Гіпотеза як форма розвитку знань

Міністерство освіти і науки України

Київський університет імені Бориса Грінченка
Кафедра філософії

 

Індивідуальне науково-дослідне завдання

на тему:

«Гіпотеза як форма розвитку знань»

 

Виконав

студент групи Фікб-1-13-4.0д

Тарас Володимир

 

 

Київ – 2015

 

Зміст

 

Вступ. 3

Гіпотеза як форма розвитку знань. 4

Істотні ознаки гіпотези. 6

Логічна структура гіпотези. 8

Види гіпотез. 11

Висновки. 14

Список використаної літератури. 16

 

Вступ

У науці, повсякденному мисленні ми йдемо від незнання до знання, від неповного знання до більш повного; нам доводиться висувати, а потім обґрунтовувати різні припущення для пояснення явищ та їх зв'язку з іншими явищами. Ми висуваємо гіпотези, які можуть перейти при їхньому підтвердженні в наукові теорії або в окремі істинні судження, або, навпаки, будуть спростовані і виявляться помилковими судженнями.
Гіпотеза – це науково обґрунтоване припущення про причини або взаємозв'язки будь-яких явищ або подій природи, суспільства і мислення.
Слово «гіпотеза» (від грец. Hypothesis – підстава, припущення) етимологічно може тлумачитиcя як теза або перед теза, тобто те, що в ході дослідження, підтвердження може перетворитися на тезу, стати об’єктом доказу. Інакше кажучи, гіпотеза – це науково обґрунтоване припущення про причини або закономірні зв’язки будь-яких явищ або подій природи, суспільства і мислення.
Достовірному знанню в науковій чи практичній області завжди передує раціональне осмислення та оцінка спостереження фактичного матеріалу. Ця розумова діяльність супроводжується побудовою різного роду припущень і можливих пояснень спостережуваних явищ. Спочатку пояснення носять достатньо проблематичний, часто неточний і дискусійний характер.
Подальше дослідження вносить поправки в ці пояснення. У підсумку наука і практика долають численні відхилення, помилки і протиріччя і досягають об'єктивно істинних результатів.
Вирішальною ланкою у встановленні істини, що забезпечує становлення нового знання, є гіпотеза.
Гіпотеза є формою розвитку і природничих, і суспільних, і технічних наук; з точки зору логічної структури вона не зводиться до якоїсь однієї форми мислення: поняття, судження чи умовиводу, – а включає до свого складу всі ці форми.

Гіпотеза як форма розвитку знань

Гіпотеза створюється для того, щоб дати пояснення «це не поясненим явищам, фактам, подіям. Пізнання будь-якого явища в дійсності, як відомо, розпочинають із збирання і нагромадження окремих фактів, що від­носяться до цього явища. Фактів, наявних на початку пізнання явища, завжди недостатньо, щоб повністю й відразу пояснити це явище, дати достовірний висновок про те, що воно таке, які причини його виникнення, за­кони розвитку тощо. Тому пізнання явищ і подій зовніш­нього світу відбувається у формі гіпотези: не очікуючи, доки накопичуються факти для кінцевого, достовірного висновку про характер і причину досліджуваного яви­ща, роблять на початку здогадане пояснення спостережуваного явища, а потім цей здогад розвивають і доводять.

Гіпотеза — це форма розвитку наших знань. Мис­лення людини не знає інших способів логічного опра­цювання емпіричного матеріалу і проникнення в сут­ність речей, окрім гіпотези. Побудова гіпотез у науці дає змогу переходити від окремих фактів, що стосуються явищ, до пізнання закону розвитку цього явища. Ф. Ен­гельс, даючи оцінку ролі гіпотези в пізнанні, зазначав: «Формою розвитку природознавства, оскільки воно мис­лить, є гіпотеза. Спостереження відкриває який-небудь новий факт, що робить неможливим старий спосіб по­яснення фактів, належних до тієї самої групи. З цього моменту виникає потреба в нових способах пояснення, яка спирається спершу тільки на обмежену кількість фактів і спостережень. Подальший дослідний матеріал приводить до очищення цих гіпотез, усуває одні з них, виправляє другі, поки, нарешті, не буде встановлений у чистому вигляді закон. Коли б ми захотіли чекати, поки матеріал буде готовий у чистому вигляді для закону, то це означало б припинити доти мисляче дослідження, і вже через одне це ми ніколи не дістали б закону».

Побудова гіпотез — необхідний шлях до створення наукової теорії. Всяка наукова теорія висловлюється спочатку як гіпотеза. Науково доведена і підтверджена на практиці гіпотеза стає науковою теорією.

Побудова гіпотези завжди супроводжується висуванням припущення про природу досліджуваних явищ, що є логічною серцевиною гіпотези і формулюється у вигляді окремого судження чи системи взаємозалежних суджень. Воно завжди має ослаблену епістемічну модальність: є проблематичним судженням, у якому виражене неточне знання.

Щоб перетворитися в достовірне знання, гіпотеза підлягає науковій і практичній перевірці. Процес перевірки гіпотези, який протікає з використанням різних логічних прийомів, операцій і форм висновку приводить у підсумку до спростування або підтвердження і подальшому її доказу.

Виникаюче при побудові гіпотези припущення народжується в результаті аналізу фактичного матеріалу, на базі узагальнення численних спостережень. Важливу роль у виникненні плідної гіпотези грає інтуїція, творчі здібності і фантазія дослідника. Однак наукова гіпотеза — це не просто здогад, фантазія чи припущення, а спирається на конкретні матеріали, раціонально обґрунтоване, а не інтуїтивно і підсвідомо прийняте припущення.