Quot;Я бачу..., я відчуваю.. . , я потребую..., я хотів би...".

При конфліктній готовності потрібно дотримуватися двох важливих правил:

· перше правило - для розмови потрібно вдало вибрати час, розмова "по гарячих слідах" (як це не хочеться зробити), швидше за все, приречена на невдачу. Кожному відомо, що роздратованість - поганий порадник. Потрібно набратися терпіння і знайти для розмови час, коли гострота трохи пройде. Конфліктуючі сторони за цей час зрозуміють власну помилковість;

Друге правило - слід обрати також вдале місце для розмови. Як правило розмова на очах у групи викликає бажання продемонструвати сміливість і незалежність. Невдалою для щирої розмови буває присутність інших людей, які часто починають висловлювати власні коментарі та претензії. Важко чекати від дитини або підлітка розуміння, коли всі його "дзьобають". Найкращим місцем для розмови є прогулянка і туристські походи, де послаблюється щоденна стурбованість і знервованість.

Особливості соціальних конфліктів

Соціальний конфлікт (від лат. conflictus — зіткнення) — крайній випадок загострення соціальних протиріч, який виражається в зіткненні різних соціальних спільнот, обумовленому протилежністю чи суттєвою відмінністю їх інтересів, цілей, тенденцій розвитку.

Як соціальне явище конфлікт був вперше розглянутий А. Смітом, який вважав його основою поділу суспільства на класи та економічної боротьби між ними. Фундаторами власне соціологічної теорії конфлікту вважають К. Маркса, М. Вебера та Г. Зіммеля.

Сам термін "соціальний конфлікт" вперше ввів до наукового обігу німецький соціолог Г. Зіммель, який вважав конфлікт універсальним явищем, а безконфліктне суспільство недієздатним. Тобто він говорив, що конфлікт може стати засобом розвитку суспільства.

Увагу конфлікту приділяли і представники структурного функціоналізму. Зокрема, Т. Парсонс трактував конфлікт як соціальну аномалію, фактор, що дезорганізовує та дестабілізує життя. На його думку, головне завдання суспільства полягає в попередженні конфліктів.

Американський соціолог Л. Козер у праці "Функції соціального конфлікту" обґрунтував ідею позитивної функції соціального конфлікту. Він вважав його своєрідним клапаном, з допомогою якого суспільство пристосовується до нових умов життя. Всі соціальні конфлікти він поділив на позитивні, тобто ті, які ведуть до розвитку соціальної системи, та негативні, що загрожують існуванню соціальної системи. Л. Козеру також належить найпоширеніше у світовій соціології трактування конфлікту як боротьби за цінності й претензії на певний статус, владу й ресурси.

Німецький соціолог Р. Дарендорф розглядав конфлікт всюдисущим, оскільки кожне суспільство спирається на примушування одних його елементів іншими. Конфлікти спричиняють нерівність соціальних позицій та відмінність інтересів людей.

Американський соціолог К.-Е. Боулдінг у своїй праці "Конфлікт та захист: загальна теорія" стверджував, що конфлікт є невід´ємним елементом суспільного життя, певним різновидом соціальної взаємодії, а сучасні суспільства здатні вивчати і регулювати його.

Можна виділити наступні атрибути конфлікту:

1 – сутичка (боротьба, несумісність, розбіжність) — момент протистояння несумісних, суперечливих позицій, інтересів, тенденцій;

2 – наявність полярних начал (ліве і праве, добро і зло), що означає одночасно і взаємопов´язаність, і взаємопротилежність;

3 – наявність суб´єктів як носіїв полярних позицій у сутичці;

4 – активність суб´єктів спрямована на подолання суперечності;