Едуард Юрченко

«Український Традиціоналістичний Клуб»

НАЦІОНАЛІЗМ І ТРАДИЦІЯ

Український націоналізм нерозривно пов'язаний з традиціоналізмом. Традиціоналізм як ідея відновлення традиційного суспільства передбачає повернення до цінностей доби коли етнічні нації мали можливість розвиватись органічно або, використовуючи термінологію Дмитра Донцова, повернення до "Духу нашої давнини".

Існує безпідставна думка про те,що за доби традиційного суспільства націй не існувало і нація є продуктом доби модерну. Можливо, якщо розуміти націю як більш-менш штучне утворення, так воно і є; але український націоналізм завжди розумів націю як органічну спільноту «мертвих, живих та ненароджених». Таке розуміння нації неминуче веде до традиціоналізму, оскільки визнання цінності органічно утвореного життєвого укладу нації як незаперечної цінності є фундаментальною ознакою традиціоналізму і саме воно логічно витікає з розуміння нації як органічного утворення.

Ідея відродження традиційного устрою українства була запропонована, в найбільш повній формі, Дмитром Донцовим та В’ячеславом Липинським, які, незважаючи на прикрі особисті конфлікти, схилялись до схожих висновків.

Відродження української традиції передбачає руйнацію деяких розповсюджених міфів, які, маючи руйнівний для українства характер, виступають маскуючись національним обличчям.

 

Варто перелічити основні з них:

 

1) «Українці це нація селян. Притому селян закріпачених і не просто закріпачених, але підданих найбільш жорстким формам кріпацтва.» - Абсолютна брехня…..Українці нація де феодально залежні селяни складали менше половини населення. Це унікальний приклад в історії Європи, жодна з націй якої не має можливості похизуватись такою кількістю представників привілейованих станів як українці. Тільки козацький стан, статус якого наближався до не титулованої шляхти, складав біля третини населення. Феодальна залежність селян теж носила відносно м’які форм. Спроби привести її до жорсткіших мали місце, але завершувались катастрофічними наслідками (достатньо згадати Хмельниччину).

 

2) «Українці-прихильники рівності» - Теж брехня! Українці завжди надавали великого значення соціальній ієрархії. Схильність до рівності була властива східним, азійським народам. Росіяни, що зазнали відчутних східних впливів, є набагато егалітарніші за українців. За доби Російської імперії українці завжди вважались народом схильним до підкреслення соціального статусу (що базувався на родовому принципі), що не завжди викликало розуміння у росіян.

 

3) «Українці-природжені демократи» - Насправді українці завжди будували свою соціальну організацію на авторитарних принципах. Київська Русь, Русько-Литовська держава та інші державні утворення українства носили монархічний характер. Козацька державність теж носила характер елекційної монархії. Треба зазначити, що козацька доба супроводжувалась постійними спробами перетворення гетьманщини в монархію династичну, причому ці спроби були нерозривно пов’язані з ідеєю державної самостійності. Навіть легендарна українська «отаманщина» втілює авторитарну ідею. Це помітно вже в самому слові: «отаманщина» це не «отарність». Акцент робиться на лідера, а не на тих на кого він спирається.

 

 

4) «Українці-пригноблена нація» - Нахабна брехня…. Наш народ завжди був державником та завойовником. Після доби Київо-Руської імперії ми панували в Русько-литовській державі. Потім відігравали неабияку роль в Речі Посполітій та Російській імперії. Спроби перетворення українців в підлеглих мали місце лише в першій половині 17 та 19 ст. перша завершилась «хмельниччиною», друга ліквідацією Російської імперії, а пізніше СРСР.

Основну частину своєї історії ми не просто не були пригноблені, а панували над іншими.

Таким чином ми можемо сформулювати основні принципи традиційного укладу українського життя: елітаризм, ієрархизм, авторитаризм та імперіалізм.

Звісно це може здатись шокуючим. Але саме таким є український спосіб існування в світі. І саме він здатен привести нас на шлях національного відродження та перемоги.

Коли ми відмовлялись від нього - ми програвали. Коли існували згідно з нашим українським єством - отримували великі перемоги.

«До Правди прадідів великих!» - таким повинно стати гасло українського відродження третього тисячоліття.

Редакція сайту

«СОЦІАЛ-НАЦІОНАЛЬНА АСАМБЛЕЯ»

 

СОЦІАЛ-НАЦІОНАЛІСТ –

ЗНАЧИТЬ ВІРНИЙ ТА ДІЄВИЙ

За попередні декілька років націоналістичний рух йшов у напрямку «приземлення», принаймні в ідеологічному плані. Все більше уваги приділялося соціально-економічним та суміжним питанням і менше стало «філософії». Загалом український націоналістичний рух вдало зорієнтувався і отримав певні преференції на хвилі соціальних протестів в Україні, як то 50-тисячні протести підприємців. Приставка «соціал-» у набираючій популярності ідеології українського соціал-націоналізму набула особливо актуального значення, хоч ідеологічні батьки не обмежували цією приставкою якусь соціалку. Більше того все активніше термін «соціал-націоналізм» почали по відношенню до себе використовувати особи і групи, які не мають відношення до започаткованої ідеологами СНА та «Патріот України» ідеології (що у свою чергу базується на ідеологічній спадщині попередників) взагалі або саме опосередковане відношення. До них відносяться як «справжністи» правого так і лівого ґатунку. Відбулося певне «матеарілізування руху».

У скрутні ж для України загалом та українських соціал-націоналістів зокрема часи йде приземлення навпаки. Під ударами ворожої всьому українському системи зрозуміло, що перш за все СН-рух, а разом із ним Україна, буде врятований не економічними теоріями (це не значить заперечувати їх), а такими якостями як організованість, бойовий дух, ідейність, віра у перемогу, моральний дух та вірність справі.

Лише організована боротьба може подолати антинародну систему. Таку боротьбу може вести лише організована сила. Організований соціал-націоналізм – означає сконцентрована народна сила, яка не буде цнотливо та розконцентровано стукати через стіну, що відділяє народ від «влади», а проб’є його як залізний таран. Ієрархія та дисципліна – супутники організованості, лякають лише тих, хто не бажає знайти свого місця в боротьбі, хто боїться обов’язків, а найголовніше боїться відповідальності не скільки за невдалу діяльність, скільки за бездіяльність. Організована сила діє, дезорганізована – симулює діяльність.

Організацію не можливо побудувати без мети її існування, тобто без ідеології. Не ідеї породжують боротьбу, а боротьба збагачує світ ідеями та прогресом. Клуб шахістів ставить за мету перемогу на турнірах, армія прагне перемогти у війні, а СН-організація прагне щоб все антиукраїнське було знищене, а все українське – розцвіло. Ідеологи та прості активісти СН-руху написали досить товстий ідеологічний шар праць на саму різноманітну тематику, але все це можна звести до простого і майже релігійного «Все те добре, що корисно для моєї Нації і все те зле, що несе їй шкоду».

Найбільшою чеснотою кожного соціал-націоналіста є вірність. Вірність доводиться дією. Не достатньо сповідувати ідеали українського соціал-націоналізму, потрібно докладати зусиль до їх реалізації. СН-ідеологія, як і мітраїзм – релігія римських легіонерів, є світоглядом активних. Словами «Я – соціал-націоналіст» соціал-націоналістом не станеш. Лише щоденно присвячуючи своє життя боротьбі можна розплачуватися за високе звання Українського Соціал-Націоналіста, не забуваючи при цьому, що «всі заслуги перед Батьківщиною обнуляються опівночі». Соціал-Націоналіст не виходить на політичну пенсію, він вірний першій точці Декалогу українського націоналіста: «Здобудеш Українську Державу або згинеш в боротьбі за неї». Кожен соціал-націоналіст живе заради України і тому призирливо ставиться до псевдопатріотичних заяв штибу «Якщо потрібно буде – помру за країну!», що полюбляють повторювати люди, котрі у своєму житті мало, що корисного принесли власному народу. Але навіть, якщо така самопожертва й відбудеться, то у будь-якому разі жити в боротьбі важче, ніж враз «при потребі» згинути в ній.

Вірність – важкий тягар людей доброї волі. Але який разом з тим оберігає Україну даруючи їй все нових і нових Героїв. Людина може зневіритись, у неї в душі може зародитися сумнів, вона може перестати вірити у Перемогу, але якщо у неї є почуття вірності вона продовжить діяти! І вже можливо скоро в боротьбі у ній запалає нове полум’я Віри. Тому Вірність є почуттям набагато вищим за Віру. Рух бачив безліч прикладів, коли люди «відходили» із твердими націоналістичними переконаннями, але ставали пасивними спостерігачами в реальності та активними коментаторами в інтернеті, тому що за браком вірності справі у них не було бажання приносити практичну користь для наближення Перемоги.

Зрада – повна протилежність вірності. Якщо існує рай – там можуть зустрічатися вороги, котрі загинули на одному полі бою. Якщо є пекло – туди попадають зрадники незалежно від того «за кого вони були». Навіть у християнській міфології Сатана – ангел, що зрадив Бога. Війна між добром і злом розпочалася зі зради. Люди ж без принципів, без ідеології, «аполітичні» не попадають нікуди, у них немає душі. Тому сподіваємося, що у більшості українців залишилося у житті щось святе.

Нація є армією. Коли більшість армії деморалізована, настає час тих, хто залишається вірним до кінця.

«Здобудеш Українську Державу або згинеш в боротьбі за неї».

Редакція сайту

«ПАТРІОТ УКРАЇНИ»

ВОЖДЬ

Історію людства творить боротьба націй. Історію націй творять вожді – надлюди, природою і провидінням покликані саме для цього. Вождь – це не будь-який керівник. Вождя не можна призначити або обрати. Вождя можна лише відчути. І відчуваючи його, одні захоплюються і йдуть за ним, інші – ж бояться і намагаються будь-що зупинити його поступ.

Один давно вже мертвий німець казав, що Вождь повинен мати характер, волю, талант та удачу. Якщо ці чотири властивості гармонійно поєднуються у одній видатній особистості, то ми маємо людину, покликану історією.

Характер є стилем і поведінкою у найвищій формі. Знання, досвід та практика принесуть історичній постаті більше шкоди, якщо вони не будуть засновані на сильному характері. Саме сильний характер дозволяє знанням, досвіду та практиці досягти у людині свого найвищого прояву. Характер спирається на сміливість, витривалість, енергію та послідовність. Сміливість дає змогу не тільки розуміти сенс дії, але й чинити її. Витривалість уможливлює продовження цієї дії, в не залежності від будь-яких перепон. Енергія мобілізує всі сили для вчинення дії, а послідовність робить дію зрозумілою для мас, які вічно сумніваються.

Воля, слугуючи посередником між знаннями і діями, підіймає характер з рівня індивідуалістичного на рівень універсальний. Вона перетворює людину, що мріє, у людину, що втілює мрії в життя. Адже набагато важливіше не тільки знати що треба, але й хотіти цього “що треба” досягти. Зараз багато хто знає, чому на Батьківщину впали нещастя, але мало у кого є бажання, а тим більше воля, положити кінець її бідам. Багато хто з наших можновладців знає, що потрібно нації, але з них ніхто не має волі, щоб те знання реалізувати та й бажання такого в них також нема.

Історія судить не по тому, чого ти хотів, а по тому, чого ти домігся. Для неї (історії) зовсім не важливо про що ти мріяв, але важливо чого ти здатний домогтися. З цього постулату й випливає третя властивість Вождя – талант, природна здатність досягати свого. Своїм для Вождя є загальнонаціональне, він не думає категоріями приватних речей і закони приватних речей до його дій застосовувати немає сенсу. Ми часто плутаємо бажання зі здатністю здійснити бажане, саме тому ми часто і дарма прощаємо некомпетентних людей, які говорять, що хотіли загальнонаціональних користі й добра. Можливо якийсь хворий на голову чоловік хоче народити дитину, але що нам до того? Він же не здатний на це. Той, хто хоче вести націю вперед у майбуття, повинен бути здатним на це, для чого йому потрібний талант. Вождь повинен вміти робити все. Це не означає, що він має розумітися на всіх деталях, але він повинен знати основне. Він є майстром організації – мистецтва правильного розподілу прав, обов’язків і відповідальності.

Характер, воля і талант проявляються у здатних людях. Вони або є, або їх немає. Але ці три властивості лише зумовлюють Вождя, а діяти в історичному просторі дає йому можливість лише одна-єдина удача. Вождь повинен бути удачливим. Він повинен мати благословіння від вищих сил. Але удача Вождя кардинально відрізняється від удачі звичайних людей. Удача Вождя полягає в тому, щоб своєчасно проявитися. Вождь удачливий, коли у ньому визнали Вождя і він передав свій історичний посил своїм апостолам-паладинам – національній еліті. Після цього Вождь може піти у вигнання, потрапити за грати та навіть померти, але той посил, який передав він своїм послідовникам, вже буде творити історію. Звісно набагато краще, коли національна еліта творить історію безпосередньо на чолі з Вождем, але й без його фізичної присутності він завжди буде осявати плоди свого історичного поштовху, як символ руху.

Після того, як Вождя відчули, визнали і увірували в нього паладини, його історичну місію виконано. Вождя можуть зрадити, підірвати авторитет у певних колах, облити брудом у очах натовпу, але у свідомості його дійсних послідовників він залишить те зерно, що буде штовхати їх вперед. Тепер тільки від його апостолів залежить чи буде місія Вождя виконана у повній мірі. Від них залежить буде побудована нова імперія, що перетворить життя мільярдів, чи з’явиться нова легенда, яка переверне свідомість одиниць, що будуть готувати ґрунт для нової історичної місії, нового Вождя.

Як отара ніколи не йде проти вівчара, так і маси ніколи не противляться вождям. Маси часто не сприймають узурпаторів, які не маючи необхідних природних властивостей, претендують на владу і намагаються удавати з себе вождів. Маси можуть не противитися ним, але сприймати їх за вождів ніколи не будуть. Цап також може водити отару за собою, але вівчаром йому ніколи не стати, він ніколи не буде командувати вівчаркам, які слідують лише за вівчарем. Справжнього Вождя маси боготворять, навіть якщо він їм каже гірку правду і визнає їх керованим натовпом. Штучного узурпатора ж вони можуть боятися, але завжди будуть ненавидіти, навіть якщо він буде поливати їх ріками лестощів і запевняти, що є лише їх слугою.

Нам пощастило. Ми маємо справжнього Вождя. Наш Вождь має характер, волю, талант та удачу. Ми відчули його, визнали і пішли за ним. Вороги нашої Нації запроторили його за грати, але він встиг виховати і вкласти у наші душі віру і волю. І ми вже на історичному шляху. Тепер тільки вперед!!!

 

Редакція сайту

«ТЕХНОКРАТ»

СОЦІАЛ-НАЦІОНАЛІЗМ І НАУКА

Різні світоглядні доктрини, такі як комунізм, лібералізм, націоналізм та ін. підходять до науки по різному. Соціал-Націоналізм із зрозумілих підстав має саме націоналістичне ставлення до науки.

 

Комунізм часто намагається поставити до себе приставку «науковий» як і до своїх похідних (приміром «науковий атеїзм»). Таким чином, ніби, доводячи свою правильність та антинауковість інших ідеологем. Власне, це результат абсолютної матеріалістичності комунізму та більшості його породжень. «Наукові» комуністи кажуть, що «Бога немає, бо його ніхто не бачив, не чув, не торкався, не пробував на смак, тому не можна провести над ним експеримент і відповідно довести, що він існує і визначити лінійкою, мікроскопом і хімічними реакціями його склад, властивості та характеристики». Іншими словами, комуністи сподіваються на органи чуття, які виходячи з тієї ж таки науки можуть помилятися разом із «розумовими» висновками цих «науковців». Виходить такий собі «науково»комуністичний колапс. У погоні за шуканням доказів первинності матеріального над духовним, комуністи створили таку собі антинаукову «науку».

 

Соціал-Націоналізм на відмінну від комунізму є ідеологією ідеалістичною і первинним визнає Дух. Соціал-Націоналістична ідеологія не відділяє Закони Природи від Вищих Законів. Якщо Бог/Боги створили світ за певними законами, то значить дотримуватись Законів Природи значить дотримуватись Законів Вищих Сил незалежно від того, хто яку релігію сповідує. Таким чином, Соціал-Націоналізм спрямовує науку не у русло заперечення існування Вищого, а у русло пояснень Вищих Законів, існування яких є аксіоматичним.

Лібералізм ставить науку на олтар служіння одиниці. «Потрібно підтримувати ті інновації, котрі принесуть гроші» – кажуть ліберали. Капіталізація життя – буденність лібералізму. «Людині потрібно поклонятися, а не Богу» – цей псевдо гуманізм, який підносить людину понад Природою, хоч сама людина є частиною Природи, призводить лише до того, що лібералізм примушує науку працювати на невелику купку паразитів, а людей перетворює у товар, а світ, в свою чергу – на суцільний ринок.

 

Соціал-Націоналізм протиставляється також і антинауковому релігійному фанатизму, що в піку боротьби проти «наукового» атеїзму часто перетворюється на антинаукове сектантство.

 

Соціал-Націоналізм розглядає наукову діяльність як вищій прояв альтруїзму, спрямованого на пояснення Вищих Законів та розвиток Нації і Держави. Ми виходимо з того очевидного факту, що в усі часи справжніми науковцями в їхніх наукових пошуках рухало ідеалістичне бажання осягнути істину. Власне пошуки останньої, а не жадоба матеріального збагачення, зумовили появу геніїв людства та їх фундаментальних відкриттів.

 

Імена Аристотеля та Платона, Леонардо да Вінчі та Коперніка, Тесли та Корольова ніколи не асоціювалися з матеріальними статками. Їх геніальний розум було спрямовано на осягнення основ світобудови, а не витворення схем для самозбагачення. Останні є уділом не геніїв, а покидьків і всупереч стереотипам – потребують не великого розуму, а елементарної відсутності моральних якостей.

 

Наука ніколи не збагачувала власне самих науковців, лишень – торгашів від науки (кредиторів, менеджерів, адміністраторів), що спритно наживалися на інтелектуальних винаходах інших. Покликання Соціал-Націоналізму та Націократичної держави в даній сфері – покласти край спекуляціям навколонаукової публіки, забезпечити гідні умови для роботи науковцям та удоступнити результати їх роботи для всієї Національної спільноти.

 

Соціал-Націоналісти мають не лише силою, але й науково довести ущербність комунізму та лібералізму та показати переваги ідеології соціального націоналізму.

 

 

МАНІФЕСТ

УКРАЇНСЬКИХ СОЦІАЛ-НАЦІОНАЛІСТІВ

Молоде покоління Патріотів, розуміючи сучасний стан Nаціі і Держави, як катастрофічний, вимагає повного усунення владної верхівки (політиків та олігархів) від політичного і економічного управління Державою. Після цього ми вимагаємо втілення наступних положень:

 

1. Nаціональний Солідаризм, проти ворожнечі класів і егоїзму окремих індивідуумів.

 

2. Сильна авторитарна персоніфікована влада, проти слабкості, безвідповідальності і безособовості лібералізму.

 

3. Сильна Унітарна Централізована Українська Держава з широкою автономією місцевих громад.

 

4. Професійний Трудовий Парламент проти непрофесійності сучасних депутатів.

 

5. Двоукладна економіка – поєднання державного та приватного секторів, проти крайнощів комунізму і капіталізму.

 

6. Ставка на розвиток науки й освіти, високі технології (аеронавтика, космос, генетика, зброярство і т.п.), як основу могутності Держави.

 

7. Nаціоналізація надр і стратегічних галузей виробництва

 

8. Участь робітників в управлінні і розподілі прибутків підприємств.

 

9. Перетворення українського селянина на потужного сільськогосподарського виробника через довічне наділення його землею та створення сільських кооперацій за допомогою Української Держави.

 

10. Пріоритет Національно-Державних інтересів над, так званими, «міжнародними інститутами» і «загальнолюдськими цінностями», які слугують прикриттям чужим імпералізмам.

 

11. Не участь у всіх сучасних блоках і змагання за створення Центрально Європейського блоку, що зробить Україну Лідером Регіону.

 

12. Створення потужної Національної Армії та ВПК, відновлення ядерного статусу України.

 

13. Повне зупинення зовнішньої міграції, що підточує національні та економічні основи Держави.

 

14. Відновлення позитивної демографії Української Nації шляхом безпрецедентних Державних програм. Наше завдання – «колисок більше ніж гробів».

 

15. Ставка на молоде покоління і виховання нової людини – органічної частини національної спільноти, проти сучасного крайнього егоїста.

Соціал-Національна Асамблея – 2010 р.