Характеристика, класифікація та оцінка запасів бюджетних установ. Завдання обліку запасів

У процесі здійснення своєї діяльності бюджетні організації та установи, як і всі інші підприємства, організації та установи, систематично придбавають та використовують різні матеріальні цінності.

Запаси – це оборотні активи у матеріальній формі, які належать установі та забезпечують її функціонування (або перебувають у процесі виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг) і будуть використані, як очікується, протягом одного року.

Строк очікуваної експлуатації запасів установи встановлюється центральним органом виконавчої влади за відомчою підпорядкованістю або (якщо такі нормативні документи відсутні) установою самостійно в момент придбання запасу.

У складі запасів обліковуються:

· сировина та матеріали;

· будівельні матеріали;

· обладнання, конструкції і деталі до установки;

· спецобладнання для науково-дослідних робіт за господарськими договорами;

· молодняк тварин на вирощуванні, тварини на відгодівлі, птиця, звірі, кролі, сім’ї бджіл;

· доросла худоба, вибракувана з основного стада, худоба, прийнята для реалізації;

· малоцінні та швидкозношувані предмети;

· матеріали для учбових, наукових та інших цілей;

· запасні частини до машин і обладнання (що не можуть належати до основних засобів);

· продукти харчування;

· медикаменти та перев’язувальні засоби;

· господарські матеріали і канцелярське приладдя;

· тара;

· матеріали в дорозі;

· готова продукція;

· інші матеріальні ресурси установи, що передбачається використовувати протягом одного року.

Запаси установ розподілені на групи:

· виробничі запаси;

· тварини на вирощуванні та відгодівлі;

· малоцінні та швидкозношувані предмети;

· матеріали та продукти харчування;

· готова продукція;

· продукція сільськогосподарського виробництва.

Крім класифікації за функціональною ознакою, з метою відображення усіх видів запасів використовується більш деталізоване їх групування в розрізі підгруп, субпідгруп, найменувань, сортів і т.п. Кожному найменуванню, сорту, розміру матеріалів привласнюють відповідний номенклатурний номер – постійно діюче скорочене умовне позначення.

Номенклатурний номер – це умовний числовий код обліку, який присвоюється групі предметів одного найменування, якості та ціни.

Номенклатурний номер має сім знаків: перші три знаки означають субрахунок, четвертий – підгрупу, три останні – порядковий номер предмета у підгрупі.

Номенклатурний номер фіксується у спеціальному реєстрі – номенклатурі-ціннику, тобто систематизованому переліку матеріалів установи, що застосовується як довідник всіх служб і підрозділів установи. Крім номенклатурного номера, в ціннику відображаються:

· облікова ціна;

· одиниця виміру;

· сорт;

· розмір;

· найменування матеріалу.

Важливим моментом обліку запасів є їх оцінка.

Розрізняють методи оцінки для:

· оприбуткування надходження запасів;

· відпуску матеріалів у використання.

Це особливо актуально в сучасних умовах господарювання, тобто в ринкових умовах, коли на один і той же вид запасів можуть бути різні ціни у різних постачальників та різні ціни в різні періоди придбання від одного і того постачальника.

Оцінка запасів для оприбуткування. У бухгалтерському обліку установ запаси, у т.ч. одержані та передані безоплатно у встановленому чинним законодавстом порядку, оцінюються за балансовою вартістю, яка поділяється на:

· первісну вартість;

· справедливу вартість;

· відновлювальну вартість.

Балансова вартість – це вартість запасів, за якою вони відображаються в балансі.

Первісна вартість – це вартість придбання, одержання, виготовлення запасів.

Справедлива вартість – це первісна вартість запасів, одержаних установою безоплатно.

Відновлювальна вартість – це змінена первісна вартість запасів після проведення їх переоцінки.

Зміна первісної вартості запасів не є додатковим доходом установи і не належить до доходів.

Оцінка запасів для відпуску. Відпуск запасів у використання, продаж або інше вибуття здійснюється за:

· балансовою вартістю (тобто первісною, справедливою або відновлювальною);

· середньозваженою собівартістю, яка застосовується у разі наявності в установі значної кількості однотипних запасів, придбаних за різними цінами.

Середньозважена собівартість визначається за кожним видом подібних запасів шляхом ділення сумарної вартості залишку запасів на початок звітного періоду та вартості одержаних у звітному періоді запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного періоду та одержаних у звітному періоді запасів.

Метод середньозваженої собівартості обчислюється на періодичній основі або при кожній отриманій партії запасів.

При оцінці запасів слід пам’ятати, що:

· транспортні витрати з перевезення запасів не збільшують вартість запасів, а відносяться на видатки установи за відповідними кодами економічної класифікації видатків, що передбачені в кошторисі;

· суми ПДВ, що сплачені на придбання запасів, не збільшують вартість запасів, а відносяться на фактичні видатки установи за відповідними кодами економічної класифікації видатків за кошторисом (відображаються як податковий кредит, якщо установа зареєстрована як платник ПДВ);

· суми, одержані від реалізації непридатних запасів, залишаються у розпорядженні установи (якщо інше не передбачене чинним законодавством України).

Переоцінка запасів. Переоцінка запасів може проводитись у таких випадках:

· за рішенням уряду згідно з відповідними нормативно-правовими актами;

· за рішенням керівника установи, якщо: запаси морально застаріли; тривалий час перебували на збереженні в бюджетній установі; їх первісна вартість значно відрізняється від вартості запасів, придбаних пізніше.

Для проведення переоцінки та встановлення відновлювальної вартості запасів за наказом керівника підприємства створюється комісія у складі:

· заступника керівника установи (як правило, голова комісії);

· головного бухгалтера та його заступника;

· працівників бухгалтерії, які ведуть облік матеріальних цінностей;

· матеріально відповідальних осіб;

· інших посадових осіб (на розсуд керівника).

Відповідальність за організацію роботи комісії покладено на керівника установи, а за об’єктивність визначення реальної вартості запасів – на керівника установи і голову комісії.

Переоцінка та встановлення нової ціни здійснюється за кожною окремою одиницею запасів, а на однотипні предмети встановлюються однакові ціни в межах однієї установи.

Документи, що підтверджують нову ціну, не потрібні.

За результатами переоцінки комісія складає акт довільної форми про зміну вартості запасів. В акті необхідно вказати:

· найменування переоцінених запасів;

· їх кількість;

· вартість за даними обліку;

· нову ціну за одиницю після дооцінки;

· суму різниці, яка має бути відображена в бухгалтерському обліку.

Акт затверджує керівник установи.

Облік запасів сприяє виконанню ряду завдань господарської діяльності бюджетних установ. Головними завданнями обліку запасів є:

· правильне і своєчасне документальне оформлення операцій по надходженню, руху та вибуттю запасів;

· контроль за зберіганням та рухом запасів на складі;

· контроль за раціональним використанням запасів та додержанням норм їх використання.