Засади формування медичного фахівця педіатричного профілю

На діяльність медичного працівника важливий вплив мають як морально-етич­ні, деонтологічні, так і правові норми. Говорити про пріоритет тих чи тих недоціль­но. Етичні гарантії є важливою складовою фундаменту для реалізації конституцій­ного права людини, у тому числі й дитини, на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування.

Беручи до уваги позитивний міжнародний досвід (міжнародний кодекс медич­ної етики, міжнародну клятву лікарів та ін.), створено Етичний кодекс лікаря Украї­ни, де в його Загальній частині закріплено основні положення медичної етики, кваліфікаційно-ділові та морально-етичні вимоги до окремих категорій працівників лікувально-профілактичних закладів.

Указом Президента України від 15 червня 1992 р. затверджено Клятву лікаря України, яку повинні давати випускники вищих медичних навчальних закладів. Во­на містить усі найважливіші норми медичної етики і деонтологічні принципи, ура­ховані міжнародною практикою. Клятва лікаря України є основою моральної від­повідальності молодого фахівця перед суспільством. Водночас є низка законів, яки­ми передбачено правову відповідальність медичного працівника у разі порушення ним своїх функціональних обов'язків.

З медичною деонтологією тісно пов'язана ятрогенія — хворобливий стан, зумо­влений діяльністю медичного працівника.

До ятрогенії належать захворювання та ушкодження, що виникли внаслідок непра­вильних дій медичного персоналу щодо лікування хворого. Людина з нестійким психіч­ним станом, який нерідко виникає під час хвороби, дуже вразлива і болісно реагує на всі розмови, що стосуються стану її здоров'я; інколи вона починає віднаходити в себе симптоми вигаданого захворювання. Це стосується і хворої дитини, і її матері, яка дуже стурбована станом дитини. Під час кожного спілкування лікар повинен не тільки пере­конувати хворого у відсутності вигаданих хвороб, а й вселяти надію на одужання.

 

Щодо лікарських помилок. Навіть досвідчений лікар може припуститися по­милки під час обстеження або лікування хворої дитини. Це пояснюється і індивіду­альністю організму кожної людини, і недосконалістю медичної техніки, і необхід­ністю термінового прийняття раціональних та ефективних рішень для рятування хворого. Але кожен лікар повинен зробити все для того, щоб не припускатися по­милок, оскільки за ним стоїть здоров'я і життя хворого. Це особливо стосується молодих фахівців, коли причиною лікарської помилки може бути брак досвіду. Ви­сока відповідальність перед хворим, відсутність необгрунтованої гордині і готовність звернутися по допомогу до більш досвідчених колег сприятиме уникненню лі­карських помилок.

Лікарські помилки мають об'єктивні і суб'єктивні причини, зокрема:

1. Надзвичайну складність лікарської (медичної) професії

2. Вузьку спеціалізацію

3. Велику довіру до сучасних медичних технологій

4. Індивідуальні особливості організму людини та негативні наслідки застосування будь-яких методів лікування

5. Дію так званого людського фактору

Про складність медичної професії свідчить термін навчання у ВНЗ та обов’язкове безперервне післядипломне навчання медичних фахівців.

Вимога сучасності у висококваліфікованих «вузьких» фахівцях має свої позитивні та негативні наслідки. Такий фахівець стає досконалим у певній галузі, проте з часом відбувається заміщення професійних знань, які не використовуються. Часу на самовдосконалення у всіх галузях медичної науки у такого фахівця просто немає.

Медичні працівники ЛПЗ устаткованого медичною апаратурою в меншій мірі почали приділяти увагу до інформації, що одержується від самого пацієнта (anamnesis vitae, anamnesis morbi). Склалася парадоксальна ситуація: найдавніший лікарський метод діагностики – опитування хворого та збирання історії хвороби, допомагає правильно припустити характер захворювання в 70% випадків, тоді як більшість лабораторно-апаратних методів виявилися менш точними. Такі результати були отримані американськими кардіологами при аналізі лікарських помилок.

Згідно з даними літератури на частку суб'єктивних причин лікарських помилок припадає 60% від загальної їх кількості.

 

З юридичної точки зору, лікарські помилки ділять на 3 групи:

1-а — діагностичні — нерозпізнання хвороби або помилковий діагноз;

2-а — тактичні — неправильне визначення показань до операції, помилкова тактика лікування та ін.;

3-я — технічні — неправильне використання медичної техніки, застосування необгрунтованих діагностичних засобів тощо.

 

З медичної точки зору помилки поділяються на деонтологічні, діагностичні та лікувальні.

 

В основі деонтологічних помилок лежить порушення принципів належної поведінки лікаря по відношенню до хворого, тобто недотримання лікарем етики лікарської практики.

 

Основними причинами діагностичних помилок є:

· ігнорування або невміле використання анамнезу;

· неповне обстеження пацієнта;

· помилкова трактування клінічних даних;

· помилкова оцінка рентгенологічного та лабораторного дослідження;

· недбалість і поспіх в обстеженні;

· неправильне формулювання діагнозу.

 

Лікувальні помилки пов'язані з неправильними клінічними діагнозами. Як наслідок таких діагнозів хворому призначається лікування, яке не відповідає істинному характеру захворювання, і в той же час не проводиться показана і необхідна терапія.

 

Доведення вини медичних працівників

Залучення до відповідальності кримінальної або цивільно-правової вимагає доведення провини, наявності причинно-наслідкового зв'язку з настанням шкоди.

Для визначення дефектів у наданій медичній допомозі чи послузі, судом беруться до уваги чинні стандарти та протоколи з певної спеціальності та призначається експертиза.

Якісна медична допомога має надаватися в повній відповідності до стандартів діагностики та лікування тієї чи іншої хвороби. У разі лікарської помилки повинні бути встановлені недоліки надання медичної допомоги, невідповідність дій медичного працівника існуючим в сучасній медицині правилам, нормам, стандартам.

Найбільш вагомим доказом наявності чи відсутності дефектів у наданні медичної допомоги є судово-медична експертиза. Експерт чи група експертів надають свій висновок на підставі наданої медичної документації.

Тому, кожен лікар має не тільки пам’ятати про правила ведення медичної документації, але й вести документацію належним чином.

Усі помилки потрібно розбирати в колективі, на лікарських конференціях із визначенням шляхів запобігання їм. Водночас не слід обговорювати помилки з па­цієнтами або їхніми родичами. Грубі помилки медичного персоналу, особливо, якщо вони виникли внаслідок неуважного або байдужого ставлення до своїх обов'язків, розбирають в установленому законом порядку залежно від шкоди, нане­сеної хворому.

Треба пам'ятати, що ніякі зміни і кризи в державі не повинні впливати на якість медичної допомоги і професійність виконання медиками свого найважливішого обов'язку — рятувати життя і лікувати хворих. Люди, які вирішили присвятити себе медицині, служінню народу, повинні пам'ятати про своє покликання, високу місію і відповідальність перед людьми.