, «вчитися навчаючи». Під час роботи за допомогою методу «ажурна пилка» учні працюють у різних групах.

1. Спочатку вони працювали в «домашній групі».

2. Потім в іншій групі учні виступають у ролі експертів з питання, над яким працювали в «домашній» групі, та отримують інформацію від представників інших груп.

3. Потім учні повертаються у свою «домашню» групу для того, щоб поділитися інформацією, яку їм надали учасники інших груп.

«Домашні» групи: кожна група отримує завдання, вивчає його та обговорює свій матеріал.

Бажано обрати в групі головуючого, тайм-кілера (того, хто стежить за часом) та особу, яка ставить запитання, щоб переконатися, що кожен учасник розуміє зміст матеріалу.

«Експертні» групи: після того як учитель об’єднав учнів у нові групи, вони стають експертами з тієї теми, яку вивчали в «домашній» групі. Учні по черзі намагаються за визначений учителем час якісно і в повному обсязі донести інформацію до членів нових груп та сприйняти нову інформацію від них.

Бліц-турнір

Це конкурси. Вони проводяться на повторювально-узагальнюючих уроках.

Їх мета – розвиток усного мовлення, осмислення, розуміння матеріалу, швидкості реакції.

Гра

Гра – життєдайне джерело дитячого мислення, благородних почуттів та прагнень. Активізація пізнавальної активності та розвиток інтелектуального мислення – це ті проблеми, які вирішуються в процесі ігромистецтва, колективної радісної дії вчителя й учнів, у стані емоційної піднесеності. Перевірка знань на уроці, яка відбувається у формі гри, не нав’язується дітям. Гра висуває до дитини моральні вимоги, виховує почуття справедливості, чесності, відповідальності перед командою, розвиває доброзичливе ставлення один до одного.

Ігри можна використовувати як на певних етапах уроку, так і на окремому занятті. Тривалість гри може бути різною – це залежить від мети, якої хоче досягнути вчитель цією грою.

Еврика

Можливі та доцільні ролі: «експериментатори», тобто учні, які добре працюють з приладами, реактивами, обладнанням; «теоретики» - учні, які глибоко і вільно володіють теоретичним матеріалом; «калькулятори» - учні, які швидко та точно здійснюють різні розрахунки; «експерти» - учні, які доповнюють, оцінюють та коригують процес і результат гри; «опоненти» - учні, які висувають нові ідеї, гіпотези на противагу та на підтримку тим, що розглядаються. Підсумки гри підводить вчитель.

КВК

Мета – розвиток пізнавальних інтересів та мотивів, ерудиції, інтелекту учнів; здібностей швидко орієнтуватися у подіях, екстремальних ситуаціях. КВК можуть бути тематичними, проблемними, розрахованими на загальну ерудицію учасників гри. Як правило, клас поділяється на команди, які поетапно в процесі гри виконують різні цільові навчальні завдання. Підсумки та оцінку гри здійснює журі.

Розв’язування задач

Такі уроки мають багато функцій:

Пізнання і засвоєння понять, які вивчаються, явищ і закономірностей;

Обробка знань та формування умінь, застосування їх на практиці;

Повторення пройденого, сприяння встановленню зв’язку вивченого з життям і виробництвом в усіх його різновидах;

Створення проблемних ситуацій.

Такі уроки вчать працювати, бути цілеспрямованими і самостійними, творчо активними. Важливе значення має формування в учнів узагальнюючих умінь, вироблення загальних підходів. Використовуються індивідуальні та групові форми роботи.

Контрольна робота

(поточна, періодична, підсумкова) забезпечує зворотний зв'язок, що дозволяє коригувати діяльність учителя та учнів, її результативність, виявляти резерви подальшого вдосконалення навчання.

Поточні к/р проводяться в ході навчального процесу для отримання оперативної інформації про рівень засвоєння теоретичних знань та практичних навичок учнів. Вони проводяться в основному за змістом логічно завершеної дидактичної теми (чи кількох уроків з теми) програмового матеріалу з метою своєчасної корекції навчально-виховного процесу та забезпечення успішного просування учнів до засвоєння наступних розділів чи тем навчального курсу.

При цьому слід дотримуватись таких вимог:

• чітке визначення змісту к/р відповідно до вивченого матеріалу;

• виділення в ньому головного, істотного;

• вибір раціональних форм проведення к/р (фронтальна, групова, індивідуальна);

• своєчасна корекція знань, умінь і навичок учнів;

• психологічний настрій та формування в учнів позитивної установки на проведення к/р;

• оптимальність навчально-методичного забезпечення проведення к/р.

Періодичні к/р проводяться після вивчення логічно завершеного розділу навчальної програми (у кінці чверті, семестру чи навчального року).

Основні вимоги до періодичних к/р такі:

• визначення вузлових тем у вивченому розділі програмового матеріалу та виділення в них основних питань, правил, алгоритмів, принципів, закономірностей, законів тощо, які є обов'язковими для засвоєння учнями;

• оптимальність змісту та обсягу к/р;

• складність та посильність завдань; диференційованість завдань з урахуванням індивідуальних особливостей учнів та рівнів їх навчальної підготовленості;

• врахування при розробці змісту контрольних завдань прогалин у засвоєнні програмового матеріалу.

Підсумкові к/р проводяться в кінці чверті та навчального року.

Основні вимоги до такого типу к/р:

• зміст перевірочних питань, завдань повинен носити узагальнюючий, синтезований характер, охоплювати вузлові, центральні, провідні ідеї, аспекти, закони, закономірності, які є фундаментом даного навчального предмета чи окремого його курсу, розділу;

• мають бути розраховані переважно на реконструктивний та творчий рівень знань учнів;

• диференційовані (у кількох варіантах, тестах, картках тощо);

• передбачають виконання учнями контрольних завдань за допомогою задіяння широкого комплексу способів, методів, засобів;

• мають бути посильними за обсягом, узгодженими за кількістю годин, відведених на її виконання.

Факультативне заняття.

Факультативні заняття проводяться з метою поглиблення знань учнів з окремих курсів, розділів чи тем навчального предмета з урахуванням інтересів та бажань учнів. Це одна з ефективних форм диференційованого навчання, яка розрахована на розвиток пізнавальних інтересів, здібностей та формування професійної орієнтації учнів, оволодіння методами наукових досліджень.

Ключовим компонентом класно-урочної форми рганізації навчання є урок – форма організації навчання, за якої навчальні заняття проводяться вчителем із групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовленості протягом точно встановленого часу, за сталим розкладом.

Умовно кажучи, урок — це «відрізок» навчального про­цесу, який є закінченим за смислом, у часі й організаційно.

Від якості уроку залежить ефективність функціонування всієї школи. Тому багато теоретиків і практиків працюють над його вдосконаленням.

Загальні вимоги до уроку такі:

• проведення уроку на основі сучасних наукових досягнень, передового педагогічного досвіду, закономірностей навчального процесу;

• проведення уроку на основі методик гуманних дидактичних концепцій;

• особистісна спрямованість, тобто забезпечення учням умов для самореалізації та ефективної навчально-пізнавальної діяльності з урахуванням їхніх інтересів, потреб, нахилів, здібностей та життєвих настанов;

• оптимальне поєднання і системна реалізація на уроці дидактичних принципів;

• встановлення міжпредметних зв'язків, які усвідомлюються учнями;

• зв'язок із раніше засвоєними знаннями, навичками, уміннями, опора на досягнутий рівень розвитку учнів;

• актуалізація, стимулювання й активізація розвитку всіх сфер особистості учня: мотиваційної, пізнавальної, емоційно-вольової, фізичної, моральної тощо;

• логічність, вмотивованість і емоційність усіх етапів навчально-пізнавальної діяльності учнів;

• ефективне застосування сучасних дидактичних засобів, особливо — комп'ютерних;

• тісний зв'язок із життям, першою чергою — з особистим досвідом учня;

• формування практично необхідних знань, навичок, умінь, ефективної методики навчально-пізнавальної діяльності;

• формування мотивації навчально-пізнавальних дій, професійного становлення, потреби постійної самоосвіти;

• діагностика, прогнозування, проектування і планування кожного уроку.

Окрім цього, кожен урок має сприяти ефективній ререалізації основних функцій дидактичного процесу — освітньої, розвиткової, виховної та самовдосконалення. В контексті сучасних концепцій навчання на перший план, замість освітньої, виходить виховна функція дидактичного процесу — формування всебічно та гармонійно розвинутої особистості. Це вимагає, безумовно, зміни парадигми уроку з метою формування духовного світу учня, допомоги в його самоактуалізації та самореалізації, визнання права бути суб'єктом навчального процесу і формування суб'єкт-суб'єктних взаємин на кожному уроці. Така парадигма має бути гуманною і особистісно спрямованою. Відповідно, грунтовно змінюється зміст цих функцій та вимоги до уроку.

Виховні вимоги до уроку:

— формування і розвиток в учнів національної свідомості, самосвідомості та ментальності, провідних рис громадянина своєї держави;

— формування в учнів високої духовності, підвалину якої мають становити загальнолюдські, національні та професійні цінності, широка моральна, правова, екологічна, політична, художньо-естетична й фізична культура;

— формування і розвиток в учнів активної життєвої настанови, допомога в самоактуалізації та самореалізації у навчальному процесі та майбутній професійній діяльності;

— вміле поєднання дидактичних, розвиткових і виховних завдань кожного уроку та їх творче спрямування на формування і розвиток всебічно і гармонійно розвиненої особистості;

— формування і розвиток мотивації постійного самовдосконалення і змістовної професійної діяльності шляхом реалізації потенційних інтелектуальних, фізичних та інших можливостей;

— підпорядкування виховної мети кожного уроку загальній меті виховання тощо.

Розвиткові вимоги до уроку:

— спрямованість кожного уроку на максимальний розвиток духовних, інтелектуальних, фізичних і творчих здібностей кожного учня, його провідних психічних рис;

— направленість кожного уроку на «зону найближчого розвитку» учня та її творче проектування і реалізація;

— проведення занять з урахуванням індивідуально-психічних особливостей кожного учня та активна допомога в його самовдосконаленні тощо.

Дидактичні вимоги до уроку:

— чітке визначення освітніх завдань кожного уроку та їх творче поєднання із загальною метою вивчення конкретного предмета й формування особистості учня в навчально-виховному процесі;

— оптимальне визначення змістового компонента кожного уроку з урахуванням особистісної спрямованості навчально-виховного процесу;

— широке використання методів, прийомів і способів активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів та їхнього творчого розвитку;

— творчий підхід до обгрунтування методики проведення кожного уроку;

— опора на загальнолюдські цінності в застосуванні принципів навчання;

— забезпечення активного зворотного зв'язку, дієвого контролю і управління тощо.

Крім зазначених, обов'язково слід мати на увазі й інші вимоги до уроку:

— організаційні (чіткість, раціональне використання часу, обладнання, дисципліна тощо);

— управлінські (цілеспрямованість, оперативність, конкретність, стиль управління тощо);

— санітарно-гігієнічні (температура, освітленість, працездатність, перевтома тощо);

— етичні (рішучість, вимогливість, принциповість, справедливість, тактовність тощо);

— психологічні (врахування індивідуально-психічних особливостей учнів, психічного стану учнів і вчителя, настрою вчителя та ін.) тощо.

Класифікацій уроків є десятки. Проблема ця дуже складна і не вирішена остаточно ні у світовій, ні у вітчизняній дидактиці.

Сучасна класифікація уроків здійснюється на основі дидактичної мети. Авторами такої класифікації є В. О. Онищук, М. А. Сорокін, М. І. Махмутов та ін.

Основні типи уроків у сучасній вітчизняній школі:

· комбіновані (змішані) уроки;

· уроки засвоєння нових знань;

· уроки формування навичок і вмінь;

· уроки узагальнення і систематизації знань;

· уроки практичного застосування знань, навичок і умінь;

· уроки контролю і корекції знань, навичок і вмінь.

Така класифікація є найзручнішою для планування, прогнозування діяльності вчителя, обгрунтування методики кожного уроку.

Кожен тип уроку має свою структуру, тобто етапи побудови уроку, їх послідовність, взаємозв'язки між ними. Характер елементів структури визначається завданнями, які слід постійно вирішувати на уроках певного типу, щоб найбільш оптимальним шляхом досягти тієї чи іншої дидактичної, розвиткової та виховної мети уроку. Визначення і послідовність цих завдань залежать від логіки і закономірностей навчального процесу. Зрозуміло, логіка за­своєння знань відрізняється від логіки формування навичок і вмінь, а тому і різниться структура уроків відповідних типів. Кожний тип уроку має свою структуру.

• Комбінований урок: перевірка виконання учнями домашнього завдання практичного характеру; перевірка, оцінка і корекція раніше засвоєних знань, навичок і вмінь; відтворення і корекція опорних знань учнів; повідомлення теми, мети і завдань уроку та формування мотивації учіння; сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу; осмислення, узагальнення і систематизація нових знань; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання. З усіх зазначених типів комбінований урок найпоширеніший у сучасній загальноосвітній школі. Йому належить 75—80 відсотків загальної кількості уроків, що проводяться. Цей тип уроку здебільшого використовується в початкових і середніх класах.

Розкриємо зміст основних етапів комбінованого уроку.

Підготовка вчителя до уроку. Цей етап передбачає: вивчення учнів класу; стилю викладання інших вчителів у цьому класі; докладне вивчення змісту навчального матеріалу; планування навчальної роботи; підготовку навчально-ма­теріальної бази.

Підготовка вчителя до конкретного уроку. В. О. Сухомлинський зазначав, що вчитель до уроку готується все своє життя. Його підготовка до конкретного уроку включає: формулювання теми; визначення виховної, розвиткової та дидактичної цілей уроку; підбір конкретного матеріалу до теми; визначення структури вибраного типу уроку; визначення методики уроку; підготовку дидактичних засобів і матеріалів; визначення форми контролю й оцінки знань, на­вичок і вмінь; визначення місця й ролі спостереження, демонстрування засобів наочності і опитування в рамках уроку; перевірку своєї готовності до уроку; перевірку готовності учнів до уроку.