Для вас історики майбутні

Тема: роздуми ліричного героя про те, що людське життя для історії — це тільки мить, для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання,і про них навряд чи напишуть майбутні історики

 

Ідея: засудження тих істориків, які забувають уроки життя, кому на відстані все здається простим, зрозумілим, і тому їм легко писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни; возвеличення подвигу тих, хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі за волю і справедливість.

 

Основна думка: людське життя - це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. Мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої» людської душі.

Жанр: громадянська лірика

 

Римування: перехресне

 

Віршований розмір: ямб

 

Художні особливості твору:

метафори - росила землю кров, мовчи, душе

епітети - рядки холодних слів, золоті далекі будні, серед родючих вільних нив, душе підтята, дідок нудний

риторичні окличні речення-

Наш біль — рядки холодних слів!

О, золоті далекі будні

Серед родючих вільних нив!

Забудь про ті натхненні свята.

Що в них росила землю кров!

Мовчи, мовчи, душе підтята,

— Агов!

О, тихше!

- Біль не вщух!

Риторичні звертання

О, золоті далекі будні

Серед родючих вільних нив!

Мовчи, мовчи, душе підтята,

інверсія – душе підтята, дідок нудний, історики майбутні,

 

Людське життя для історії — це тільки мить. А для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання. Про них навряд чи напишуть майбутні історики. Можливо, узагальнять словами «війна», «робітничий рух». Для ліричного ж героя поезії — це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. Мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої» людської душі.

На відстані все здається більш простим, зрозумілим. Тому легко буде майбутнім історикам писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни. Але для тих, хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі, — це було життя, сповнене жаху й болю. Автор хоче, щоб нащадки, які будуть жити «серед родючих вільних нив», не забували цього.

Людське життя для iсторiï — це тiльки мить. А для людини — пiт працi i кров боротьби, це радощi й страждання. Про них наяд чи напишуть майбутнi iсторики. Можливо, узагальнять словами вiйна, робiтничий рух. Для лiричного ж героя поезiï — це живий бiль, жива рана, i не треба ïï ятрити порожнiми фразами. Мабуть, тiльки письменниковi пiд силу передати людськi почування, iсторiю пiдтятоï людськоï душi