Сколько режимов подключения к сайту Worldspan Net:3
Образуется с помощью префикса است 'ист- по формуле استفعل ' истафъала и означает требование, приобретение качества или формы, добывания, декларатив. Например: كبر кабура (быть великим), > استكبر истакбара (считать великим). Катаба (писать) => истактаба (заказывать переписку книги; просить или давать писать; просить переписать (для себя)).
ДІЯ НОРМ СТРАХОВОГО ПРАВА НЕРОЗРИВНО ПОВЯЗАНА ЗІ СТРАХОВИМИ ПРАВОВІДНОСИНАМИ, ЯКІ Є ФОРМОЮ БУТТЯ ЦИХ НОРМ І ОСНОВНИМ ЕЛЕМЕНТОМ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СТРАХОВИХ ВІДНОСИН. ТОБТО НОРМИ СТРАХОВОГО ПРАВА ДІЮТЬ (ІСНУЮТЬ) ЛИШЕ У ФОРМІ СТРАХОВИХ ПРАВОВІДНОСИН, ОСКІЛЬКИ ВПЛИВ ТИХ ЧИ ІНШИХ НОРМ НА ПОВЕДІНКУ СУБЄКТІВ СТРАХОВИХ ВІДНОСИН ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ ШЛЯХОМ НАДАННЯ УЧАСНИКАМ ЦИХ ВІДНОСИН СУБЄКТИВНИХ ПРАВ І ПОКЛАДАННЯ НА НИХ ЮРИДИЧНИХ ОБОВЯЗКІВ. У ПРОЦЕСІ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВ І ВИКОНАННЯ ПОКЛАДЕНИХ ОБОВЯЗКІВ МІЖ СУБЄКТАМИ СТРАХОВИХ ВІДНОСИН ВСТАНОВЛЮЮТЬСЯ ВІДПОВІДНІ СУБЄКТНО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ, І САМІ СТРАХОВІ ВІДНОСИНИ ВИНИКАЮТЬ, ЗМІНЮЮТЬСЯ ТА ПРИПИНЯЮТЬСЯ ЗГІДНО З НОРМАМИ СТРАХОВОГО ПРАВА. В ЦЬОМУ ВИЯВЛЯЄТЬСЯ ДІАЛЕКТИЧНА ЄДНІСТЬ ПРАВОВОЇ ФОРМИ ТА ЕКОНОМІЧНОГО ЗМІСТУ В ОДНОМУ ЦІЛОМУ -- СТРАХОВИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ. ТАКИМ ЧИНОМ, СТРАХОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ -- ЦЕ СТРАХОВІ ВІДНОСИНИ, ЯКІ ВРЕГУЛЬОВАНІ НОРМАМИ СТРАХОВОГО ПРАВА, СТАНОВЛЯТЬ ОРГАНІЧНУ ЄДНІСТЬ ПРАВОВОЇ ФОРМИ ТА ЗМІСТУ, ВИНИКАЮТЬ, ЗМІНЮЮТЬСЯ, ДІЮТЬ ТА ПРИПИНЯЮТЬСЯ НА ПІДСТАВІ НОРМ СТРАХОВОГО ПРАВА І ВИЗНАЧАЮТЬСЯ СУБЄКТИВНИМИ ПРАВАМИ ТА ЮРИДИЧНИМИ ОБОВЯЗКАМИ СТРАХУВАЛЬНИКА (ЗАСТРАХОВАНОЇ ОСОБИ, ВИГОДОНАБУВАЧА) І СТРАХОВИКА. СТРАХОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ (ЗОБОВЯЗАННЯ) -- РІЗНОВИД ПРАВОВИХ ВІДНОСИН, ТОМУ ЇМ ПРИТАМАННІ ЗАГАЛЬНІ РИСИ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН. ДО ЗАГАЛЬНИХ РИС, ЩО ДАЮТЬ ПІДСТАВИ ВИЗНАЧАТИ ЇХ ЯК ВІДНОСИНИ, ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬСЯ ПРАВОМ, МОЖНА ВІДНЕСТИ ТАКІ: СТРАХОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ -- ЦЕ ВОЛЬОВІ СУСПІЛЬНІ ВІДНОСИНИ, ОСКІЛЬКИ СТРАХОВЕ ПРАВО РЕГУЛЮЄ СТРАХОВІ ВІДНОСИНИ ШЛЯХОМ ВПЛИВУ НА СВІДОМІСТЬ І ВОЛЮ СУБЄКТІВ ЦИХ ВІДНОСИН, СПРЯМОВУЮЧИ ЇХ ПОВЕДІНКУ ВІДПОВІДНО ДО ІНТЕРЕСІВ СТОРІН ДОГОВОРУ СТРАХУВАННЯ, ТРЕТІХ ОСІБ, ІНШИХ ЗАІНТЕРЕСОВАНИХ ОСІБ ТА ДЕРЖАВИ. СТРАХОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ ЧЕРЕЗ НОРМИ СТРАХОВОГО ПРАВА, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВОНИ ВИНИКАЮТЬ (ВСТАНОВЛЮЮТЬСЯ В ПРОЦЕСІ УКЛАДАННЯ ДОГОВОРУ СТРАХУВАННЯ), ПОВЯЗАНІ ВОЛЕЮ ДЕРЖАВИ, ЯКА ВИРАЖЕНА В ЦИХ НОРМАХ.
8. Поняття та елементи страхового правовідношення.
Об’єкт страхування є необхідним елементом страхових правовідносин, як і будь-яких цивільних правовідносин, оскільки об’єкт є предметом договірних відносин. Розглянемо питання визначення об’єкта страхування у вигляді страхового інтересу, що постійно актуалізується дослідниками страхових правовідносин вже протягом багатьох років. Страховий інтерес – це законний майновий інтерес, що є в наявності у страхувальника щодо певного об’єкта страхування і є безпосередньою основою для визначення предмета договору страхування. Поняття страхового інтересу нерозривно пов’язано з об’єктом страхування і предметом договору страхування. Наявність страхового інтересу є необхідною умовою для формування страхового зобов’язання. У страховому зобов’язанні страховий інтерес – головний елемент, що визначає саму можливість існування страхування, і тому має універсальне значення. Страховий інтерес визначає всі найважливіші елементи страхового зобов’язання: його суб’єктивний склад, об’єкт, права й обов’язки суб’єктів, його виконання, відповідальність за невиконання або за неналежне виконання.
9. Поняття і ознаки страхового ризику.
Ризики - можлива небезпека втрат, зумовлена певними природними явищами (землетруси, паводки, засуха тощо), випадковими подіями техніко-технологічного характеру (пожежа, аварії, вибухи тощо), кримінальними явищами (крадіжки, розбійницькі напади, шахрайство тощо) та явищами суто економічного характеру, різноманітність котрих досить стрімко зростає у зв'язку з поглибленням суспільного поділу праці, розвитком кредитної системи (порушення ритмічності поставок, кризи неплатежу, інфляція тощо). Класифікація ризиків може бути досить різноманітною залежно від критерію, покладеного в її основу. З огляду на те, чи готовий суб'єкт взяти на себе відповідальність за страхове відшкодування збитків потерпілим внаслідок настання небажаних, уразливих з погляду економічних (або інших) інтересів подій, розрізняють страхові та нестрахові ризики. Страховий ризик - певна подія, в разі настання якої проводиться страхування. Вона має ознаки ймовірності та випадковості. Страхується той ризик, за яким можна оцінити ймовірність страхового випадку, визначити розмір збитку й обчислити ціну страхової послуги та можливу частку страхового відшкодування. Нестрахові ризики - події, які теж супроводжуються певними втратами для потерпілого, але не підлягають страхуванню, найчастіше у зв'язку з відсутністю бажаючих взяти на себе зобов'язання щодо відшкодування збитків, спричинених цими подіями. Це, як правило, ризики, за якими неможливо оцінити ймовірність страхового випадку, визначити розмір збитків та ціну страхової послуги.
10. Обсяг страхового ризику: поняття і порядок визначення.
Сукупність страхових ризиків складає обсяг страхової відповідальності за договором страхування, який виражається за допомогою страхової суми договору. Ціна ризику в грошовому виразі оцінюється тарифною ставкою, яка, переважно, розраховується на 100 грошових одиниць страхової суми або у відсотках до її абсолютної величини. Варто пам'ятати, що страхується ризик, а не те, що повинно неминуче статися. Перелік ризиків, охоплених страхуванням, повинен бути суворо зумовлений у правилах страхування. При ймовірності — існує стовідсоткова гарантія того, що певна подія станеться, а при ймовірності 0 — можна стверджувати про неможливість її настання, а отже, і про неможливість у такому випадку страхування. Чим менше вірогідність ризику, тим легше й дешевше можна організувати його страхування. Значна ймовірність ризику передбачає дорогий страховий захист. Умовами здійснення будь-якого ризику є ризикові обставини. Усі вони, в єдності та взаємодії, визначають ситуацію ризику, що характеризує природний стан об'єкта страхування й оточення, в якому він знаходиться. Ризикові обставини дозволяють оцінити можливість настання певної події у майбутньому. Проте тільки одна або декілька ризикових обставин призводять до реалізації ризику, що означає настання страхового випадку.
11. Страховий інтерес, страховий ризик, страховий випадок
Наявність страхового інтересу є необхідною умовою для формування страхового зобов’язання. У страховому зобов’язанні страховий інтерес – головний елемент, що визначає саму можливість існування страхування, і тому має універсальне значення. Страховий інтерес визначає всі найважливіші елементи страхового зобов’язання: його суб’єктивний склад, об’єкт, права й обов’язки суб’єктів, його виконання, відповідальність за невиконання або за неналежне виконання. Страховий інтерес — матеріальна зацікавленість у страхуванні об'єктів, до яких страхувальник має стосунок як власник, орендатор, перевізник і т. ін. Включає майно і все те, що може бути предметом заподіяння матеріального збитку (шкоди) страхувальникові або в зв'язку з чим може виникнути відповідальність страховика перед третіми особами. Страховий випадок — подія, передбачувана договором страхування або законодавством, яка відбулася, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій особі або третій особі. Страховий випадок може мати місце стосовно одного або безлічі об'єктів страхування в межах певної страхової сукупності (призводить до кумуляції ризику, тобто викликає катастрофічний ризик). Основними характеристиками ризику, які мають велике значення для страхування, є: — частота настання події щодо місця та часу — визначає ступінь настання страхових випадків за тим чи іншим видом страхування. Розраховується як відношення кількості страхових випадків до кількості договорів страхування або кількості застрахованих об'єктів за певним видом страхування. Об'єкти, що пропонуються на страхування, відрізняються різним ступенем небезпеки. На практиці спостерігаються періоди часу різкого підвищення страхового ризику, коли значно зростає кількість несприятливих подій із негативними наслідками; — важкість наслідків (величина збитку) — визначається як матеріальний збиток, нанесений страхувальнику внаслідок страхового випадку. На основі величини збитку (з урахуванням системи страхового забезпечення) виконуються розрахунки страхового відшкодування.
12. Страховий тариф, страхова оцінка, страховий платіж (поняття та загальна характеристика).
Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування. Страховий тариф - ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування. Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків, а за договорами страхування життя - також з урахуванням величини інвестиційного доходу, яка повинна зазначатися у договорі страхування. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін. Актуарними розрахунками можуть займатися особи, які мають відповідну кваліфікацію згідно з вимогами, встановленими Уповноваженим органом, яка підтверджується відповідним свідоцтвом.
13. Об’єкт страхування, страховий ризик, страхова премія (поняття, загальна характеристика).
14. Страхова сума та страхова виплата
Страхова вартість об’єкта страхування – це дійсна (реальна) вартість об’єкта, в обсязі якої йому може бути завдано шкоди. Страхова вартість визначається при укладанні договору страхування згідно чинного законодавства за цінами і тарифами, які діють на момент укладання договору. При цьому страховик має право самостійно оцінити вартість майна, і навіть провести власну вартісну експертизу. Страховик може оскаржити розмір страхової вартості майна, що прийняте на страхування, лише тоді, коли страхувальник своїми навмисними діями ввів страховика в оману. На практиці страхова вартість найчастіше розраховується, як вартість придбання майна за відрахуванням фактичного зносу. Це пояснюється тим, що страхування лише компенсує шкоду і не є джерелом отримання прибутку для страхувальника. Якби договір страхування був укладений на страхову суму в розмірі вартості придбання майна, то після закінчення часу, протягом якого частина вартості майна була б амортизована, могла б виникнути можливість незаконного збагачення страхувальника. Однак не тільки майно має страхову вартість. Особисте страхування і страхування відповідальності оперують з категоріями, що також потребують визначення їхньої страхової вартості – наприклад, життя, здоров’я або працездатність особи, межі майнової відповідальності за завдану шкоду іншим особам тощо. Страхова виплата — грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.
15. Джерела правового регулювання страхової діяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 333 ГК страхування є однією із складових фінансової діяльності суб'єктів господарювання. Страхування є однією з галузей економіки України, в якій за останні роки спостерігається зростання основних показників. Однак існують негативні чинники, які стримують розвиток ринку страхових послуг: недосконалість захисту прав споживачів страхових послуг; низький рівень співвідношення страхових платежів з відрахуванням платежів, переданих на перестрахування українським страховикам, і валового внутрішнього продукту, незначна клієнтська база страховиків, а також зосередження страхової діяльності переважно на майновому страхуванні юридичних осіб; нерозвиненість довгострокового страхування життя, недержавного пенсійного забезпечення та відсутність правового регулювання діяльності страховиків у сфері обов'язкового медичного страхування; недостатність надійних фінансових інструментів для інвестування; велика кількість страхових компаній з низьким рівнем капіталізації, а також слабкий розвиток національного перестрахового ринку; використання страхового ринку суб'єктами господарювання для оптимізації оподаткування та витоку коштів за кордон; недостатній рівень кадрового та наукового забезпечення страхового ринку; низький рівень страхової культури населення. Концепцією розвитку страхового ринку України до 2020 р.1 передбачено, що основними принципами розвитку страхового ринку є: вільний рух капіталів та страхових послуг на території України; захист прав споживачів страхових послуг, включаючи формування системи гарантування забезпечення виплат за договорами довгострокового страхування життя та за договорами страхування, передбаченими Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення"; вільний вибір страховика; прозорість діяльності учасників страхового ринку; уніфікація процедур страхування; використання міжнародного досвіду; державне регулювання та нагляд у сфері страхування, а також формування системи запобіжного (пруденційного) нагляду, включаючи впровадження системи оцінки діяльності страховиків на основі застосування міжнародних стандартів обліку і фінансової звітності; невтручання органів державної влади в поточну діяльність учасників страхового ринку; рівність перед законом усіх учасників страхового ринку; функціонування страхового ринку на засадах вільної конкуренції. Закон Украъни «Про страхуваення» регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб. Дія цього Закону не поширюється на державне соціальне страхування. Закон «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
16. Страхування як основне і додаткове зобов’язання.
Учасниками страхового зобов'язання, які пов'язані між собою правами та обов'язками, є, з одного боку, страховик, а з другого — страхувальник. Страховиками визнаються юридичні особи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю з метою здійснення страхової діяльності в Україні, а також одержали у встановленому порядку ліцензії на здійснення цієї діяльності. Загальна частка іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді страховика має не перевищувати 49 відсотків. Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і пов'язана з ними фінансова діяльність. Іншими видами діяльності страховик може займатися лише у випадках, передбачених чинним законодавством. В Україні серед страхових об'єднань одне з перших місць займає Національна акціонерна страхова компанія "Оранта". Вона здійснює на території України: а) усі види державного обов'язкового страхування майна підприємств, організацій і громадян, добровільного особистого й майнового страхування, а також інші види державного обов'язкового страхування відповідно до чинного законодавства України; б) проведення запобіжної та інвестиційної діяльності, перестрахувальних операцій, утому числі в іноземній валюті; в) розвиток ділового співробітництва із страховими організаціями інших країн, ведення спільної страхової діяльності. З метою створення умов для конкуренції у сфері страхової діяльності та підвищення якості страхових послуг визнано за доцільне відмовитися від монополії держави на страхову справу. Отже, на страховому ринку в міру його формування діятимуть конкуруючі між собою державні, акціонерні, взаємні, кооперативні товариства та асоціації, що мають право залучати до своєї діяльності страхові організації іноземного капіталу. Страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів і здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить чинному законодавству України. Проте ці об'єднання не мають права безпосередньо займатися страховою діяльністю. Об'єднання страховиків діють на підставі статутів і набувають прав юридичної особи після їх державної реєстрації. Державна реєстрація об'єднань страховиків проводиться в порядку, передбаченому для реєстрації страховиків. Орган, що здійснює реєстрацію об'єднань страховиків, у десятиденний строк з дня реєстрації повідомляє про це Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю. Страховики, яким дозволено займатися страхуванням відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам, та за умовами, передбаченими міжнародними договорами України щодо зазначеного виду страхування, повинні утворити Моторне (транспортне) страхове бюро, яке є юридичною особою, що утримується за рахунок коштів страховиків.
17. Загальні вимоги до надання фінансових послуг
Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями. Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг. Надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа. Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції. Фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимогЦивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника.
18. Аварійний сертифікат: поняття, значення, вимоги щодо змісту і форми
На підставі проведеного дослідження і зібраних документів аварійний комісар складає аварійний сертифікат. Аварійний сертифікат - це документ, в якому зазначаються обставини і причини настання страхового випадку та розмір заподіяної шкоди. В аварійному сертифікаті зазначаються достовірні дані, які підтверджують об'єктивну інформацію про обставини і причини настання страхового випадку та розмір заподіяної шкоди. Аварійний комісар, який складає аварійний сертифікат, несе персональну відповідальність за достовірність відомостей, зазначених у ньому. Аварійний сертифікат підписується аварійним комісаром, що з'ясував обставини і причини настання страхового випадку, і завіряється штампом. Аварійний сертифікат складається у двох примірниках, один з яких видається страховику (страхувальнику), а другий зберігається в аварійного комісара. Зібрані матеріали (довідки, акти експертиз, малюнки, схеми тощо) видаються як додаток до аварійного сертифіката. У разі потреби аварійний комісар складає рапорт, в якому докладно описує обставини та причини настання страхового випадку.
19. Страхове відшкодування: поняття, правила обчислення
Страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Страхові виплати за договором страхування життя здійснюються в розмірі страхової суми (її частини) та (або) у вигляді регулярних, послідовних виплат обумовлених у договорі страхування сум (ануїтету). Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхова сума може бути встановлена по окремому страховому випадку, групі страхових випадків, договору страхування у цілому. Страхова сума не встановлюється для страхового випадку, у разі настання якого здійснюються регулярні, послідовні страхові виплати у вигляді ануїтету. Зазначена у договорі страхування життя величина інвестиційного доходу не повинна перевищувати чотирьох відсотків річних. Договором страхування життя обов'язково передбачається збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за результатами отриманого інвестиційного доходу від розміщення коштів резервів із страхування життя за вирахуванням витрат страховика на ведення справи у розмірі до 15 відсотків отриманого інвестиційного доходу та обов'язкового відрахування в математичні резерви частки інвестиційного доходу, що відповідає розміру інвестиційного доходу, який застосовується для розрахунку страхового тарифу за цим договором страхування та у разі індексації розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат за офіційним індексом інфляції, відрахування в математичні резерви частки інвестиційного доходу, що відповідає такій індексації. Договором страхування життя також може бути передбачено збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за іншими фінансовими результатами його діяльності (участь у прибутках страховика). Прийняті страховиком додаткові страхові зобов'язання повідомляються страхувальнику письмово і не можуть бути у подальшому зменшені в односторонньому порядку. У разі несплати страхувальником чергового страхового внеску в розмірі та у строки, передбачені правилами та договором страхування життя, таким договором може бути передбачено право страховика в односторонньому порядку зменшити (редукувати) розмір страхової суми та (або) страхових виплат. Договором страхування життя може бути передбачено індексацію (зміну) за офіційним індексом інфляції розміру страхової суми та (або) страхових виплат протягом дії договору страхування життя за умови відповідної індексації (зміни) розміру страхового платежу (страхового внеску, страхової премії). Порядок та умови індексації визначаються правилами та договором страхування. Страхові виплати за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків. Розмір страхової суми визначається договором страхування або чинним законодавством під час укладання договору страхування чи зміни договору страхування. У разі якщо при настанні страхового випадку передбачаються послідовні довічні страхові виплати, у договорі страхування визначаються розміри таких послідовних довічних страхових виплат, а страхова сума по цих випадках не встановлюється. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
20. Франшиза: поняття і види
Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування. Вона може бути визначена в сумі або у відсотках до страхової суми. Завдяки застосуванню франшизи досягається поєднання самострахування зі страхуванням. Юридичні особи різної форми власності, щоб забезпечити самострахування дрібних, а іноді й середніх ризиків, створюють власні фонди ризику – резервні фонди. З огляду на наявність такого фонду страхувальники можуть звертатися до страховиків із проханням узяти ризик на страхування частково. Застосовують франшизу зацікавлені й страховики. Оскільки при цьому частина ризику утримується на відповідальності страхувальника, він стає більш заінтересованим вжити превентивних заходів, щоб зберегти здоров’я, майно або знизити ризик відповідальності перед третіми особами. Розрізняють умовну та безумовну франшизу. Умовна франшиза частіше використовується в особистому страхуванні. Наприклад, правила страхування можуть фіксувати кількість днів хвороби до початку надання страхової допомоги. Але якщо застрахований хворів довше, то допомога виплачується за всі дні непрацездатності. Безумовна франшиза означає, що відповідальність страховика визначається розміром збитку за вирахуванням франшизи. Такі поліси поширені при страхуванні автотранспорту та деяких інших об’єктів. Це дає змогу страховикам уникнути розрахунків з дрібних ризиків і тим самим значно зменшити втрати на ведення справи. Страховики нерідко заохочують страхувальників у збільшенні франшизи шляхом надання пільг у сплаті страхових платежів.
21. Правила страхування: поняття, значення, вимоги щодо змісту
Правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Правила страхування повинні містити: предмет договору страхування; порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат; страхові ризики; виключення із страхових випадків і обмеження страхування; строк та місце дії договору страхування; порядок укладення договору страхування; права та обов'язки сторін; дії страхувальника у разі настання страхового випадку; перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків; порядок і умови здійснення страхових виплат; строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат; причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування; умови припинення договору страхування; порядок вирішення спорів; страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя; страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя; особливі умови. У разі, якщо страховик запроваджує нові правила страхування чи коли до правил страхування вносяться зміни та (або) доповнення, страховик повинен подати ці нові правила, зміни та (або) доповнення для реєстрації до Уповноваженого органу. Уповноважений орган має право відмовити у видачі ліцензії та реєстрації правил чи змін та (або) доповнень до них, якщо подані правила страхування або зміни чи доповнення до них суперечать чинному законодавству, порушують чи обмежують права страхувальника.
22. Види і форми страхування: загальна характеристика.
Страхування може бути добровільним або обов'язковим. Обов'язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до Закону. Забороняється здійснення обов'язкових видів страхування, що не передбачені Законом. Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин.
23. Загальна характеристика співстрахування.
Предмет договору страхування може бути застрахований за одним договором страхування та за згодою страхувальника кількома страховиками (співстрахування). При цьому в договорі повинні міститися умови, що визначають права і обов'язки кожного страховика. За наявності відповідної угоди між співстраховиками і страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки.
24. Перестрахування: загальна характеристика.
Перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента здійснюється згідно з вимогами та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України. Договори перестрахування підлягають реєстрації в порядку, затвердженому Уповноваженим органом. Страховик (цедент, перестрахувальник) зобов'язаний повідомляти перестраховика про всі зміни свого договору з страхувальником. Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування. У разі, якщо обсяги страхових платежів, що передаються в перестрахування нерезидентам, перевищують 50 відсотків їх загального розміру, отриманого з початку календарного року, перестрахувальник подає до Уповноваженого органу декларацію за звітний період за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України.
25. Поняття перестрахування, обов’язкове перестрахування.
Розвиток перестрахування сприяв виникненню великого різноманіття форм і видів договорів між цедентом та цесіонарієм. Договори розрізняються за мірою участі перестрахови-ків, ставками премії (тарифами), величиною власного утримання, комісійними відрахуваннями тощо. Залежно від умов розподілу ризиків між перестрахувальником (цедентом) та перестраховиком розрізняють пропорційну та непропорційну форми договорів перестрахування. Пропорційне перестрахування (Proportional Reinsurance) - це перестрахування, за якого цедент передає у перестрахування заздалегідь визначені частки взятих на страхування ризиків і премій, а цесіонарій відшкодовує цеденту в тій же частці виплачені ним збитки страхувальнику. Непропорційне перестрахування (Non-Proportional Reinsurance) - перестрахування, за якого відповідальність перестраховика настає тоді, коли обумовлений розмір збитку чи збитковості перевищений. У практиці пропорційного перестрахування використовують: квотні, ексцедентні та квотно-ексцедентні договори. Квотний перестраху вальний договір передбачає передачу цесіонарію премії та збитків в однаковій пропорції в межах певного ліміту взяття ризиків. Якщо власне утримання цедента становить, скажімо, ЗО %, то перестрахувальник отримує 70 % премій, сплачених цеденту, і відшкодовує 70 % його збитків.
26. Види договорів перестрахування.
Найпоширенішими в непропорційному страхуванні є договори екс-цедента збитків. Такий договір укладається для розподілу збитків від найбільших ризиків. Перестрахування за цим видом договору передбачає взяття цесіонарієм на себе покриття збитків цедента у разі перевищення суми збитків обумовленого договором розміру, але не більше ліміту відповідальності цесіо-нарія. Інакше кажучи, відповідальність перестраховика за договором ексцедента збитків починається з певного рівня збитковості цедента і визначається також певними межами. Непропорційна форма перестрахування здійснюється також на основі договорів ексцедента збитковості (договір stop loss). Головна мета такого договору - покриття не окремих збитків, а збитків за всім страховим портфелем страхової компанії. Договір ексцедента збитковості застосовується для перестрахування всього страхового портфеля за певним видом страхування від надзвичайно великої збитковості, котра може бути наслідком великої кількості малих ризиків або невеликої кількості значних ризиків. Рівень збитковості, з якого набуває сили договір перестрахування, встановлюється на такій межі, яка б не дозволяла цеденту використати на свою користь зменшення його частки власного утримання.
27. Правове регулювання відносин перестрахування в Україні.
Стаття 12 Закону “Про внесення змін до Закону України “Про страхування”, постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про порядок здійснення операцій з перестрахування” – от, власне, і усі нормативні акти з перестрахування. Законодавче врегулювання діяльності перестрахувальних товариств у світовому страховому господарстві не відзначається одноманітністю. Учасники ринка страхових послуг при міжнародних страхувальних операціях мають справу з різними юрисдикціями, з неоднаковими підходами до тих самих інститутів. І це до певної міри ускладнює практичне здійснення перестрахування між сторонами договору, які знаходяться у різних країнах. Так, сторони договору перестрахування намагаються попередньо найуважнішим чином вивчити особливості відносин правозастосувальних органів у різних державах, практику застосування договорів перестрахування і здебільшого вирішують розбіжності, що виникають у позасудовому порядку, виходячи з правил, прийнятих у перестрахуванні. Більшість з цих правил поступово трансформувалися у так звані стандартні застереження(wording), вироблені з урахуванням тривалого застосування їх на практиці. Зазначені застереження включаються з незначними змінами практично до усіх договорів перестрахування, надаючи текстові договору юридичної прозорості та закінченості, що дозволяє уникнути можливих ускладнень.
28. Порівняльна характеристика факультат
|
