Прийнятий в Найробі 26 вересня 1981 р.
Найробський договір зобов’язує держави-учасниці цього Договору відмовляти в реєстрації або визнавати недійсною реєстрацію як знака і забороняти через відповідні заходи використання як знака або іншого позначення з комерційною метою будь-якого позначення, що складається із олімпійського символу. Ця вимога поширюється також і на інші позначення з використанням цього символу.
Зазначені позначення можуть реєструватися і використовуватися лише з дозволу Міжнародного олімпійського комітету (МОК).
З цього загального правила Найробський договір встановив винятки:
а) обов’язок не використовувати олімпійський символ без дозволу МОК не розповсюджується на державу-учасницю, якщо позначення, яке складається із олімпійського символу або містить цей символ, було зареєстровано в державі до дати вступу в силу Найробського договору відносно цієї держави;
б) дозволяється продовження використання позначення, яке складається із олімпійського символу або містить в собі такий символ, з комерційною метою будь-якою особою чи підприємством держави-учасниці, якщо таке використання в цій державі розпочалося до дати вступу в силу цього Договору відносно цієї держави.
Разом з тим жодна держава-учасниця не зобов’язана забороняти використання олімпійського символу, якщо він використовується засобами масової інформації в цілях інформації про олімпійський рух або про діяльність, що здійснюється в межах цього руху.
Учасником Найробського договору може стати будь-яка держава, яка є членом Всесвітньої організації інтелектуальної власності або Паризької конвенції про охорону промислової власності. Учасником цього Договору може стати також будь-яка держава, яка хоч і не є членом ВОІВ чи Паризького союзу, але є членом ООН або іншої спеціалізованої організації, пов’язаної з ООН.
Питання для контролю
1. Основні міжнародні угоди в сфері інтелектуальної власності.
2. Паризька конвенція з охорони промислової власності.
3. Міжнародні конвенції про охорону авторського права і суміжних прав.
4. Міжнародні угоди про охорону засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.
5. Інші міжнародні угоди в сфері інтелектуальної власності.
Розділ 17. Стимулювання і заохочення інтелектуальної діяльності 17.1. Загальні положення (Стимулювання і заохочення інтелектуальної діяльності)
В економічно розвинених країнах стимулюванню інтелектуальної діяльності надається першорядне значення. Всі країни використовують різноманітні форми цього стимулювання: державну і громадську, матеріальну і моральну, стимулювання будь-якої творчості і стимулювання користувачів результатів цієї творчості.
Уряди багатьох економічно розвинених країн уважно стежать за розвитком інтелектуальної діяльності. Найменше скорочення інтелектуальної активності стає предметом ретельного вивчення, з’ясування причин, їх усунення та стимулювання подальшого розвитку творчості. Основним принципом стимулювання інтелектуальної діяльності є так званий принцип “банана”, сутністю якого є заохочення в будь-якій формі будь-якої пропозиції.
У країнах з ринковою економікою підприємці не шкодують коштів на стимулювання і заохочення ініціативи, пропозицій, творчих пошуків. Кошти, витрачені на стимулювання і заохочення інтелектуальної діяльності, окуплюються сторицею. У спеціальній літературі наводяться конкретні досить солідні суми прибутків фірм, які вони одержують за рахунок раціонального використання результатів інтелектуальної діяльності.
Проте найбільшим стимулом для активізації інтелектуальної творчості є визнання результатів цієї творчості об’єктом права власності. Законодавство багатьох розвинених країн результати інтелектуальної діяльності чітко і однозначно проголошує об’єктами права власності з усіма наслідками, що з цього випливають. У цих країнах творці нового як у гуманітарній сфері, так і в галузі науково-технічної діяльності почувають себе більш впевнено — вони є власниками того, що вони створили.
Законодавство України про інтелектуальну власність непослідовне у визначенні правового режиму об’єктів інтелектуальної діяльності. Важко пояснити письменнику, чому він не визнається власником написаного ним твору, чому йому належить лише виключне право на використання. Хто є власником твору — запитання залишається без відповіді. Українське законодавство не визнало права власності на твори науки, літератури і мистецтва. Цей фактор негативно впливає на творчу активність людей.
Це не єдиний фактор стосовно визначення правового режиму об’єктів інтелектуальної діяльності, який істотно впливає на творчу активність суспільства. Багаті країни дозволяють собі визнавати право власності творця на результат інтелектуальної діяльності навіть тоді, коли він створений в порядку виконання службових обов’язків. Законодавство таких країн не визнає так званих “службових” об’єктів інтелектуальної діяльності. Власником результату творчості визнається творець, який створив цей результат на замовлення, за винагороду тощо. Іншими словами, законодавство зазначених країн визнає, що творчий результат, який підпадає під ознаки охоронного об’єкта інтелектуальної діяльності, не може бути належним чином оплачений звичайною заробітною платою. Це результат якісно вищого рівня, а тому фізичні, інтелектуальні, енергетичні та інші необхідні для досягнення цього результату витрати людських ресурсів дають достатню підставу для визнання його власністю творця.
Таким чином, зазначені фактори чи не найбільшою мірою сприяють розвитку творчої активності суспільства. Творець досить чітко усвідомлює, що все, що він створив, — це його власність, якою він може володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і, безперечно, в своїх інтересах.
Правові форми стимулювання інтелектуальної діяльності умовно можна поділити на державну і громадську. Кожну з них у свою чергу можна поділити на матеріальну і моральну. Всі ці форми мають істотне значення. Творці не лишаються байдужими і до грамоти товариства винахідників і раціоналізаторів, і до нагрудного значка за активну творчу діяльність.
Безперечно, найбільш ефективною системою матеріального і морального стимулювання інтелектуальної діяльності є державна система. Вона найбільш потужна і за масштабами, і за змістом. Державне стимулювання творчої діяльності непогано було поставлено в колишньому СРСР. Деякі форми і методи державного стимулювання творчої діяльності запозичені і чинним законодавством України. Для стимулювання інтелектуальної діяльності держава використовує різноманітні правові форми. За видатні досягнення в розвитку науки, мистецтва і техніки держава має можливість присвоювати вищі почесні звання, нагороджувати вищими державними нагородами та іншими відзнаками. Від імені держави присуджуються вищі державні премії та інші матеріальні винагороди.
