Соціально-культурні видатки

В Україні, коли вона поставила завдання стати правовою І соціальною державою, почали вживати заходів щодо фінансування з державного та місцевого бюджетів соціальних послуг, тобто надавати комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи або індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності та повернення до повноцінного життя.

Держава в особі спеціальних організацій, соціальних працівників або волонтерів надає послуги при обставинах, що об'єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, на-

Г

Фінансове право України 357

слідки яких вона не може подолати самостійно (інвалідність, старість, сирітство, безпритульність, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім'ї тощо).

Держава на свій рахунок створює тимчасові притулки для дорослих, для неповнолітніх, провадить систему медичних, професійних, соціальних заходів, спрямованих на надання особам, які перебувають у складних життєвих обставинах, допомогу у відновленні ними порушених функцій організму, компенсації обмежень життєдіяльності для підтримання фізичного, інтелектуального, психічного, соціального рівнів.

Ці послуги в Україні надаються державними і комунальними підприємствами, установами і закладами соціального обслуговування, які підпорядковані центральним І місцевим органам виконавчої влади, місцевого самоврядування, та юридичними особами, які створюються відповідно до законодавства і не мають на меті одержання прибутку, а також фізичними особами.

Закон України "Про соціальні послуги"¹ встановлює основні принципи надання соціальних послуг:

— адресність та індивідуальний підхід;

— доступність та відкритість;

— добровільність вибору отримання чи відмови від надання соціальних послуг;

— гуманність;

— законність;

— соціальна справедливість;

— комплексність;

— максимальна ефективність використання бюджетних та позабюджетних коштів суб'єктами, які надають соціальні послуги;

— забезпечення конфіденційності суб'етами, що надають послуги, відповідальності за дотриманя етичних та правових норм.

Соціально-культурні й медичні установи фінансуються в основному з місцевих бюджетів. Законодавство України передбачає захист таких соціальних груп:

— ветеранів праці й громадян похилого віку;

— військовослужбовців;

¹ Закон України "Про соціальні послуги" від 19 червня 2003 р. № 966-ІУ // Орієнтир. Урядовий кур'єр. — 2003. — 10 вересня.

Л. К. Воронова

— матерів Із дітьми;

— постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;

— учасників бойових дій і ветеранів Великої Вітчизняної війни;

— малозабезпечених родин;

— молодих сімей та інших категорій.

Соціальний захист — це надання грошового забезпечення громадянам, які з певних причин не можуть мати власних доходів або не можуть бути на чиємусь забезпеченні. До об'єктів, де розмішуються соціально незахищені люди, належать:

1) школи-Інтернати для перестарїлих і інвалідів;

2) притулки для неповнолітніх;

3) дитячі інтернати для дітей з відхиленнями здоров'я (розумовими, фізичними).

Наша держава витрачає значні кошти на соціальний захист населення, поточні соціальні програми, а за залишковим принципом фінансується наука, освіта, культура.

Наукові установи в Україні поділені на три групи.

1. Установи Академії наук України. До них належать установи, в яких досліджують фундаментальну науку: фізику, математику, хімію тощо. До складу Академії наук України входять п'ять галузевих державних академій: медична, педагогічна, правова, мистецтв, сільськогосподарських наук. Вони включать науково-дослідні інститути, центри і лабораторії.

2. Відомчі установи (наприклад, Державна академія податкової служби створена Головною державною податковою адміністрацією. При цій академії створено Інститут податкового законодавства та фінансового права. До речі, єдиний інститут на території СНД). При Президенті України, міністерствах, відомствах функціонують науково-дослідні установи, що проводять дослідження для конкретного напряму діяльності. Наприклад, при Президенті створено Національний інститут стратегічних досліджень 1 Академія управління, при Національному банку України — Українська академія банківської справи тощо.

3. Установи, що підпорядковані Міністерству освіти і науки. У цих наукових закладах навчаються студенти і ведеться науково-дослідна робота. Стаття 55 Конституції України дає кожному право на освіту. І дійсно, держава забезпечує

"^ї^^,г.

Фінансове право України 359

доступність дошкільної, повної середньої, професійно технічної і вищої освіти в державних і муніципальних учбових закладах. Одержання загальної середньої освіти в Україні безвідплатне.

Більша частина видатків бюджетів на освіту складає фінансування середніх загальноосвітніх шкіл, де основним напрямком видатків є фонд зарплати вчителів, адміністративно-управлінського складу і обслуговуючого персоналу. За рахунок цих видатків відкривають технікуми, училища і навіть вузи, які фінансуються з місцевих бюджетів. Так, у Києві відкрита і успішно функціонує Муніципальна академія управління, яка готує фахівців для роботи в місцевих органах управління. Вища освіта фінансується з Державного бюджету. Однак законодавство дозволяє створення вищих учбових закладів і на комерційних засадах (за платню). Ліцензування і акредитація таких вузів проводить Міністерство освіти і науки. Необхідність фінансування з бюджетів усіх країн сфери освіти обумовлюється властивістю освітніх послуг як суспільного товару та їх роллю у соціально-економічному розвитку держави.

Процес державного регулювання освіти зводиться до встановлення державного замовлення, яке забезпечується фінансуванням з бюджету, і соціальних нормативів, які виражаються як у натуральному, так і в грошовому вираженні.

Із Державного бюджету виділяються кошти: на утримання державних освітніх установ; реалізацію державних освітніх програм; на допомогу для потреб освіти органами місцевого самоврядування.

Поруч із державними установами освіти широке розповсюдження отримали приватні освітні установи. У недержавних установах нормативи фінансування не можуть бути нижче, ніж в державних І муніципальних.

Ринок послуг освіти покликаний задовольнити не тільки державне замовлення, яке забезпечується бюджетними асигнуваннями, але й потреби окремих груп населення, підприємств і фірм.

Особливістю фінансування соціально-культурних потреб у сучасний період є розвиток комерційних принципів у діяльності установ науки, культури, освіти, охорони здоров'я. Наприклад, вища освіта фінансується з таких джерел: 1) бюджет; 2) залучені кошти від комерційної діяльності по наданню платних послуг населенню; 3) виконання соціальних і творчих за-

Л. К. Воронова

мовлень, робіт за договорами з підприємствами і організаціями; 4) виручка від реалізації продукції, зробленої в лабораторіях, майстернях; 5) плата за навчання, яка вноситься учнями або організаціями за їх навчання; 6) кошти підприємств, для яких готуються кадри; 7) добровільні внески юридичних і фізичних осіб; 8) банківські кредити.

Залучення додаткових джерел фінансування не викликає зниження нормативів І абсолютних розмірів бюджетного фінансування. Але для всіх вузів держава розробляє державні стандарти основної загальної освіти, тобто систему норм, які визначають обов'язковий мінімум змісту основних освітніх програм, вимог до випускників, обсяг завантаженості учнів і пед-навантаження викладачів.