Та муніципального запозичення, його особливості

У ст. 95 Конституції України записано, що "Держава прагне до збалансованості бюджету". Це дійсно так, але жодній державі, а часто й органам місцевого самоврядування не вистачає коштів, які вони отримують у відповідні бюджети шляхом обов'язкового методу їх мобілізації, оскільки видатки держави зростають швидше, ніж доходи. Тому з давніх часів держави, публічні органи застосовують позички. До них постійно звертаються як підприємці, так і окремі громадяни, які, як правило, одержують позички в банках. У держави є інший вихід: на публічні видатки держава та муніципальні органи залучають кошти на засадах добровільності, зворотності, строковості та відплатності. Такі запозичення в економічній та юридичній літературі прийнято називати державним і муніципальним кредитом.

Починаючи з 1995 р. в законодавстві України в поняття державного і муніципального кредиту почали включати як запозичення, які бере держава або муніципальні органи, так і запозичення юридичних і фізичних осіб у держави і муніципального органу, і гарантії, що дає держава позичальникам для одержання кредиту. Кошти, які запозичує держава і муніципальні органи й сплачує за них відсотки юридичним і фізичним особам (як резидентам, так і нерезидентам), складають ісржавний і муніципальний борг. Із цим боргом і розплачуєть-