Висновки. Трудові відносини, що складаються в процесі сільськогосподарської виробничої діяльності аграрних підприємств та інших суб'єктів сільськогосподарського

Трудові відносини, що складаються в процесі сільськогосподарської виробничої діяльності аграрних підприємств та інших суб'єктів сільськогосподарського виробництва, характеризуються істотними особливостями, що повинні знаходити своє відображення у змісті відповідних правових норм. Так, використання у процесі виробничої сільськогосподарської діяльності землі як основного засобу виробництва, залежність виробничого процесу від природних і кліматичних умов, його сезонний характер та інші особливості зумовлюють необхідність спеціалізованого правового регулювання трудових відносин у сільському господарстві.

Оскільки праця в аграрному секторі економіки – це органічне використання природних якостей землі в процесі виробничої сільськогосподарської діяльності, то тут трудові відносини, як справедливо відзначає Н.І. Тітова, є, по суті, складними земельно-трудовими чи еколого-трудовими відносинами.

Між тим, у сучасний період спостерігається тенденція до уніфікованого правового регулювання трудових відносин, незалежно від виду діяльності та галузевої належності підприємств. Так, відповідно до ч. 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Одночасно чинне трудове законодавство передбачає, що особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами (ч. 2 ст. 3 КЗпП України).

Виходячи зі змісту наведених норм, було би закономірним та доцільним регулювання особливостей трудових відносин у різноманітних сільськогосподарських підприємствах нормативно-правовими актами аграрного законодавства, що визначають правове становище господарюючих суб'єктів в АПК. Проте диференційовані нормативно-правові акти аграрного законодавства України (Закони України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про фермерське господарство» тощо) вміщують переважно лише бланкетні норми про те, що трудові відносини у таких аграрних структурах регулюються трудовим законодавством. Такий підхід, очевидно, є невиправданим, оскільки трудове право як основна галузь права, не може враховувати специфічні особливості трудових відносин в аграрному секторі економіки.

У статутах сільськогосподарських підприємств, де б мали відображатись особливості виробничої діяльності відповідного суб'єкта аграрного господарювання, також майже не приділяється увага правовому регулюванню трудових відносин. Певною мірою специфіка трудової діяльності в сільськогосподарських підприємствах відображається у змісті колективних договорів та правил внутрішнього трудового розпорядку підприємств.

Важливе значення в забезпеченні спеціалізованого правового регулювання трудових відносин у сільському господарстві мають норми Галузевої угоди між Міністерством аграрної політики України, галузевими об'єднаннями підприємств та Профспілкою працівників агропромислового комплексу, де визначено особливості режиму праці та відпочинку, нормування та оплати праці, охорони праці та забезпеченні соціальних пільг для працівників АПК. Угодою також визначено основні напрями нормотворчої діяльності Міністерства аграрної політики України у сфері регулювання трудових відносин в агропромисловому комплексі.

Разом з тим, на сьогодні існує невідкладна потреба у внесенні доповнень до нормативно-правових актів аграрного законодавства, що приймаються за суб'єктним принципом, нормами, які б забезпечували спеціалізоване правове регулювання трудових відносин.

Важливим напрямом удосконалення правового регулювання трудових відносин у сільському господарстві, на наш погляд, є також розробка і затвердження типових статутів різних видів сільськогосподарських підприємств, галузевих правил внутрішнього правового розпорядку, які сприятимуть підвищенню якісного рівня локальної правотворчості аграрних суб'єктів. Адже в сучасний період саме на локальному (внутрішньогосподарському) рівні можна максимально врахувати специфікувиробничої діяльності суб'єктів аграрного господарювання.