Сторони трудового договору
По мірі розвитку суспільства, що ґрунтується нa знаннях, пpaцівник стає дедалі більше свідомою стороною трудових відносин. Сaмoрeaлiзaція особистості завдяки праці, сaмoмoтивація, розширення прав працівників шляхом співучасті та співвідповідальності спонукає до поступового переходу від типово конфліктних до партнерських відносин, що ґрунтуються нa спільності інтересів працівників та роботодавців. Говорячи про зміни, які відбуваються як з боку роботодавця та пpaцівникa, слід констатувати, що вони є адекватними викликам сучасності, дe iнфoрмaція, людський капітал, знання та іннoвaційність витісняють цей традиційний капітал у рoлi цeнтрaльногo фактора виробництва та головного стимулу економічного розвитку. З огляду на вищезазначене виникає також необхідність більшої демократизації відносин роботодавць-працівник, a також переоцінки oчікувань обох сторін трудових правовідносин. Своєю чергою, виникає питання про те, чи реалізація перелічених потреб мoжe відбуватися у межах наявних правових норм[8]. Сторонами трудового договору є: працівник і власник (або уповноважений ним орган). Сторони трудового договору мають трудову правосуб’єктність, тобто мають суб’єктивні права і несуть юридичні обов’язки. Однією стороною завжди є громадянин, що вступив на роботу в якості робітника. Зі змісту конвенцій Міжнародної організації праці № 10, № 59, № 60 та № 138 (які регламентують мінімальний вік для прийому на роботу), а також зі змісту ст. 188 КЗпП України витікає, що укладати трудовий договір мають право громадяни, які досягли 16-літнього віку. У виключних випадках, зі згоди одного з батьків (або особи, що його замінює), на роботу можуть прийматися особи, які досягли 15 років. Стаття 7 Конвенції МОП "Про мінімальний вік для прийому на роботу", а також частина 3 ст. 188 КЗпП України допускають прийом на роботу осіб, що досягли 14 років, при наявності наступних умов: - ці особи повинні бути учнями загальноосвітніх шкіл або інших учбових закладів відповідної класифікації; - виконувана робота повинна бути легкою і не спричиняти шкоди здоров’ю або розвитку; - робота не повинна наносити шкоди відвідуванню учбового закладу, порушувати навчальний процес і виконуватися у вільний від навчання час; - повинна бути отримана згода одного з батьків або особи, що їх замінює[9]. Законодавство встановлює загальні та спеціальні вимоги до особи, яка бажає укласти трудовий договір. Ці вимоги можуть стосуватися наявності певної освіти, стажу роботи, стану здоров’я, наявності громадянства тощо. Загальні вимоги переважно встановлено у КЗпП, а спеціальні – у спеціальних нормативно-правових актах. Водночас КЗпП містить особливі положення щодо застосування праці неповнолітніх та жінок. На стороні роботодавцязгідно зі ст. 21 КЗпП виступає власник або уповноважений ним орган чи фізична особа. За думкою В.І. Прокопенко в якості роботодавця як сторони трудового договору виступає визначене підприємство, організація, установа[10]. В літературі з трудового права України обстоюється думка про те, що саме юридична особа, а не "власник чи уповноважений ним орган" і не "підприємство, установа, організація" має бути визнаною роботодавцем, оскільки саме юридична особа є власником підприємства, установи чи організації і діє у правовідносинах через уповноважені органи (директора, керуючого, голову правління), залишаючись при цьому фактичною стороною договірних зобов’язань, у тому числі і трудових"[11]. Трудовий договір може бути укладений на будь-якому підприємстві, незалежно від форми власності (ст. 2 Закону України "Про власність"), виду підприємства, організаційно-правової форми господарської діяльності (Закон України "Про господарські товариства"). Трудовий договір також може укладатися з державними, громадськими, благодійними та іншими установами і організаціями, які легалізовані у відповідності з діючим законодавством України. Стороною трудового договору в якості роботодавця може виступати і фізична особа. До фізичних осіб в цьому випадку відносяться суб’єкти підприємницької діяльності без створення юридичної особи (з правом найму робітників на підставі ст. 50 ГК України, адвокати (які мають право приймати на роботи помічників ст. 8 Закону України "Про адвокатуру"), приватні нотаріуси (ст. 24 Закону України "Про нотаріат"), фермери (ст. 23 Закону України "Про сільське (фермерське) господарство") та інші фізичні особи. Громадяни мають право укладати трудові договорі з робітниками для виконання функцій домогосподарки, охоронника, водія та інших, не заборонених діючим законодавством України, видів робіт. У всіх випадках роботодавець зобов’язаний забезпечити найманому працівникові умови праці, їх безпеку, а також соціально-трудові гарантії, що передбачені законодавством, а у разі заподіяння шкоди працівникові в зв’язку з виконанням ним трудових обов’язків роботодавець несе майнову відповідальність перед працівником. Зауважимо, що за шкоду, заподіяну здоров’ю працівника при виконанні ним своїх трудових обов’язків, відповідальність за чинним законодавством несе не безпосередній роботодавець, а Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Роботодавець також несе майнову відповідальність перед іншими фізичними та юридичними особами за шкоду, заподіяну його працівником при виконанні останнім трудових обов’язків. У свою чергу працівник несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну роботодавцеві.
|
