Розділ 2. Основні вимоги до лектора.

У зв’язку з високими задачами лекційної майстерності виключно важливе значення отримують питання: якими повинні бути лектори, які вони повинні розвивати у себе якості, щоб досягти досконалості у своїй справі?

Кожний вид діяльності вимагає відповідних сил і здібностей людини. І лекційна діяльність не є винятком, хоча за лекційну роботу, на відміну від всіх інших професій, іноді беруться люди, які не мають до того ніяких даних.

Справа, зрозуміло, не в тому, що багатьом людям шлях до лекційної діяльності замовлений, а в тому, що займаючись нею, необхідно тренувати і розвивати відповідні здібності і властивості. Одним словом, якщо у тебе не має тих чи інших лекторських даних, їх потрібно систематично і наполегливо розвивати, щоб мати моральне і професійне право читати лекцію. Зі звичкою займатися цією справою як-небудь, без підготовки і тренування ні про яке підвищення якості лекційної роботи не може бути й мови.

Сумне видовище являють собою лектори, які говорять дурно, з великою кількістю брудних слів, заїкаючись, “з’їдаючи” закінчення фраз і цілі фрази. Лектор, що не володіє голосом, мовленнєвим апаратом, дикцією – не користуються успіхом в масовій аудиторії. Тому мові, вільному володінню словом, умінню правильно говорити необхідно наполегливо і постійно вчитись. І не лише на досвіді власних і чужих виступів. Свою мовленнєву силу необхідно розвивати завжди – у побуті, у спілкуванні з людьми, використовуючи будь-яку можливість для словесних імпровізацій, для “обговорення” експромтом якоїсь думки, теми, сюжету. Лектор подібен музиканту, який щоденно сідає за інструмент. Мова для лектора являється інструментом його творчості, і володіння цим інструментом має бути досконалим [ 9, 18 ].

Багатолітній досвід лекторської роботи диктує необхідність належного опрацювання голосу, щоб він не був сухим, скрипучим, сиплим, ін. Такий голос ріже вухо, дуже швидко стомлює слухачів, відволікаючи їх увагу від змісту. В результаті багато часу витрачається марно.

Сила голосу, його гнучкість, модуляція, тембровий окрас, інтонаційне звучання і ін. – все це не завжди лише природній дар, але часто і результат відповідної постановки і виховання голосу.

Важливо також дотримуватись необхідного для нормального сприйняття лекції ритму мови, долаючи і тягісну повільність, і скоромовку, перетворюючу мову в словесну тріскотню, де гине будь-яка думка. Велике значення має правильне і доцільне вживання слів, а також розвинуте почуття істини.

Складних наук не має, є складний виклад. Долає цю складність, як і скуку лекційних годин, мистецтво володіння словом. Мова об’ємна, сильна, повчальна оживляє аудиторію, збуджує високі думки і схиляє на користь необхідної ідеї.

Але головною вимогою до лектора являється висока теоретична підготовка, відмінне володіння матеріалом, змістом теми. Ніщо не може урятувати лектора, якщо він приблизно, поверхово володіє матеріалом і намагається переконати в чомусь більш самого себе, ніж інших. Головна причина провалів усних виступів складається як раз в нетвердому володінні предметом, у внутрішній протилежності думок, в невмінні, доводячи будь-що, звести кінці з кінцями.

Найгірше, що може трапитись, це – коли самі слухачі викривають лектора в незнанні питання, в невірному висвітленні фактів. Недостатня підготовленість лектора впливає і на його мову. Вона тоді, як правило, стає плутаною, громіздкою, неточною.

По-справжньому серйозно і відповідально можна читати лише декілька глибоко і всесторнє розроблених “своїх” тем. Спеціалізація в лекційній справі також дуже важлива. Цей заповіт необхідно засвоювати всім починаючим лекторам, щоб протистояти халтурі.

Лекційна робота являється постійною працею пізнання. Це – читання книг, осмислення фактів, теоретичне розширення і поглиблення всіх обраних тем. Молодий лектор повинен свідомо привчати себе до щоденних розумових навантажень, відпрацьовувати дисципліну своєї праці. І доки є у тебе почуття власного інтелектуального росту, ти будеш цікавим і бажаним слухачам. Зупинка у власному розвитку зараз же відібється на якості лекційної роботи.

Лектор повинен любити свій предмет і поважати слухачів. Це також дуже важлива вимога. Без любові, захопленості предметом не можлива переконливість. Без такого почуття не може бути і натхнення, що зігріває і оживляє слово лектора. Відсутність цього почуття призводить до того, що лекція виявляється нежиттєвою, казеною. Ефективність такої лекції сумнівна, тому що байдужість лектора до справи є перше, що свідомо або безсвідомо відчуває слухач. І він відповідає тим самим. Зацікавити його може лише зацікавленість самого лектора, продиктована любов’ю до знань. Причому, необхідно дійсно любити предмет, а не вдавати, що любиш його.

Лектор не повинен розпилятись в своїх почуттях, а знаходити відповідно викладає мій темі необхідне для неї емоційне наповнення мови. Саме ця емоційна забарвленість дає можливість читати лекцію в 101-й раз так само цікаво, як і в перший [ 9, 7 ].