Родо-жанрова диференціація сучасної монологічної публічної мови.

Ораторська мова – систематизована сукупність мовних засобів граматичного, лексичного та фонетико-орфоепічного рівнів, дібраних відповідно до потреб стилю, підстилю, жанру і організованих у живий (промову) або писаний текст за законами риторики.

Ораторська мова вибудовується у формі монологу, тобто розгорнутого мовлення однієї особи, зверненого до багатьох слухачів, до суспільства і розраховано на безпосередню реакцію слухача. Це індивідуальна мовленнєва діяльність, своєрідна творчість.

Види публічної мови у сучасній риториці виділяють залежно від сфери комунікації – наукової, ділової, інформаційно-пропагандистської, соціально-побутової, релігійної.

Залежно від роду професійної публічної мови Мацько Л.І. та Кравець Л.В. класифікують її за такими видами:

академічне мовлення: наукова доповідь, лекція, науковий огляд, наукове повідомлення, науково-популярна лекція;

соціально-політичне мовлення: звітна доповідь, соціально-політична, політично-економічна, соціально-культурна, морально-етична доповіді, мітингова, агітаційна, військово-патріотична промови, політичний огляд;

дипломатичне мовлення: промови на міжнародних та міждержавних конференціях, зборах, засіданнях тощо;

судове мовлення: промова державного обвинувача, захисна (адвокатська) промова, самозахисна промова, промова громадського обвинувача тощо;

соціально-побутове мовлення: ювілейна промова, застільне слово, похоронна промова;

церковно-богословське мовлення: проповідь, лекції у духовних семінаріях і академіях, промова на соборах.

Доповідь – одна з найпоширеніших у нас форм публічних виступів. Розрізняють такі види доповідей: звітна, соціально-політична, політично-економічна, соціально-культурна, морально-етична. Звітна доповідь, як наголошує А.П.Коваль, це промова, в якій офіційна особа повідомляє зібранню про здійснену колективом, або окремою особою, роботу, аналізує і оцінює її результати. Звітна доповідь не лише обговорюється, а й схвалюється зібранням; до окремих її частин можуть бути внесені корективи; після доповіді обов’язково приймається ухвала-програма майбутніх дій. Щоб звітна доповідь була переконливою, об’єктивною, слід продумати і скласти загальний план доповіді, дібрати переконливі факти, приклади.

Промова – це агітаційний виступ на мітингах або масових зборах, він присвячується одній великій темі, яка хвилює слухачів. Зубков М.Т. поділяє всі промови на такі види: мітингова, агітаційна, ювілейна. Мацько Л.І. та Кравець Л.В. класифікують види промов в залежності від роду професійної публічної мови: дипломатичні, судові, соціально-побутові.

Мітингова промова має гостро політичний характер і присвячується завжди злободенній, суспільно значимій і хвилюючій темі. Така промова повинна бути гарячою, закличною; оратор повинен говорити вільно й звертатися насамперед до почуттів своїх слухачів. „Мітингова промова,– пише Г.З.Апресян, – заклична і завжди призначена для колективного вираження спільних, єдиних за характером почуттів і прагнень.”

Політична промова майже завжди гостропубліцистична, бо в ній є утвердження певних ідей, поглядів.

Найважливішими особливостями промови є:

– промова виголошується чітко, дикція має бути особливо виразна;

– голос у промовців посилюється й підвищується;

– особливо помітні паузи;

– темп промови тим повільніший, чим більша аудиторія слухачів.

Лекція є також однією із форм пропаганди. Найважливішою її ознакою є науково-теоретична база, що й зближує лекцію з іншими формами пропагандистських виступів. Залежно від наявності елементів мовного спілкування виділяють: лекцію-показ, лекцію-огляд, лекцію-бесіду, лекцію-інформацію, лекцію-підсумок тощо. До якого б виду не належала лекція, її слід вибудовувати за певним планом, використовуючи різноманітні риторичні засоби активізації уваги слухачів.

Парламентський виступ є публічним намаганням переконати аудиторію в доцільності певної дії, заходів, дій. Для цього використовують оригінальні пропозиції, аргументи, несподівані думки, залучають емоції, швидку реакцію на репліки і запитання тощо.

Судове красномовство є одним з найдавніших видів ораторського мистецтва. Нині воно набуло особливої актуальності у зв’язку з будівництвом в Україні правової демократичної держави. Необхідною умовою успішної професійної діяльності правника є поєднання фахових знань з майстерним володінням словом.

Соціально-побутове мовлення – рід публіцистичної мови, що використовується в побуті і має виразно окреслений національний характер, обслуговує, зберігає й продовжує традиції і звичаї народу. До цього роду публіцистичної мови належить ювілейна промова, застільне слово (тост), а також похоронна (поминальна) промова, які виникли в більшості народів світу разом з формуванням у них певного укладу життя.

Готуючись до будь-якої промови, оратору слід подумати над такими питаннями:

· Чого чекає слухач від мого виступу?

· Які з проблем, що турбують слухачів, я можу допомогти розв’язати?

· Що знають слухачі про тему виступу?

· Який загальний рівень їх знань?

· Що я повинен висвітлити детально?

· Про що досить сказати в загальних рисах?

· Яких спеціальних висловів і термінів слухачі можуть не зрозуміти?

· Які дані треба підкріпити вдалим прикладом, порівнянням тощо?.