Микола Кравченко

Організація «Патріот України»

ВЕСНА СОЦІАЛ-НАЦІОНАЛІЗМУ

Зійшов сніг. Щедро зволожені першими дощами бруньки от-от перетворяться на перші ж квіти. Прокидаються від зимової сплячки звірі. Вертаються з вирію птахи. Яскравою блакиттю синіє небо. В природі – весна.

Уніформовані колони бійців під золотими прапорами марширують вулицями міст. Агітатори з золотими пов’язками несуть ідею в маси. Майбуття у золотих барвах майорить попереду! У країні – весна Соціал-Nаціоналізму!

Пересічний людиноовоч нічого цього не помічає. Він продовжує жити своїм рослинним життям. Минулого він не пам’ятає, на сьогодення він не впливає, прийдешнього в нього не буде. Людиноовоч сотні разів бачив золоті наліпки, десятки разів балакав з людьми у золотих пов’язках, раз навіть був битий героями, що крокують під золотими прапорами. Але він жодного разу не задумався що і до чого. Його діло – праця, праця і ще раз праця. У дуже рідкісні моменти відпочинку він як мавпа повторює те, що йому втовкмачили з телеекрану: впивається до безпам’яті, щоб напідпитку почіплятися до сусідки і розпатякати про все це на наступний день. Він ненавидить тих, хто ним керує, але як мавпа у всьому намагається бути на них схожим. Людиноовоч ні у що не вірить, всього боїться і всім заздрить. Він думає, що життя таке і його не змінити, хоча він ніколи і не намагався. Та насправді ж він не живе, а лише існує.

А тим часом містами і містечками, селами і селищами крокують апостоли новітньої ідеї. Вони вселяють її в душі людей влучним словом і палкою листівкою, доброю справою і міцним кулаком. В агітації і пропаганді міцніє праве слово, на вишколах і тренуваннях зростають праві м’язи, на вулицях і майданах гартуються праві характери і сталеніє права воля. Молоді герої будують майбуття. Їх серця б’ються, їх кулаки б’ють. Кожна розповсюджена газета, кожен наклеєний стікер, кожне посаджене дерево і кожен битий ворог наближають революцію.

Людиноовочі не помічають весну Соціал-Nаціоналізму сьогодні, не помітять вони і Соціал-Nаціональної революції завтра. Просто одного ранку вони прокинуться і замість того, щоб мавпувати вчорашніх своїх господарів, намагатимуться бути схожими на героїв у золотих барвах. Адже «золоті» герої перемогли, тепер вони господарі.

Але герої не думають про це, вони завжди у боротьбі. Адже лише боротьба є запорукою не існування, а справжнього життя. Сьогодні – великі збори, завтра – вишкіл, післязавтра – марш, далі – нові вишколи та марші, агітація і пряма дія, Всеукраїнський з’їзд, Соціал-Nаціональна революція і побудова нового світу.

Серйозні дорослі людиноовочі, що «прожили жизь», з м’якою посмішкою дивляться на нашу весну і авторитетно промовляють: «я теж таким був, це пройде з віком». Так, дійсно, вони також народилися людьми, їх душі також торкала весна. Але їх волі й віри не вистачило на те, щоб у боротьбі стати героєм. Їх душі охопила осінь і вони поповнили грядки людиноовочів.

Наразі весна Соціал-Nаціоналізму всередині нас і ми зробимо все, щоб ця весна в наших душах перетворилася у літо Соціал-Naціоналізму в нашому житті. Буде тяжко, землю рясно сповнять потоки поту і ріки крові. Але залізна воля, сталевий характер та полум’яна віра, які оселила ця весна у наших серцях є запорукою нашої перемоги. Саме воля, характер і віра штовхають нас до нових перемог, змушують боротися щодня легально і щоночі підпільно. Саме ці три відчуття породжують у нас невгамовну активність. І саме ця активність прирікає нас на перемогу. Але перемога – це не кінець боротьби, це початок боротьби нової, адже жити – значить боротися! Так, дай нам бог загинути у боротьбі і не зігнити на сірому городі повсякдення. Дай нам боже, вічно жити у боротьбі та після кожної перемоги пірнати у вир боротьби нової!

Сергій Осадчий

Мережеве видання «Рід»

ОБРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАДДЕРЖАВИ

Для функціонування будь-якої держави, а тим більше такої, що претендує на більш-менш тривале та успішне існування, потрібні ті, хто керуватиме відповідними політичними процесами – еліта. Зараз це слово часто вживається у брутальній формі у зв’язку із несприйняттям сучасних найвищих державних чиновників в якості еліти. Подібний погляд об’єктивно зумовлений, оскільки кадри, що керують нині не відповідають самій істоті держави, як суспільно-політичного інституту. Так що ж стоїть на заваді формування національної еліти і отримання нею доступу до державного керма?

 

Національний міф

Свого часу німці створювали свою Священну Римську Імперію, хоч до Римської Імперії ніякого відношення не мали. Їм потрібен був міф. Відповідно нам потрібна еліта, що думатиме національно. Питання щодо побудови Великої і сильної України потрібно ставити не на запитанні “навіщо нам така Україна?”, а – “як нам досягнути такої України?”. Питання віри не пояснюються і не підлягають дискусіям. Який саме це буде національний міф покаже час, але зрозуміло лише одне: максимальний розріст сили та багатства Української Держави має йти крок в крок із ним. Наддержава Україна є ідеалом, який весь час перебуває в динаміці. Національна та державна еліта не має права обмежувати державні цілі. Повсякчасна динаміка, зростання потреб, які як обрій: чим ближче наближаєшся – тим далі віддаляються.

Кожен міф тягне за собою певну мораль, яка може нехтувати мораль чужу. Погляньмо на США. Одним із головних міфів США є розбудова демократії в усьому світі. А самі США вважаються “еталоном демократії”, хоч ця демократія не виходить за рамки двопартійної системи, яка чим далі тим все менше відрізняється від однопартійної. З точки зору побудови демократії, за якою ховаються звичайні державні геополітичні інтереси, стають вповні виправданими бомбардування цивільних міст, війна на іншому кінці світу, блокування та ізолювання неугодних держав. Часто жертви йдуть на тисячі, на десятки тисяч, але це все з точки зору їхніх потреб вважається нічим, краплею в морі. Просто сідає в зручному офісі людина, яка відкриває в Excel таблицю куди вписує статистику жертв. За цифрами не видно болю та страждань, не видно ціни багатьох окремих людей, котрі заплатили всім щоб Мета була досягнута. Але у випадку, якщо ворожа сторона, приміром якийсь ісламський терорист, на противагу всьому цьому вб’є хоча б одну людину із протилежного табору це висвітлюється як неймовірна трагедія, як особливий історичний поворот і неймовірний удар по “демократії”. З іншого боку, для релігійних фанатиків мільйони жертв викликають менше жалю чим той сплеск ненависті у відповідь на карикатуру із пророком їхньої релігії. Все пояснюється причиною, мотивацією суб’єкта. Якщо це відповідає американському міфу – кількість жертв не має значення, а якщо йде всупереч йому – кожна жертва стає безцінною. Ми живемо у світі диференційованих цінностей. Існує багато міфів, але кожен успішний по різному. РФ також має свій міф, відштовхуючись від якого стають виправдані як внутрішні репресії так і зовнішні агресії.

Будуючи український міф, національна еліта має чітко усвідомлювати, що він піде врозріз із іншими світовими міфами. Потрібно буде щоб вона давала собі звіт у всіх тих методах та засобах, які слід буде застосувати щоб досягнути мети. Не хочу вдаватися у зайві філософські теми про боротьбу між націями, але перегони між націями існують як факт. Кожна держава намагається бути попереду. Можливо фінішу немає, але у кожного народу, у тому числі й у нашого є можливість вийти до держав передових або зупинитися і залишитися далеко позаду в історичній пам’яті, що вже бувало з багатьма народами і державами. Але це для слабких.

Стати такою, на все здатною заради побудови Наддержави, елітою можуть лише ті, хто цю мету ставить зараз і йде на самі небезпечні кроки вже зараз. Україна впродовж своєї новітньої історії переживала не один суспільно-політичний конфлікт легальних та вуличних еліт (похорони патріарха, УБК, помаранч, марш УПА та ін.), з яких є багато вихідців, що пройшли і вулицю і політику. Можливо їх недостатньо, але їх число зростає. У цьому питанні легше приміром хорватам, де багато сучасних державних діячів брали участь у національно-визвольній війні 90-х рр. і мало хто засумнівається у їхній відданості. А нашим претендентам на займання ніші еліти свою відданість ще потрібно буде заслужити.

 

Антиінтелектуалізм

Як вже було написано, будівництво НадУкраїни є питанням віри і саме тому зайвий інтелектуалізм заважатиме. Абсолютно не потрібно щоб нас цікавили проблеми антиукраїнського інтелектуалізму. Ними мають займатися відповідні органи згідно протоколу. Інтелектуалізм, графоманство – це бич “національного державобудівництва”. Багато хто із інтелектуалів зайнятий поясненням чому нам взагалі потрібна Україна, хоч це є аксіомою, що не потребує доведення. Дехто з них зайнятий безкінечними розмірковуваннями над дрібницями і багато хто з них “безмежно далекий від народу”. Українцям не потрібно пояснювати навіщо нам будувати Наддержаву “із точки зору примордіального традиціоналізму”. Потрібно подати клич до безсумнівної віри і шлях по якому слід піти. Людина може бути спеціалістом у певному напрямку, але інтелектуалізм – зайвий. Людина може бути розумною або ні. Інтелектуалізм тут ні до чого. Переможе та модель майбутньої України, адепти якої будуть діяти, а не розводити інтелектуальні бесіди. “По плодам діянь їхніх пізнаєте їх”. Але якщо плодів діянь немає жодних, то навіть оцінювати немає чого. Христос пояснював своє вчення простими притчами і згодом утворилося християнство як світова релігія. Мухамеда свого часу виганяли із Мекки, висміювали. Згодом він повернувся і араби завоювали величезні простори, а іслам став ще однією світовою релігією, сенс якої можна неймовірно спростити до “немає Бога крім Аллаха і Мухамед – пророк його”. То чому не можна відштовхуватися від такої простої формули як “Все те добре, що йде на добро національним інтересам і все те зле, що їм суперечать”? Це має стати майже релігійною догмою.

 

Політика – мистецтво управління державою

Як тільки буде створена відповідна система виховання еліти, то вона не буде терпіти конкуренції з іншими системами. Лише так можна буде досягнути відповідної національної солідарності і монолітності. Шлях до ірраціонального всіяний конкретними практичними справами. Існують щонайменше три напрямки політичного життя на шляху державобудівництва: культурний, економічний, військовий. По всіх цих напрямках українці мають здорову потенцію до розросту народного державного організму. Сильна армія, стабільна економіка та розвиток культурного життя цікавить як російськомовних так і україномовних, як православних так і греко-католиків, як жителів Донбасу так і жителів Галичини. Якщо шановний читач брав участь як глядач на військових парадах у Києві, то мав би помітити особливе відчуття єдності, що відчувається під час цього процесу. Заморожуюча міць та гордість перед хоч проблемною, але нашою (!) Армією стирає всі грані між територіальними чи мовними різницями. Донецькі та львівські шахтарі спокійно знайдуть спільну мову лише, якщо їм не заважатимуть партії, які спекулюють на другорядних питаннях. А більшість російськомовних українців не гірше захищатимуть українську культуру ніж україномовні. Конкуренції і ворожнечі тут бути просто не може.

Якщо політика – це мистецтво управління державою, то геополітика – це мистецтво управління світом. Конкуренція між різними типами еліт має бути спрямована саме назовні, а не всередину. І бути спрямовані не один проти одного, а паралельно як змагання. Питання перед культурною, економічною та військовою елітою має стояти так щоб кожен задавався питанням скільки українських шкіл було відкрито за кордоном, скільки філіалів українських фірм і скільки військових баз є по світу, оцінка того, що несе більше користі і відповідно визначення пріоритетів.

Наразі, картину ми бачимо зовсім іншу. Більшість сучасного державного чиновництва ганяється за чужими національними міфами, бачать себе у Великій Росії чи Великій Америці, але не у Великій Україні.

На шляху до державного керма у Національної Еліти багато перепон. Але найбільш важка і головна – це “еліта” сучасна, перемога над якою стане останнім екзаменом для тих, хто захоче побудувати Наддержаву Україну. Зростаюча еліта буде розуміти, що Велику Державу будують виключно на шляху до ще більшої Величі.

Віталій Кривошеєв

«Український Національний Союз»

ВИХОВАННЯ У СОЦІАЛ-НАЦІОНАЛІСТИЧНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Виховання – це процес формування морально-психологічних та фізичних якостей особистості. Процес виховання відбувається постійно, навіть тоді, коли його формально немає. Відсутність цілеспрямованих заходів з виховання це теж виховання, але безсистемне і хаотичне (наслідки цього процесу зазвичай негативні).

Кожний державний устрій, кожне суспільство у певний історичний період має свою систему виховання. При цьому державний світогляд і виховання нерозривно пов’язані.

Яка система виховання в Україні сьогодні? В Україні на половину радянська, на половину ліберальна система виховання з рудиментами традиційної системи. Якщо подивитися на певні сектори системи виховання, то, як це не дивно, але шкільна освіта в Україні на сьогодні є однією з найкращих у світі. Майже не змінившись з радянських часів вона, маючи безліч недоліків, поки що найменше піддалася лібералізації і лише завдяки цьому може виконувати свою освітню функцію. У той же час, наприклад, система освіти у ВНЗ вже піддалася розкладницькому впливу ліберальних змін. Лібералізація і “Болонська система” на сьогодні є синонімом занепаду ВНЗ. У державі не існує ніяких молодіжних організацій, які б реально займалися вихованням молоді (крім “Патріоту України”). При чому проблема не у відсутності фінансування, а у елементарній відсутності бажання у державних установ провадити молодіжну політику.

Сучасний стан виховання говорить про те, що у майбутній соціал-націоналістичній Україні повинні відбутися суттєві зміни у системі виховання. Сьогоднішня система виховання світогляду споживача і психології раба повинна бути повністю демонтована. Суспільний світогляд визначає світогляд особистості.

Як можна покращити освіту і виховання у дошкільних і шкільних закладах? Її реформа полягатиме у наступному: 1) підвищення кваліфікації вчителів (для цього у вчителів повинна бути одна з найвищих зарплат, крім того держава має запровадити суворий кадровий відбір); 2) диференціація учбових класів за здібностями та статтю; 3) заміна фактологічного способу викладання матеріалу учбових дисциплін на світоглядний (мета шкільної освіти не безглузде накопичення знань, а формування світогляду) та навчання методології оволодіння знаннями.

Основна проблема ВНЗ у запровадженні “Болонської системи” й аналогічних цій системі тенденцій. Надмірна спеціалізація, фрагментарність подачі знань призвели до того, що сучасні ВНЗ скотилися до рівня технікуму, або навіть нижче. Масове запровадження самостійного навчання є неприпустимим, бо суттєво знижує рівень освіти. Це прийнятне для аспірантів, але ніяк не для студентів.

Повинна бути повністю заборонена комерційна освіта (як вища так і середня), а також навчання за контрактом. Існування комерційної освіти і навчання за контрактом передбачає наступне: приватна школа є краща за звичайну (інакше навіщо платити гроші за те, що можна отримати безкоштовно) та те, що для навчання за контрактом менший конкурс (прохідний бар’єр для абітурієнтів) ніж для навчання за рахунок держбюджету. З питання приватної школи (або навчального закладу іншого рівня) можна сказати, що її існування є соціальною і майновою дискримінацією українців. Основна робота у соціал-націоналістичній Україні в сфері загальноосвітньої школи полягатиме у вирішенні проблем покращення освіти і виховання, а ніяк не створення якихось приватних шкіл (навчання в яких проводиться за гроші). Існування елітних шкіл (шкіл більш високого освітньо-виховного рівня) припустиме і необхідне, але умовою вступу у елітну школу можуть бути лише здібності учня, але аж ніяк не кількість грошей. Те саме стосується приватних ВНЗ і навчання за контрактом. Існування контрактної освіти призводить до того, що більш здібний абітурієнт не може поступити у ВНЗ, через те що його місце зайняв менш здібний, але той який може заплатити гроші. Який варіант більш корисний для суспільства? Звичайно той, у якому кожен займає місце у залежності від здібностей.

Чи не викличе ліквідація комерційної освіти хвилі корупції? Вирішенням цієї проблеми може бути лише жорсткий контроль з введенням реальної кримінальної відповідальності за корупційні дії у системі освіти (бо противоправні дії у цій сфері завдають шкоду суспільству). До того ж доцільно розділити навчання і оцінювання. Коли навчати будуть одні викладачі, а оцінювати інші це багато у чому ліквідує підстави для корупції.

Крім того, система освіти у ВНЗ повинна бути реформована у сфері навчальних дисциплін і виховання. На сьогодні вона набула надмірної спеціалізації. Їй потрібно повернути фундаментальність, будувати її за класичним зразком. Неприпустимо говорити про відсутність необхідності виховання у ВНЗ. Останні повинні бути освітньо-виховними закладами.

Однією з перспективних є система виховання через молодіжні організації. Хоча на сьогодні вона не діє, у майбутньому для її розвитку немає суттєвих перешкод. Прогалина у цій сфері призводить до того, що молодь сьогодні не маючи можливостей для самореалізації у більшості своїй веде антисоціальний спосіб життя. Щоб пересвідчитись у цьому не потрібно шукати статистику правопорушень, а достатньо на кілька годин вийти на вулиці великих міст чи маленьких селищ. Поширення у молодіжному середовищі вживання наркотиків та алкоголю, паління та аморальної поведінки – це результат лібералізації суспільства і ліберальної молодіжної політики держави. Для того щоб ця тенденція набула зворотного характеру потрібне термінове запровадження низки молодіжних організацій багатопрофільного характеру, починаючи від військово-спортивних і закінчуючи природознавчими клубами. Кожен повинен мати можливість реалізувати себе у соціальній діяльності у відповідності зі своїми здібностями і бажанням. Лібералізація (культурна і моральна деградація) повинна бути зупинена. Вона вже достатньо підірвала національний імунітет – її замінить принцип соціальної справедливості і суспільної корисності.

На початку ХХІ ст. розвиток інформаційних технологій досяг такого рівня, на якому він є одним з найважливіших важелів державного управління. Чи здатні ЗМІ впливати на поведінку людей? Безсумнівно здатні, а крім того спроможні впливати на процес виховання. Єврейські власники ЗМІ сьогодні успішно виховують егоїзм, антисоціальну поведінку та аморальний спосіб життя. Пропаганда всіляких збочень досягла свого апогею. Здійснюючи свої диявольські наміри вони поповнюють телеефір і сторінки газет фантазіями своєї хворої психіки. На більшості таких “інформаційних джерел” мало б стояти клеймо: “психічно здоровим дивитися заборонено”. Сьогодні заперечувати це може або ворог або ідіот.

У соціал-націоналістичному суспільстві ЗМІ будуть проводити пропаганду здорового способу життя, зразкової соціальної і моральної поведінки, патріотизму та героїзму. Виховання молоді (спеціалізована інформація для молоді) для ЗМІ буде мати пріоритет. Для запобігання заангажованої та необ’єктивної подачі інформації ЗМІ повинні бути повністю націоналізовані.

З найдавніших часів сім’я є найважливішим інститутом виховання людини. Враховуючи надзвичайну важливість раннього періоду життя, сім’я є життєво важливим інститутом. Радянські спроби 20-х років ліквідувати інститут сім’ї та запровадити суспільне виховання дітей закінчилися повним провалом. Сьогодні вже не здаються дивними дії влади по знищенню сім’ї. Ліберальна пропаганда виставляє сім’ю як дещо застаріле й не дуже актуальне. ЗМІ створюють відповідний негативний образ сім’ї і неадекватну модель стосунків між членами сім’ї. Кількість розлучень і кількість покинутих дітей говорять про дієвість ліберальної пропаганди. Здеградовані ліберальні ідеї повинні бути замінені ідеєю священності шлюбу і материнства. Відновлення традиції української сім’ї є однією з пріоритетних задач. Вирішення цієї задачі позитивно вплине на сьогоднішню демографічну проблему і проблему виховання молоді. Підірвана українська родинна традиція повинна бути відновлена – це вимагає здоровий глузд і обставини сьогодення.

Соціал-націоналістичне виховання повинне здійснюватися у відповідності з соціал-націоналістичним світоглядом. Ідеї про те, що процес виховання може відбуватися поза світоглядом абсолютно не відповідають реаліям. Будь-яке виховання є системне, не існує виховання поза ідеологією і світоглядом. Процес виховання – це процес формування світогляду. Сьогоднішній процес виховання в Україні здійснюється у відповідності з ліберальною ідеологією. Наслідки ліберального виховання добре відомі.

Для того, щоб виховати високі морально-психологічні і фізичні якості слід додержуватися певних принципів. Найголовніший з них полягає у тому, що характер освітньо-виховного впливу на людину повинен бути детермінований її здібностями. З цього принципу логічно витікає принцип за яким буде формуватися еліта. Наприклад, сьогоднішня політична еліта вирізняється непомірним егоїзмом, повною відсутністю совісті і кількістю награбованих грошей. Натомість, у соціал-націоналістичну еліту зможе потрапити лише той, хто на протязі свого життя (навчання у школі, ВНЗ, на роботі тощо) вирізнятиметься високими здібностями, бездоганною моральною поведінкою, незалежно від соціального і майнового стану.