Лікарська таємниця

Обов’язок збереження інформації про пацієнта покладений і на сучасних лікарів, так відповідно до Клятви лікаря, що затверджена Указом Президента України від 15 червня 1992 року № 349, кожен лікар зобов’язується зберігати лікарську таємницю, не використовувати її на шкоду людині.

Законодавство, що регулює питання лікарської таємниці Складність збереження інформації про пацієнта, що становить лікарську таємницю, полягає в тому, що в чинному законодавстві України відсутній єдиний нормативний акт, який би повністю регулював дане питання. Лікарська таємниця регулюється низкою нормативно-правових актів. Право на лікарську таємницю випливає з положення, закріпленого статтею 32 Конституції України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР (зі змінами і доповненнями), про те, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-IV (зі змінами і доповненнями) надає право фізичній особі на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні (ч. 1 ст. 286). Практично ідентичною за змістом є стаття 39-1 «Основ законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 р. № 2801-ХІІ (зі змінами і доповненнями; далі — Основи законодавства). Відповідно до цієї статті пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні.

Нормою, яка найбільше розкриває зміст лікарської таємниці і умови її розголошення є стаття 40 Основ законодавства. Так, медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професій них або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та ї х результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

При використанні інформації, що становить лікарську таємницю в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках ї ї публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта. Тут слід зазначити, що поняття «лікарська таємниця» містить виключно дана стаття, в інших нормативно-правових актах мова йде про таємницю щодо певних відомостей про пацієнта.

Законодавство України не містить вичерпного переліку відомостей, які утворюють зміст категорії «лікарська таємниця». Але аналізуючи наведену нормативно-правову базу, можна дійти висновку, що об’єкт лікарської таємниці становить інформація факт звернення за медичною допомогою; про

стан здоров’я пацієнта;

хворобу та діагноз;

огляд та його результати;

методи лікування;

інтимну і сімейну сторони життя;

інші відомості, одержані при медичному обстеженні.

Суб’єкти збереження лікарської таємниці

Важливо зауважити, що суб’єктами збереження лікарської таємниці є не тільки безпосередньо лікуючий лікар, а всі медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина. Вказані особи не мають права розголошувати такі відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

Щодо кримінального процесу, то відповідно до п. 1 ч. 1 статті 69 Кримінально процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 р. (зі змінами і доповненнями) не можуть бути допитані як свідки лікарі — з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов’язку зберігати професій ну таємницю особою, що довірила ї м ці відомості. В цивільному процесі не підлягають допиту як свідки особи, які за законом зобов’язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені ї м у зв’язку з їхнім службовим чи професій ним становищем, — про такі відомості, це передбачено п. 2 ч. 1 статті 51 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 р. (зі змінами і доповненнями).