Студопедия — Постійні представництва держав при міжнародних організаціях
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Постійні представництва держав при міжнародних організаціях






Однією з характерних рис сучасних міжнародних від­носин є ріст числа та значення міжнародних організа-

500.


цій у забезпеченні миру і різнобічного співробітництва суб'єктів міжнародного права. Найбільш вагома роль у справі створення і функціонування міжнародних орга­нізацій належить державам. Держава в міжнародній організації може бути представлена постійним пред­ставництвом і місією спостерігачів.

Постійні представництва при міжнародних органі­заціях можуть відкривати тільки держави — члени таких організацій. Держави, що не є членами таких організацій, але заінтересовані в їх діяльності, можуть мати при них постійні місії спостерігачів, якщо це до­пускається установчими документами організацій.

Слід мати на увазі, що відкриття при міжнародній організації постійного представництва є правом держави, а не її обов'язком. Тому що таке право випливає з об'єк­тивного права на представництво в міжнародних відно­синах.

Питання про розміщення штаб-квартири міжнарод­ної організації або її відділення повинно бути узгоджене із державою, що приймає, оскільки тільки вона може дати дозвіл на це. При цьому, як правило, укладається угода між організацією і державою перебування. З дер­жавою перебування організації також узгоджується питання про відкриття постійних представництв дер-жав-членів. Але, на відміну від дипломатичного пред­ставництва, якось дана згода держави, що приймає, на відкриття постійних представництв держав при між­народній організації поширюється на всі держави, що мають намір відкрити такі представництва. Отже, на­далі вже не потрібно погоджувати це питання з держа­вою перебування в кожному окремому випадку відкрит­тя нового постійного представництва.

Правове становище представництв держав при між­народній організації визначається насамперед статутом самої організації, а також нормами Віденської конвен­ції про представництво держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсального характе­ру від 14 березня 1975 року, угодами про привілеї та імунітети організації й інших міжнародно-правових документів.


Функції постійних представництв держав при між­народних організаціях зафіксовані в статті 6 зазначе­ної Віденської конвенції 1975 року. До них, зокрема, належать:

а) забезпечення представництва держави, що по­
силає, при організації;

б) підтримка зв'язку між державою, що посилає, і
організацією;

в) ведення переговорів з організацією й у її рам­
ках;

г) з'ясовування здійснюваної в організації діяль­
ності і повідомлення про неї уряду держави, що
посилає;

ґ) забезпечення участі держави, що посилає, у дія­льності організації;

д) захист інтересів держави, що посилає, у відно­
шенні організації;

є) сприяння здійсненню цілей і принципів орга­нізації шляхом співробітництва з організацією й у її рамках.

У статті 7 цієї ж Конвенції визначені функції по­стійної місії наглядачів при міжнародній організації. Слід зазначити, що в порівнянні з функціями постійно­го представництва вони носять більш обмежений хара­ктер. Зокрема, вони полягають в:

а) забезпеченні представництва держави, що по­
силає, і охороні її інтересів стосовно організації, а
також підтримці зв'язків із нею;

б) з'ясовуванні здійснюваної в організації діяль­
ності і повідомленні про неї уряду держави, що по­
силає;

в) сприянні співробітництву з організацією і ве­
денні з нею переговорів.

Слід вказати на те, що частина функцій постійних представництв держав при міжнародних організаціях практично збігається з функціями дипломатичних пред­ставництв. Але тут є і розрізнення, що пов'язані зі спе­цифікою діяльності міжнародних організацій і наявні­стю тристоронніх зв'язків (держава, що посилає,— ор-


ганізація — держава, що приймає) у процесі здійснен­ня такої діяльності.

Зазначені обставини визначають і особливості про­цедури призначення і припинення функцій членів пер­соналу постійних представництв і його кількісний склад. Так, наприклад, стаття 9 Конвенції 1975 року закріплює принцип свободи призначення співробітни­ків постійних представництв. При цьому чисельність персоналу представництва не повинна виходити за межі, що є розумними і нормальними з урахуванням функцій організації, потреб даного представництва, а також обставин і умов, що існують у державі перебу­вання (стаття 14).

Представництво держав у міжнародній організації зазвичай містить у собі таких осіб: главу представниц­тва, членів дипломатичного, адміністративно-технічно­го й обслуговуючого персоналів.

Повноваження глави представництва видаються від імені глави держави, глави уряду, міністра закордон­них справ або іншого компетентного органу. Особливі­стю призначення глави постійного представництва є те, що для нього не потрібно одержання агремана. Глава представництва вручає генеральному секретарю органі­зації свої повноваження, що дають правову підставу для виконання ним своїх функцій.

Держава, що акредитує, повідомляє організацію про призначення, посаду, звання співробітників представниц­тва, про прибуття і вибуття персоналу і членів їхніх родин; про місцезнаходження помешкань представниц­тва і приватних резиденцій співробітників і т.п.

Припинення функцій персоналу постійного предста­вництва в Конвенції зв'язується з двома умовами:

1) повідомленням про це організації державою,
що посилає;

2) остаточним або тимчасовим відкликанням по­
стійного представництва.

У зв'язку з тим, що персонал постійного представниц­тва акредитований при міжнародній організації, а не при державі перебування, оголошення члена персоналу


persona non grata не передбачено. Водночас статті 77, 84 і 85 Конвенції 1975 року враховують законні інтереси держави, що приймає. У них закріплено, що всі члени персоналу представництва, які користуються привілея­ми та імунітетами, зобов'язані шанувати закони і поста­нови держави перебування. У разі «серйозного й очевид­ного» порушення кримінального законодавства держа­ви, що приймає, або такого ж втручання в її внутрішні справи, держава, що посилає, відкликає таких осіб, при­пиняє їхню діяльність або вживає заходів для їхнього від'їзду. При цьому тягар доведення «серйозного й оче­видного» порушення лежить на державі перебування.

Привілеї та імунітети, передбачені Конвенцією 1975 року для постійних представництв і їхнього персоналу, аналогічні дипломатичним привілеям та імунітетам. У 1946 році була укладена Конвенція про привілеї та імунітети ООН, у якій вони визначені у відношенні організації і представників членів ООН у головних і допоміжних органах і на конференціях, що скликаються організацією. До особистих привілеїв та імунітетів, зокрема, належать: імунітет від особистого арешту або затримання і від накладення арешту на особистий багаж, а також судово-процесуальний імунітет; недоторканність усіх паперів і документів; право користуватися шифром і деякі інші. Передбаче­ні в даній Конвенції привілеї та імунітети носять функціональний характер, тобто поширюються на сферу виконання службових обов'язків представниками держав — членів ООН. І хоча практично всі такі держави мають постійні представництва при ООН і її спеціалізованих установах, у Конвенції 1946 року про них і їхні імунітети нічого не говориться. Угода між ООН і США 1947 року про штаб-квартиру Організації також не містить згадки про постійні представництва держав як органів зовнішніх зносин, тут говориться тільки про постійних представників, їхні привілеї та імунітети, що збігаються з дипломатичними привілеями та імунітетами. У 1947 році була підписана Конвенція про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН.


У ній також закріплюються привілеї та імунітети представників, але не постійних представництв держав. Ці особливості зазначених угод і викликали необхідність прийняття Віденської конвенції про представництво держав у їхніх відносинах із міжнародними організаці­ями універсального характеру 1975 року.

13. Спеціальні місії

Під спеціальною місією в міжнародному праві розу­міється тимчасовий орган зовнішніх зносин держави, що направляється в іншу державу для виконання кон­кретних завдань, визначених за згодою між даними дер­жавами. Раніше ця форма зовнішніх зносин держав іме­нувалася дипломатією ad hoc (створення дипломатич­них органів в окремім випадку або з конкретного при­воду). В даний час спеціальні місії широко використо­вуються в практиці міжнародних відносин для участі в двосторонніх переговорах, вручення важливих докумен­тів, інавгураційних торжествах, ювілейних і похорон­них заходах. Проте делегації держав, що беруть участь у роботі багатосторонніх конференцій або органів між­народних організацій, спеціальними місіями не є.

Діяльність спеціальних місій регламентується Віден­ською конвенцією про спеціальні місії від 16 грудня 1969 року (набрала чинності в 1985 році).

У відповідності зі статтею 2 цієї Конвенції держава може направити спеціальну місію в іншу державу за згодою останньої, попередньо отриманої через диплома­тичні або інші узгоджені або взаємоприйнятні канали.

Функції спеціальної місії визначаються за взаєм­ною згодою між державою, що посилає, і державою, що приймає (стаття 3). Наявність дипломатичних або кон­сульських зносин не є необхідною для посилання або прийняття спеціальної місії.

Держава, що посилає, може за своїм розсудом при­значити членів спеціальної місії, повідомивши державі, що попередньо приймає, усю необхідну інформацію про


чисельність і склад спеціальної місії і, зокрема, повідо­мивши імена і посади осіб, яких воно має намір призна­чити.

Держава, що приймає, у свою чергу, може не дати своєї згоди на направлення спеціальної місії, чисель­ність якої вона не вважає прийнятною через обставини й умови в державі, що приймає, і потреби даної місії. Вона може також, не повідомляючи причин своєї від­мови, не дати згоди на призначення будь-якої особи в якості члена спеціальної місії.

Спеціальна місія складається з одного або декіль­кох представників держави, що посилає, із числа кот­рих ця держава може призначити главу місії. У спеці­альну місію може також входити дипломатичний, адмі­ністративно-технічний і обслуговуючий персонал.

Слід мати на увазі, що якщо члени постійного дип­ломатичного представництва або консульської уста­нови, що знаходиться в державі, що приймає, включа­ються до складу спеціальної місії, то вони зберігають свої привілеї та імунітети в якості членів дипломатич­ного представництва або консульської установи, крім привілеїв та імунітетів, наданих Конвенцією 1969 року (ч. 2 статті 9).

Представники держави, що посилає, у спеціальній місії і члени її дипломатичного персоналу, у принципі, повинні бути громадянами держави, що посилає. Гро­мадяни держави, що приймає, не можуть призначатися до складу спеціальної місії інакше, як за згодою цієї держави, причому ця згода може бути в будь-який час анульована (стаття 10).

У відповідності зі статтею 11 Конвенції про спеціаль­ні місії 1969 року Міністерство закордонних справ або інший орган держави, що приймає, стосовно якого є до­мовленість, сповіщається:

— про склад спеціальної місії і про будь-які наступ­
ні його зміни;

— про прибуття й остаточний від'їзд членів місії і
про припинення їхніх функцій у місії;


 

— про прибуття й остаточний від'їзд будь-якої осо­
би, яка супроводжує члена місії;

— про призначення глави спеціальної місії;

— про місцезнаходження помешкань, що займають­
ся спеціальною місією, і особистих помешкань, що ко­
ристуються недоторканністю.

Держава, що приймає, може в будь-який час, не буду­чи зобов'язаною мотивувати своє рішення, повідомити державу, що посилає, що якийсь представник держави, що посилає, у спеціальній місії або якийсь із членів її дипломатичного персоналу є persona non grata або що будь-який інший член персоналу місії є неприйнятним. У такому випадку держава, що посилає, повинна відпо­відно відкликати дану особу або припинити її функції в місії. Та або інша особа може бути оголошена persona non grata або неприйнятною до прибуття на територію держави, що приймає (стаття 12).

Функції спеціальної місії починаються з моменту встановлення місією офіційного контакту з міністерст­вом закордонних справ або з іншим органом держави, що приймає, стосовно якого є домовленість. Ці функції припиняються:

а) за згодою заінтересованих держав;

б) після виконання завдання спеціальної місії;

в) після закінчення терміну, встановленого для спе­
ціальної місії, якщо він спеціально не продовжений;

г) після повідомлення держави, що посилає, про те,
що вона припиняє або відкликає спеціальну місію;

ґ) після повідомлення держави, що приймає, про те, що вона вважає діяльність спеціальної місії при­пиненою.

Розірвання дипломатичних і консульських відносин між державою, що посилає, і державою, що приймає, саме по собі не тягне за собою припинення діяльності спеці­альних місій, що існують у момент розірвання відносин (статті 13, 20).

Глава спеціальної місії або, якщо держава, що поси­лає, такого не призначила, один із представників дер­жави, що посилає, зазначений останнім, уповноваже-



ний діяти від імені спеціальної місії і вести листуван­ня з державою, що приймає. У Конвенції 1969 року вказується, що в тих випадках, коли спеціальна місія очолюється главою держави, главою уряду, міністром закордонних справ або іншою особою високого рангу або коли такі особи беруть участь у спеціальній місії, вони користуються перевагами, привілеями та імуні­тетами, що признаються за ними міжнародним пра­вом (стаття 21).

Базисним положенням Конвенції 1969 року є те, що привілеї та імунітети дипломатичних представництв і їхнього персоналу, визначені Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 року, повинні поширюва­тися на спеціальні місії та їхній персонал. Тому приві­леї та імунітети місії і її членів аналогічні дипломатич­ним.

Література:

1. Блищенко И.П. Дипломатическое право. — М.,
1990.

2. Демин Ю.Г. Статус дипломатических представи­
тельств и их персонала. — М., 1995.

3. Ковалев Ан. Азбука дипломатии. — М., 1988.

4. Курс международного права. В 7 т. Т. 4. Отрасли
международного права. — М., 1991.

5. Сандровский К.К. Специальные дипломатические
миссии. Международно-правовые вопросы. — К., 1977.

6. Сандровский К.К. Дипломатическое право. — К.,
1981.

7. Сандровский К.К. Право внешних сношений. —
К., 1986.

8. Сатоу Э. Руководство по дипломатической прак­
тике. — М., 1961.

9. Фельтхэм Р. Дж. Настольная книга диплома­
та. — Минск, 2000.


Розділ 14

МІЖНАРОДНЕ МОРСЬКЕ ПРАВО







Дата добавления: 2015-06-29; просмотров: 1325. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Виды и жанры театрализованных представлений   Проживание бронируется и оплачивается слушателями самостоятельно...

Что происходит при встрече с близнецовым пламенем   Если встреча с родственной душой может произойти достаточно спокойно – то встреча с близнецовым пламенем всегда подобна вспышке...

Реостаты и резисторы силовой цепи. Реостаты и резисторы силовой цепи. Резисторы и реостаты предназначены для ограничения тока в электрических цепях. В зависимости от назначения различают пусковые...

Влияние первой русской революции 1905-1907 гг. на Казахстан. Революция в России (1905-1907 гг.), дала первый толчок политическому пробуждению трудящихся Казахстана, развитию национально-освободительного рабочего движения против гнета. В Казахстане, находившемся далеко от политических центров Российской империи...

Виды сухожильных швов После выделения культи сухожилия и эвакуации гематомы приступают к восстановлению целостности сухожилия...

КОНСТРУКЦИЯ КОЛЕСНОЙ ПАРЫ ВАГОНА Тип колёсной пары определяется типом оси и диаметром колес. Согласно ГОСТ 4835-2006* устанавливаются типы колесных пар для грузовых вагонов с осями РУ1Ш и РВ2Ш и колесами диаметром по кругу катания 957 мм. Номинальный диаметр колеса – 950 мм...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.009 сек.) русская версия | украинская версия