Політичне і соціально-економічне становище Західно! України

У другій половині XIX ст. адміністративний устрій західноукраїнських земель зазнав деяких змін. Австрійська імперія, переживши після поразки революції 1848—1849 рр. період десятирічної реакції, змушена була реформуватися. Наслідком цих реформ стало перетворення Австрійської імперії на конституційну Австро-Угорську імперію (1867 р.), а також введення в Галичині і Буковині обласних сеймів з обмеженими повноваженнями. Більшість місць у цих сеймах посідали місцеві поляки і румуни, але сюди обирались і українці, в тому числі й селяни. Давня вимога української громадськості — адміністративно розмежувати Східну і Західну Галичину так і не була задоволена. Закарпаття керувалося безпосередньо із столиці Угорщини — Будапешта і було відділене від інших західноукраїнських земель внутрішнім австро-угорським кордоном. В економічному відношенні Західна Україна залишалась внутрішніми колоніями Австро-Угор­щини і була ринком збуту товарів, що вироблялися в інших областях імперії, а також доступним джерелом сировини і сільськогосподарських продуктів.

Промисловий розвиток західноукраїнських земель відбувався набагато повільніше, ніж Над­дніпрянської України. Однак і в цих землях з 1860-х рр. почалося промислове пожвавлення, а 1870—1890-ті роки стали періодом становлення фабрично-заводської промисловості.

Тут продовжували розвиватись лісопильне виробництво і солевидобуток. З'явився видобуток нафти, завдяки якому почав розвиватися Дрогобицько-Бориславський нафтовий район. Розви­валися також мукомольна і спиртова промисловість. У промисловості західноукраїнських земель домінував іноземний капітал. Зарубіжні підприємці контролювали важливі промислові галузі і в першу чергу — нафтову.

Сільське господарство Західної України залишалось обмеженим залишками кріпацтва. Звіль­нивши селян від юридичної залежності від поміщиків, уряд зробив усе, щоб землевласники змогли безболісно пристосуватись до нових ринкових умов. Земельна реформа залишила за поміщиками панівне становище. Селянство потерпало від малоземелля й безземелля, бідності і розорення. Це спричинило велику хвилю економічної еміграції українських селян, головним чином за оке­ан — у США, Канаду, Бразилію, Аргентину.

Особливістю Західної України було те, що її населення не стало коритися несприятливим об­ставинам. Завдяки зусиллям місцевої інтелігенції багато селянських господарств стали на шлях кооперації. Кооперативи мали забезпечити допомогу незаможним, зокрема захистити їх від лих­варства, яке набуло в краї масового характеру. Створена в останні десятиліття XIX ст. густа мережа кредитних, споживчих та інших кооперативів дещо послабила негативні наслідки перенаселення і допомогла селянам вистояти в жорсткій конкурентній боротьбі.