До форми і змісту позовної заяви законодавець висуває наступні вимоги. 4 страница

- до скарги (подання) не додано доказів надсилання її копії іншій стороні (сторонам) у справі;

- до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановленому порядку й розмірі;

- скаргу (подання) надіслано після закінчення строку, вста­новленого для її подання, без клопотання або таке клопо­тання про відновлення цього строку відхилено;

- у скарзі (поданні) не зазначено суті порушення або неправи­льного застосування норм матеріального чи процесуально­го права;

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

 

74. Порядок розгляду касаційної скарги.

У касаційній інстанції скарга (подання) розглядається за загальни­ми правилами розгляду справи в господарському суді першої інстанції з урахуванням особливостей касаційного провадження, а саме: за винятком дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням (не опитуються свідки та не досліджуються докази). Суд не перевіряє обґрунтованості судових актів, а обмежується пере­віркою правильності застосування норм матеріального і процесуаль­ного права судом першої чи апеляційної інстанції. При цьому він виходить із правила ч. 2ст. 111-5 ГПК України, згідно з яким касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повно­ти їх встановлення в рішенні або постанові господарського суду. Розгляд скарги касаційної інстанції складається з трьох частин:

Підготовча. Суд встановлює, чи можна розглядати скаргу в даному складі суддів, чи є можливим розгляд справи через від­сутність осіб, що не з'явилися; роз'яснює особам, що беруть участь у справі, їх права і обов'язки та вирішує клопотання.

Розгляд касаційної скарги по суті. Починається з доповіді головуючого або одного з суддів; потім заслуховуються осо­би, що беруть участь у справі або їх законні представники; надалі - ознайомлення з додатковими матеріалами.

Винесення й оголошення постанови. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарсько­го суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовір­ність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти дока­зи. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Касаційна скарга розглядається у двомісячний термін із дня надходження справи разом із касаційною скаргою (поданням) до Вищого господарського суду України.

За результатами розгляду касаційна інстанція має право:

1. залишити рішення першої інстанції або постанову апеляцій­ної інстанції без змін, а скаргу (подання) без задоволення;

2. скасувати рішення першої інстанції або постанову апеля­ційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рі­шення. Згідно зі ст. 111-7 ГПК України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи пере­віряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права. У разі, коли за результатами перевірки буде встановлено, що фактичні об­ставини, які входять до предмета доказування в цій справі, з'ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достат­ньою повнотою, однак допущено помилки в застосуванні норм матеріального права, через що висновки суду першої й апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції приймає нове рішення; скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляцій­ної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду пер­шої інстанції, якщо суд припустився порушень, передбаче­них ч. 2 ст. 111-10 ГПК України.

3. скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляцій­ної інстанції повністю або частково і припинити проваджен­ня в справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково;

4. змінити рішення першої інстанції або постанову апеляцій­ної інстанції;

5. залишити в силі одне з раніше прийнятих рішень або постанов.

Порушення норм процесуаль­ного права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішен­ня місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо:

- справу розглянуто в незаконному складі колегії суддів;

- справу розглянуто судом за відсутності будь-якої зі сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду. Не повідомленою належним чином про час і місце засі­дання суду слід вважати сторону, щодо якої судом не було дотримано всіх вимог ст. 64 ГПК України;

- господарський суд прийняв рішення або постанову, що сто­сується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі у справі;

- рішення або постанова не підписані будь-ким із суддів або під­писані не тими суддями, що зазначені в рішенні або постанові;

- рішення прийняте не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглядала справу;

- рішення прийняте господарським судом із порушенням пра­вил предметної або територіальної підсудності, крім випад­ку, передбаченого в ч. 4 ст. 17 ГПК України. Якщо після відводу суддів неможливо розглянути справу в господарсь­кому суді, до підсудності якого вона належить, то Голова Вищого господарського суду України або його заступник мають право витребувати будь-яку справу, що є в прова­дженні місцевого господарського суду, і передати її на роз­гляд до іншого місцевого суду;

- рішення прийняте господарським судом з порушенням пра­вил виключної підсудності.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 -10 ГПК України підставою для ска­сування судового рішення місцевого чи апеляційного господар­ського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм процесуального права.

 

75. Постанова касаційної інстанції.

За наслідками розгляду касаційної скарги (подання) суд при­ймає постанову. У постанові мають бути зазначені:

- найменування касаційної інстанції, склад суду, номер спра­ви і дата прийняття постанови;

- найменування сторін і найменування особи, яка подала ка­саційну скаргу (подання);

- найменування місцевого господарського суду або апеляцій­ного господарського суду, рішення, постанова якого оскар­жується, номер справи, дата прийняття рішення, постано­ви, прізвище судді (суддів);

- стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду,

- підстави, з яких оскаржено рішення, постанову;

- доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу (подання);

- мотиви, за якими касаційна інстанція не застосовує закони та інші нормативні правові акти, на які посилалися сторо­ни, а також закони та інші нормативно-правові акти, яки­ми керувався суд, приймаючи рішення;

- у разі скасування або зміни рішення, постанови, - мотиви, за якими касаційна інстанція не погодилася з висновками суду першої або апеляційної інстанції;

- висновки за результатами розгляду касаційної скарги (по­дання);

- дії, які мають виконати сторони та суд першої інстанції у разі скасування рішення, постанови та передачі справи на новий розгляд;

- новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення. Прийнята касаційною інстанцією постанова набирає законної сили з дня її прийняття та надсилається сторонам у справі в п'яти­денний строк із дня її прийняття.

 

76. Поняття нововиявлених обставин та підстави перегляду судового рішення.

Перегляд господарським судом рішення, ухвали, постанови за нововиявеними обставинами є одним із способів перевірки правиль­ності вирішення господарських справ. Ця стадія покликана сприя­ти винесенню законних і обґрунтованих рішень, захисту прав та інтересів суб'єктів господарської діяльності.

Як самостійна стадія господарського процесу, вона має специфіч­ний суб'єктивний склад, об'єкт, зміст, підстави перегляду.

Згідно зі статтею 113 ГПК України судове рішення господар­ського суду може бути переглянуте за нововиявленими обставина­ми виключно за заявою сторони, поданням прокурора. Отже, гос­подарські суди не мають права переглядати судове рішення відповід­но до розділу XIII ГПК за власною ініціативою. У перегляді судово­го рішення за нововиявленими обставинами необхідно враховува­ти такі особливості правового статусу учасника судового процесу, за заявою (поданням) якого здійснюється цей перегляд.

Характерним для перегляду рішення, ухвали, постанови за нововиявленими обставинами є те, що питання про незаконність чи необґрунтованість судового рішення виникає внаслідок нововияв­лених обставин і не пов'язане із судовою помилкою, оскільки в ос­нову судового рішення, що переглядається, були покладені пра­вильні висновки на підставі оцінки зібраних у справі доказів.

Відповідно до ст. 112 ГПК України господарський суд може пе­реглянути прийняте ним рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для спра­ви і не могли бути відомі заявникові.

Нововиявлені обставини - це юридичні факти (фактичні об­ставини), які існують в момент розгляду справи і мають суттєве значення для її вирішення та які не були і не могли бути відомі ні заявнику, ні господарському суду, який їх розглядав. Під такими обставинами розуміють факти, а не нові докази. Зокре­ма, ними можуть бути: скасування рішення або вироку суду, що мали преюдиційне значення при прийнятті рішення господар­ським судом; факти встановлені вироком суду, що набрав закон­ної сили; завідомо неправдиві показання свідка в судовій справі; завідомо неправильний висновок експерта; фальшиві докумен­ти або речові докази тощо.

Нововиявлена обставина - це юридичний факт, який:

- передбачений нормами права і зумовлює виникнення, зміну чи припинення правовідносин;

- має суттєве значення для правильного вирішення конкрет­ної справи. Якщо б нововиявлена обставина була відома го­сподарському суду при винесенні судового рішення, то вона обов'язково вплинула б на висновок суду;

- уже існував у момент звернення заявника до господарського суду та під час розгляду справи господарським судом, але про його існування стало відомо лише після прийняття від­повідного судового рішення;

- не був і не міг бути відомим ні особі, яка заявила про це по­тім, ні господарському суду, який розглядав справ.

Не можуть вважатися нововиявленими обставини, що вста­новлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сто­ронами чи прокурором. У разі подання таких доказів у процесі перегляду судового рішення за правилами розділу XIII ГПК Укра­їни господарський суд має прийняти ухвалу про залишення су­дового рішення без зміни. У той самий час заінтересована сторо­на не позбавлена права оскаржити судове рішення в апеляційно­му порядку з дотриманням вимог ГПК України, зокрема, ст. 101 ГПК України.

 

77. Порядок і строк подання заяви (внесення подання) про перегляд судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 ГПК України судове рішення госпо­дарського суду може бути переглянуте за нововиявленими об­ставинами за заявою сторони, поданням прокурора не пізніше двох місяців з дня встановлення обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення, а відповідно до ч. З цієї статті заявник зобов'язаний надіслати іншим сторонам копії заяви та доданих до неї документів. Таким чином, заява чи подання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами ма­ють бути подані до господарського суду не пізніше встановленого цією нормою двомісячного строку з дня виявлення таких об­ставин. Якщо заяву подано після закінчення цього строку, а та­кож без доказів надсилання її копії та доданих до неї документів іншій стороні (сторонам), вона до розгляду не приймається і повертається заявникові.

Заява, подання прокурора подаються стороною до господарсь­кого суду, який прийняв судове рішення. Однак Вищий господар­ський суд України зазначає, що переглядатися за нововиявленими обставинами можуть лише ті ухвали, які підлягають оскарженню в апеляційному та касаційному порядку. Тобто ухвали, винесені у відповідності зі ст. 20, 24-27, 31, 41, 58 ГПК України і подібні, перегляду за нововиявленими обставинами не підлягають.

До заяви додаються документи, що підтверджують надіслання копії заяви іншим сторонам, та документ про сплату державного мита.

 

78. Особливості перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.

За результатами розгляду заяви (подання) про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами господарський суд вино­сить ухвалу. Заява, подання прокурора чи його заступника до роз­гляду не приймаються і повертаються заявникові у таких випадках:

- подання після закінчення встановленого строку без клопо­тання про його відновлення або відхилення такого клопо­тання господарським судом;

- подання без доказів надіслання копії заяви і доданих до неї документів іншим сторонам;

- відсутності доказів сплати державного мита в порядку і роз­мірі, встановлених законодавством.

Про повернення заяви виноситься ухвала, яку може бути оскаржено.

Згідно з ч. 1 ст. 114 ГПК України перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами здійснюється тим господарсь­ким судом першої інстанції, який прийняв це рішення. Ухвали і постанови апеляційної і касаційної інстанцій, якими змінене чи скасоване рішення суду першої інстанції, переглядаються за но­вовиявленими обставинами не місцевим господарським судом, а судом тієї інстанції, яким змінене або прийняте нове судове рі­шення.

У випадках, коли після перегляду судового рішення в апеля­ційному або касаційному порядку воно було залишене без змін, пе­регляд його за нововиявленими обставинами здійснюється тим міс­цевим господарським судом, який прийняв це судове рішення, не­залежно від того, що воно було предметом перегляду в апеляційно­му та касаційному порядку.

Якщо згідно зі ст. 91 ГПК України справа надіслана або має бути надіслана разом з апеляційною скаргою до апеляційного гос­подарського суду, а до місцевого господарського суду надходить заява про перегляд його рішення за нововиявленими обставинами, то місцевий господарський суд повинен своєю ухвалою надіслати заяву разом зі справою до апеляційної інстанції.

Якщо згідно зі ст. 109 ГПК України справа разом з касаційною скаргою має бути надіслана до касаційної інстанції, а до місцевого або апеляційного господарського суду надходить заява про пере­гляд його рішення за нововиявленими обставинами, то відповідно до вимог ст. 114 ГПК України місцевий або апеляційний господар­ський суд здійснює перегляд судового рішення за нововиявлених обставин. Після такого перегляду справа надсилається до касацій­ної інстанції.

У випадках, коли справу вже надіслано до касаційної інстанції, а до місцевого або апеляційного господарського суду надійшла за­ява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставина­ми, відповідний суд письмово повідомляє про це суд касаційної інстанції і виносить ухвалу про відкладення вирішення питання про прийняття зазначеної заяви до провадження до повернення матеріалів справи з суду касаційної інстанції.

Після одержання такого повідомлення суд касаційної інстанції:

- якщо касаційну скаргу не прийнято до провадження, - ви­носить ухвалу про відкладення вирішення питання щодо її прийняття до закінчення місцевим або апеляційним госпо­дарським судом перегляду судового рішення за нововиявле­ними обставинами;

- у разі, коли касаційну скаргу вже прийнято до проваджен­ня, то це провадження зупиняється на підставі частини пер­шої статті 79 ГПК, а матеріали справи повертаються до від­повідного місцевого або апеляційного господарського суду для здійснення перегляду судового рішення за нововиявле­ними обставинами.

Заява, подання прокурора про перегляд рішення, ухвали, по­станови за нововиявленими обставинами розглядаються господар­ським судом на судовому засіданні в місячний строк з дня їх надхо­дження. Неявка заявника та інших осіб, які беруть участь у справі, не є перешкодою для розгляду заяви.

Прийняття заяви (подання) про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами не означає обов'язкового скасуван­ня чи зміни рішення, що переглядається. Результат перегляду має випливати з оцінки доказів, зібраних у справі, і встановлення гос­подарським судом на основі цієї оцінки наявності або відсутності нововиявлених обставин, визначення їх істотності для правильно­го вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Госпо­дарський суд має право змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впли­вають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

За результатами перегляду судового рішення приймаються:

- рішення - у разі зміни або скасування рішення;

- постанова - у разі зміни або скасування постанови;

- ухвала - у разі зміни чи скасування ухвали або залишення рішення, ухвали, постанови без змін.

 

79. Перегляд рішення, ухвали, постанови господарського суду за нововиявленими обставинами та за винятковими обставинами

Рішення і ухвали, що набрали законної сили і прийняті судом першої інстанції, переглядаються господарським судом, який прийняв ці судові рішення.

Перегляд за нововиявленими обставинами постанов і ухвал апеляційної і касаційної інстанції, якими змінено або скасовано судове рішення суду першої інстанції, здійснюється судом тієї інстанції, яким змінено або прийнято нове судове рішення.

Заява про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими обставинами розглядаються господарським судом у судовому засіданні у місячний строк з дня їх надходження. Неявка заявника та інших осіб, які беруть участь у справі, не є перешкодою для розгляду заяви.

Відповідно до ст. 114 ГПК за результатами перегляду судового рішення приймаються:

1) рішення - у разі зміни або скасування рішення;

2) постанова - у разі зміни або скасування постанови;

3) ухвала - у разі зміни чи скасування ухвали або залишення
рішення, ухвали, постанови без змін.

Рішення, ухвала, постанова, прийняті за результатами перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, надсилаються сторонам, прокурору у п'ятиденний строк з дня їх прийняття.

Рішення, ухвала, постанова, прийняті за результатами перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, можуть бути переглянуті на загальних підставах.

У разі скасування судового рішення за результатами його пере­гляду за нововиявленими обставинами справа розглядається гос­подарським судом на загальних підставах за правилами, встанов­леними ГПК України.

 

80. Поняття банкрутства за діючим законодавством.

Згідно ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» банкрутство — визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Термін «банкрутство» походить від латинського слова bancarotta – зламаний ослін або banca rotta – розбитий банк. Під ним розуміють неспроможність юридичної особи (суб’єкта підприємницької діяльності) задовольнити у встановлений для цього термін пред’явлені йому кредиторами вимоги й виконати зобов’язання перед бюджетом.

На думку О.О. Терещенка, банкрутство – це пов’язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього строк заявлені до неї з боку кредиторів вимоги і виконати зобов’язання перед бюджетом. Тієї ж думки дотримується О. Третяк, яка розглядає банкрутство як наслідок неплатоспроможності суб’єкта: «банкрутство – це пов’язана з недостатністю активів у ліквідній формі нездатність юридичної особи – суб’єкту підприємницької діяльності задовольнити вимоги своїх кредиторів у встановлений для цього строк».

І.А. Бланк розглядає банкрутство як встановлену в судовому порядку фінансову неспроможність підприємства, тобто нездатність підприємства задовольнити в установлені строки пред’явлені до нього з боку кредиторів вимоги, та виконати зобов’язання перед бюджетом.

Ці визначення відображають економічну сутність поняття банкрутства. Юридичний прояв найбільш правильно, на мою думку, формулює діючий Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом», згідно з яким банкрутством є визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Основними ознаками юридичної сутності банкрутства є:

- неспроможність боржника відновити свою платоспроможність. Платоспроможністю в контек­сті інституту банкрутства є здатність боржника своєчасно здій­снювати розрахунки за своїми і ротовими зобов'язаннями, під якими в свою чергу розуміють зобов'язання боржника заплати ти кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-пра­вового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

- неспроможність боржника відновити свою платоспро­можність повинна бути визнана господарським судом. Госпо­дарський суд насамперед доводить неплатоспроможність бор­жника — неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати гро­шові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі із заробіт­ної плати, а також виконати зобов'язання щодо сплати подат­ків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше, як через віднов­лення платоспроможності.

- банкрутством є неспроможність боржника задовольнити визнані господарським судом вимоги кредиторів. Кредитором може бути юридична або фізична особа, яка мас у встановлено­му порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заро­бітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів).

- боржник визнається банкрутом, якщо відновлення його платоспроможності і задоволення визнаних судом вимог креди­торів можливе лише із застосуванням ліквідаційної процедури.

 

81. Учасники провадження у справах про банкрутство.

Виходячи із змісту ст. 1 Закону (Про банкрутство) із переліку учасників судових процедур банкрутства можна виділити основних учасників під якими треба розуміти тих учасників, без яких проведення процедури банкрутства є неможливим за виключенням випадків, чітко встановлених у законодавстві про банкрутство. Тобто, до основних учасників судових процедур банкрутства відносяться: арбітражний керуючий та господарський суд.

У процедурах банкрутства особливі завдання покладені на арбітражного керуючого, що залежно від судової процедури може виступати як розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор. Роль арбітражного керуючого є досить складною і результат процедур банкрутства та реалізація їх завдань багато в чому покладені залежать від його роботи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі Закон), арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) — це фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду. Головним завданням арбітражного керуючого є врегулювання, у встановленому Законом порядку, відносин між боржником та його кредиторами.

У відповідності до чинного законодавства одна і та ж особа може виконувати функції арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство.

Отже, Закон висуває наступні вимоги до арбітражного керуючого: така особа повинна мати статус фізичної особи – підприємця; така особа повинна мати вищу юридичну або економічну освіту та володіти спеціальними знаннями; така особа не повинна бути заінтересованою щодо боржника та кредиторів.

Для призначення арбітражним керуючим у справі про банкрутство особі необхідно мати ліцензію на право здійснення діяльності арбітражного керуючого, яка видається Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України.

Основною рисою інституту банкрутства є те, що над всіма процедурами банкрутства у межах провадження у справі про неспроможність встановлюється необмежений або значний контроль суду. Основні рішення у межах провадження у справі про банкрутство або приймаються, або затверджуються господарським судом.

Завданнями судочинства при проведенні процедур банкрутства є забезпечення правомірності, ефективності та оперативності проведення процедур банкрутства, а також вирішення суто процесуальних завдань господарського судочинства. Враховуючи те, що кожна справа про банкрутство потребує індивідуального підходу до її вирішення, суддя повинен вирішувати, чи зможе він заповнити прогалини та повноцінно застосувати норми законодавства про банкрутство втілюючи намір законодавця щодо створення ефективної та справедливої системи.

Функції господарського суду у провадженні у справах про банкрутство полягають: у єдиному та правильному застосуванні норм законодавства України та законодавства про банкрутство, зокрема; у здійсненні контролю за проведенням процедур банкрутства; у здійсненні оцінки дій учасників провадження у справі про банкрутство та їх затвердження або відхилення в процесуальних документах; у застосуванні санкцій за порушення норм законодавства про банкрутство; у здійсненні реабілітації боржника, який відновив свою платоспроможність та розрахувався з кредиторами.

Враховуючи викладене вище видно, що хоча основні учасники провадження у справах про банкрутство є головними учасниками процесу, Закон чітко та в повному обсязі не регулює правового положення боржника та кредиторів.

Також однією з головних фігур процедури банкрутства є кредитор. У Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дається поняття кредитора як юридичної чи фізичної особи, у якої є вимоги до боржника щодо грошових зобов’язань, виплати заборгованості по заробітній платі. До числа кредиторів Закон відносить органи державної податкової служби, інші державні органи, що здійснюють контроль за правильним і своєчасним справлянням податків і зборів. Закон не встановив ніяких обмежень щодо суб’єктів, які мають статус кредиторів. Ними можуть бути будь-які українські, іноземні фізичні чи юридичні особи. У процедурі банкрутства, як правило, бере участь не один кредитор. У Законі кредиторами називають практично всіх осіб, що мають грошові вимоги щодо боржника.

Аналіз Закону дозволяє зробити висновок про наявність семи видів кредиторів: ініціюючі, вимушені, заставні, кредитори поточної заборгованості, привілейовані, реєстрові (конкурсні), кредитори погашеної заборгованості.

Конкурсним кредиторам надано право звертатися до господарсько­го суду із заявою про визнання боржника банкрутом та задоволення їхніх грошових вимог за рахунок майна боржника. Крім того, вони наділені цілою низкою специфічних повноважень. Так, тільки за узго­дженням з конкурсними кредиторами господарський суд може відкри­ти процедуру санації боржника, затвердити план санації та мирову угоду.

Особливими кредиторами є органи державної податкової служи й інших державних органів, що здійснюють контроль за правильним і своєчасним справлянням податків (обов’язкових платежів): податкові кредитори. Такі органи наділені повноваженнями звичайних кредиторів, за винятком випадків, зазначених у Законі. Наприклад у п.2 ст.36 Закону для таких кредиторів встановлені спеціальні умови для мирової угоди.

Учасниками провадження у справі про банкрутство можуть бути санатори (інвестори) — юридичні та (або) фізичні особи (в тому числі іноземні), які виявили бажання взяти участь у відновленні платоспро­можності боржника і звернулися в установлений законом місячний термін до господарського суду з пропозиціями щодо санації боржника. До своєї заяви потенційні санатори (інвестори) повинні додати доку­менти, які підтверджують їх платоспроможність та фінансову мож­ливість участі у санації, попередній план санації, пропозиції про пере­ведення на них боргів тощо.

Остаточні умови участі санаторів (інвесторів) у процедурі відновлен­ня платоспроможності боржника визначаються у плані санації, який розробляється і подається керуючим санацією, схвалюється кредитора­ми і затверджується ухвалою господарського суду.

Представник працівників боржника бере участь у справі за іні­ціативою трудового колективу, який на своїх зборах визначає його кандидатуру і делегує йому повноваження здійснювати захист своїх інтересів.

 

82. Порядок порушення провадження у справах про банкрутство.

Підставою порушення провадження у справах банкрутства до суб'єкта підпри­ємництва є економічний фактор, визначений ст. 1 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» — неспроможність суб'єкта підприємницької діяль­ності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі із заро­бітної плати, а також виконати зобов'язання щодо сплати по­датків і зборів не інакше як через відновлення платоспромож­ності. Суб'єкт, неспроможний виконати зазначені грошові зо­бов'язання протягом трьох місяців після настання встановле­ного строку їх сплати, визнається Законом боржником.