Проблеми зайнятості в різних моделях ринку праці.

Японський ринок праці меншою мірою сприяє безробіттю, ніж американський, тому що в разі скорочення виробництва на японському ринку праці працівників або переміщують на інші робочі місця, або скорочують тривалість робочого часу, зберігаючи кадри на підприємстві. Якщо виникає потреба, адміністрація фірм забезпечує таким працівникам необхідну профперепідготовку і виплачує їм повну заробітну плату, вважаючи, що звільнення працівників у разі скорочення виробництва і набір нових у період економічної активності обійдеться значно дорожче.[2]

Значний інтерес викликає модель ринку праці, характерна для економіки Швеції. Привертає увагу передусім розв’язання проблем зайнятості за рахунок активної політики на ринку праці. На профпідготовку працівників і створення робочих місць Швеція витрачає більше, ніж будь-яка інша країна. Усе це стає можливим в умовах розвиненості механізмів інфраструктури ринку праці на національному рівні, зокрема забезпечення зайнятості населення, профпідготовки кадрів, соціального захисту, регулювання трудових відносин.

4. Характеристика соціально орієнтованої бюрократичної моделі ринку праці України.

Відомо, що в сучасних умовах не існує країни, в якій би державні органи не регулювали процеси відтворення робочої сили як на національному рівні, так і на рівні фірм і в якій би роботодавці зовсім не приділяли уваги певним процесам відтворення робочої сили. Можна говорити лише про ступінь впливу держави та роботодавців на ці процеси, який залежить насамперед від моделі економічного розвитку, прийнятій в тій чи іншій країні. З огляду на це можна виокремити два крайніх прояви моделі внутрішньофірмового ринку праці, назвавши їх умовно «патерналістська» та «бюрократична», і дві моделі державного регулювання економіки — «соціально орієнтовану» та «ліберальну».[4] Комбінація зазначених моделей дасть чотири їх різновиди. Проте в кожній країні, яка обрала або соціально орієнтовану, або ліберальну модель економічного розвитку, може діяти дві, наприклад соціально орієнтована патерналістська або бюрократична залежно від політики кожної з фірм на внутрішньофірмовому ринку праці. Саме такі моделі ринку праці теоретично можуть діяти в Україні, але, зважаючи на національні особливості, на наш погляд, переважатиме соціально орієнтована бюрократична модель.

Зазначеній моделі має відповідати певний механізм функціонування ринку праці з елементами державного та профспiлкового втручання, який складається з суб’єктів, об’єктів, цiлей, функцiй, iнструментiв і засобiв впливу, механiзмiв структури та iнфраструктури. До суб’єктів ринку працi належать носiї, виконавцi та виразники господарсько-трудових iнтересiв. Носiї — це соцiальнi групи, якi вiдрiзняються одна вiд одної за такими ознаками: майновою, за доходами, професiями, галузевими та регiональними iнтересами. Зокрема, це власники засобiв виробництва (роботодавцi) та власники робочої сили (найманi працiвники). Кожна з цих груп має свої iнтереси, зумовленi їхнім соцiально-економiчним станом, а також належнiстю до того чи iншого регiону, виду дiяльностi. Носiї господарсько-трудових iнтересiв об’єднуються в спiлки, асоцiацiї, серед яких найвiдомiшими є профспiлки, спiлки роботодавцiв, фермерiв, рiзних торговцiв, банкiвських установ i т. п. Такi об’єднання є виразниками господарсько-трудових iнтересiв.

Третiм суб’єктом механiзму державного регулювання ринку працi є виконавцi господарсько-трудових iнтересiв, якi покликанi запроваджувати в життя програму державної економiчної полiтики (третя лiнiя зв’язку). Виконавцями господарсько-трудових iнтересiв є органи трьох гiлок влади, побудованi за iєрархiчним принципом, зокрема Мiнiстерство соціальної політики, державна, обласнi, мiськi та районнi служби зайнятостi, народнi суди рiзних рiвнiв (за кордоном — трудовi та соцiальнi суди) та iн.
Здiйснюючи свiй вплив, органи державної влади потребують iнформацiї про результати своєї дiяльностi. Ця iнформацiя — свiдчення успiхiв або невдач державного регулювання ринку працi — може надходити рiзними каналами i в рiзноманітних формах.[6]

По-перше, багато про що свiдчать зростання зайнятостi, захищенiсть вiд безробiття, зростання або зниження платоспроможностi населення та пiдвищення або зниження життєвого рiвня, а також темпи зростання та полiпшення структури господарства, здоровий платiжний баланс, зниження темпiв iнфляцiї та iн.

По-друге, успiхи державного регулювання ринку працi виражаються також у показниках, якi не завжди можна вимiряти кiлькiсно: рiвень соцiальної напруженостi (страйки, демонстрацiї, локаути); оцiнка державного регулювання ринку працi засобами масової iнформацiї.
По-третє, мiрилом успiхiв державної економiчної полiтики може слугувати реакцiя носiїв і виразникiв господарсько-трудових iнтересiв на дiї уряду. Могутнi об’єднання пiдприємцiв та профспiлки можуть виступити з критикою та попередженням на адресу влади через невідповіднiсть державних заходiв регулювання ринку працi їхнім iнтересам.

Об’єкти державного регулювання ринку працi — це ситуацiї, явища та умови соцiально-економiчного життя, фази процесу відтворення робочої сили, де виникають або можуть виникати труднощi, проблеми, якi не розв’язуються автоматично, тоді як їх розв’язання термiново потрiбне для нормального функцiонування економiки i пiдтримання соцiальної стабiльностi.
Головним об’єктом державного регулювання ринку праці є трудовi вiдносини мiж роботодавцями i працюючими за наймом, включаючи оплату та охорону працi, найм, розвиток і звільнення працiвникiв. Крiм нього слiд виокремлювати:

— соцiальнi вiдносини мiж роботодавцями i працюючими за наймом, включаючи соцiальне забезпечення;

— зайнятiсть, зокрема регулювання пропозицiї робочої сили та пропозицiї робочих мiсць;

— допомога по безробiттю;

— пiдготовка, перепiдготовка та пiдвищення квалiфiкацiї працiвникiв;

— розподiл та перерозподiл робочої сили.
У спрощеному виглядi механiзм сучасного ринку праці можна подiлити на двi частини: механiзм регулювання трудових вiдносин мiж роботодавцем і найманим працiвником та механiзм соцiального захисту найманих працiвникiв і всього населення.