ІІІ. ПИТАННЯ. Ранній етап культури Русі пов'язаний з дохристиянськими ведичними віруваннями наших предків.

 

Ранній етап культури Русі пов'язаний з дохристиянськими ведичними віруваннями наших предків.

Духовну культуру наші пращури почали творити ще задовго до християнського періоду. А в часи Київської Русі язичницькі вірування мали величезний вплив на народну культуру (літописці скаржились, що на розважальних святощах повно народу, а церква зіяє порожнечею).

Зазначимо, що «язичництво» є терміном умовним, бо це є витвір церковного середовища для позначення усього нехристиянського (чужинського, поганського). Тож давні вірування слов’ян можна назвати ведичними (від «веди» - знання). Джерелом для вивчення язичництва є етнографічний матеріал – скарбниця багатовікової народної мудрості, архів історії пізнання світу і природних явищ нашими предками.

У давніх слов’ян існувала ідея вічного світопорядку та ідея постійного втручання у цей світопорядок для його підтримки. Цій меті слугувала система календарних обрядів. Слов’яни вірили у долю (судьбу, суд, присуд. Цей присуд – божий). Долю кожного (уділ, участь, щастя, вдача) символізувала рожаниця. Наші предки вірили, що можна вплинути на долю, не шкодували жертв своїм богам.

Існував свій календар. Річний цикл мав аграрно-виробничий характер. Час рухався по колу – звідси «річне обрядове коло» свят та ритуалів. Виділялися 4 віхи річного кола – 2 рівнодення та 2 сонцестояння. Рік починався навесні. Основні свята сакрального циклу були пов’язані із життям Сонця (світла) та темряви, урожаєм, зміною тепла й холоду, літа й зими. Існувала родинна обрядовість, куль предків. Весну символізувала Лада, літо – Купала, осінь – Овсень, зиму – Коляда.

Свою віри наші предки називали Православ’ям – вірою за законами Прави – універсальному закону руху Всесвіту (за Велесовою книгою Всесвіт має три частини: Права – вищій світ закону і правди, Ява – світ живих істот, та Нава – потойбічний світ).

Дохристиянські вірування пройшли декілька етапів свого розвитку:

І етап – Доба Великої Матері, з панівною роллю жінки, із шаною до Матері-Землі («Мати сира Земля»), із уявленнями пр. Зодіак та Закон Прави (час кам’яного віку).

ІІ етап – Доба Сварога-Бога-Отця – утвердження моногамної сім’ї, формування уявлень про душу; Права як гармонія рівних у межах общини (час мідного віку).

ІІІ етап – Доба Дажбога-сина Сварожого – виникнення держави, зростання ролі чоловіка, монополізація знань жерцями, уявлення про безсмертя душі; Права як закон нерівності (час бронзового віку).

ІV етап – Доба Перуна –сина Сворожого – розвинена держава, Права як закон феодального суспільства, втрата етнічних знань під наступом релігій з південного Сходу, перехід до монотеїзму (час залізного віку).

Сучасні науковці намагаються реконструювати пантеон давньоукраїнських богів. Особливо вшановувалася у слов’ян богиня Мати, символ родючості – Лада-Жива (Берегиня?) поряд з чоловічим богом Ладом-Живом (Родом). Бог Сварог дав людям плуг (рало), вогонь і навчив обробляти землю. Всесвіт уособлювало Дерево Життя. У Сварога були сини – Сварожичі: Дажбог, Перун, Хорс, Стрибог. Потойбіччя уособлював Велес (він же – бог багатства, скотарства, чародійства, мистецтва та співів). Вважається. Що Перун, Дажбог та Велес утворюють трійцю. Що символізує воїнство, землеробство та волховництво (мистецтво волхвів-жерців). Покровителькою жінок та домашнього вогнища була Макоша, богинею річкової води – Дана. Уявлення про протилежні сили Всесвіту втілювались в Білобога та Чорнобога. У словян не практикувалось принесення у жертву людей. Священними вважалися птахи й тварини: особливо ластівки, голуби, зозулі, коні, воли, бджоли, «сонечка».

Потойбічний світ – рай, або «вирій», куди попадає людина після смерті (проте існували у ранньому часі уявлення про переселення душ в інші істоти – тварини, дерева, інших людей).

Наші предки жили у злагоді з природою (у них не існувало жорстоких богів), намагалися задобрити тих, хто уособлював сили природи: домовиків, лісовиків, водяників; лякалися, проте й насміхалися над нечистою силою – русалками, упирями, вурдалаками. Стародавні вірування перетворилися згодом в міфологію, яка впливає на народні уявлення та звичаї й досі.

 

ВИСНОВКИ З ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ:

 

Наші предки мали розмаїті уявлення про будову світу та вищі сили, які ним керували. Зважаючи на уклад життя слов’ян, який був тісно пов’язаний з довкіллям, вони були схильні анімізувати природу та її явища, наділяючи її у своїх уявленнях різноманітними божествами. Ключовими ж них були ті, які мали відношення до землеробства – ключового заняття давніх слов’ян.