Охорона видового різноманіття.

 

У 1948 році при МСОП було організовано постійну Комісію по видах рослин і тварин, яким загрожує зникнення. Результатом роботи комісії стало створення Міжнародної Червоної книги, окремі випуски якої почали видавати з 1966 року. Водночас триває робота й по складанню так званих Чорних списків видів, які зникли з лиця Землі, починаючи з 1600 року. Підставою для введення певного виду до Чорного списку є відсутність достовірних його знахідок принаймні протягом останніх 50 років.

В Україні перше видання «Червоної книги» вийшло у світ у 1980 році (їй передував виданий у 1977 році список рідкісних видів та тих, що перебувають під загрозою зникнення), наступне - у 1994 році (тварини) та 1996 (рослини). Згідно з «Положенням про «Червону книгу України», прийнятим Верховною Радою у 1992 році, «Червона книга» - це державний документ про сучасний стан видів тварин і рослин, які перебувають під загрозою зникнення, та про заходи щодо їхнього збереження й науково обґрунтованого відтворення. До неї вносять види тварин і рослин, які постійно чи тимчасово (наприклад, перелітні птахи) мешкають у природних умовах на території України або в межах її територіальних вод.

Види, занесені до «Червоної книги України» залежно від стану їхніх популяцій та ступеня загрози зникнення розподілено на сім категорій:

· Зниклі види - не виявлені в дикій природі після неодноразових пошуків, проведених у місцях їхнього можливого існування.

· Зникаючі види - перебувають під загрозою зникнення, збереження яких малоймовірне, якщо триватиме дія чинників, що негативно впливають на стан їхніх популяцій.

· Вразливі види - в недалекому майбутньому можуть бути віднесені до категорії зникаючих, якщо не вжити негайних заходів для їхнього збереження.

· Рідкісним видам у даний час не загрожує зникнення, хоча внаслідок їхньої незначної чисельності або обмеженого ареалу така загроза може виникнути за несприятливих змін середовища існування.

· Невизначені і недостатньо відомі види потребують охорони, але відсутність достовірної інформації не дає змоги визначити, до якої з перерахованих вище категорій їх слід віднести.

· Відновлені види - види, стан популяцій яких, завдяки вжитим заходам охорони, не викликає стурбованості. Проте вони не підлягають використанню і потребують постійного контролю.

Для кожного із занесених до «Червоної книги України» видів наведені дані про їхнє поширення, особливості будови, функціонування, життєвий цикл, чисельність у природі, вжиті заходи охорони або ті, що плануються, тощо. Нині в Україні потребують охорони близько 600 видів рослин і понад 380 видів тварин.

Охороняють та відновлюють види, занесені до Червоної книги, різними способами, зокрема створенням різноманітних природоохоронних територій: заповідників, заказників, національних парків, пам'яток природи тощо.

§ Заповідники - це природоохоронні науково-дослідні установи загальнодержавного значення, які створюються з метою збереження у природному стані типових для даної місцевості або унікальних природних комплексів, вивчення природних процесів і явищ, що в них відбуваються, розробки наукових засад охорони природи. На території України заповідники розміщені в усіх природних зонах: мішаних лісів (Поліський), лісостеповій (Канівський, «Розточчя», «Медобори»), степовій (Чорноморський, Асканія-Нова, Луганський ТОЩО), гір Криму та на його південному узбережжі (Карадазький, Кримський, Ялтинський гірсько-лісовий, «Мис Мартьян»), в Українських Карпатах (Карпатський, «Горгани»).

§ Особливу категорію становлять біосферні заповідники (Асканія-Нова, Карпатський, Чорноморський), які мають міжнародне значення і створюються з метою збереження у природному стані найти-повіших природних комплексів біосфери та здійснення екологічного моніторингу. В біосферних заповідниках реалізують міжнародні наукові та природоохоронні програми.

§ Національні природні парки - природоохоронні, науково-до-слідні та культурно-просвітні установи, покликані зберігати цінні природні, а також історико-культурні комплекси та об'єкти. На їхній території за умов дотримання заповідного режиму можливий організований туризм та певні форми відпочинку. В Україні нині існує сім національних природних парків (Карпатський, Шацький, Азово-Си-васький, Вижницький, «Синевір», «Подільські Товтри», «Святі гори»).

§ Регіональні ландшафтні парки — природоохоронні установи місцевого значення, за статутом близькі до національних парків.

§ Заказники - природні території, створені з метою збереження і відтворення певних природних комплексів або окремих видів організмів. Наукову та деякі види господарської й культурно-просвітньої діяльності на їхній території виконують з дотриманням вимог охорони довкілля.

§ Пам'ятки природи - окремі унікальні природні утворення, які мають природоохоронне, наукове, естетичне або пізнавальне значення.

 

Особливе місце у здійсненні природоохоронних заходів посідають ботанічні сади та зоологічні парки, які створюються для вивчення, збереження, акліматизації та ефективного господарського використання рідкісних й інших видів як місцевої, так і світової фауни та флори. Але головне призначення цих закладів - проведення освітньо-виховної роботи, формування у населення дбайливого ставлення до природи.

Всього мережа природно-заповідного фонду налічує 6 450 територій та об'єктів загальною площею 1 665 тис. гектарів, що становить 2,8% території України.

Збереження і відтворення природних комплексів та окремих видів організмів неможливе без відповідної правової бази. Передусім нагадаймо, що природоохоронна діяльність забезпечена основним законом нашої держави - Конституцією України (1997 рік).

Питання охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів регулюються:

 

· положення Закону України про охорону навколишнього природного середовища» (1991 рік). Ним визначаються загальні принципи забезпечення екологічної безпеки.

· «Закон України про тваринний світ» (1993 рік).

· «Закон України про охорону атмосферного повітря» (1992 рік).

· «Кодекс України про надра».

· «Водний Кодекс України».

· «Лісовий кодекс України».

 

В Україні організація охорони довкілля та загальне керівництво природоохоронними заходами належить Міністерству охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки.