Принципи фінансової діяльності Української держави та органів місцевого самоврядуванняДо основних принципів належать: 1. Публічність державних фінансів полягає в публічному характері фінансової діяльності держави. 2. Розподіл функцій між представницькими та виконавчими органами влади на основі конституційного принципу розподілу компетенцій законодавчої та виконавчої влад взагалі. Представницькі органи влади приймають необхідні рішення, а виконавчі органи влади зобов’язані виконувати їх. 3. Пріоритет в галузі фінансової діяльності держави представницьких органів влади перед виконавчими органами влади. По суті він ніби випливає з принципу розподілу функцій законодавчої і виконавчої влад у сфері фінансів, є його зворотною стороною. Обидва ці принципи нерозривні один з одним і завжди проявляються одночасно, лише кожний у своїй специфічній ролі. 4. Пріоритетність публічних видатків по відношенню до доходів. Це зумовлено тим, що об’єктивно здіснення державою її функцій не може ставитись у прямо пропорційну залежність від величини доходу державного бюджету. Інакше в певні періоди розвитку це загрожувало б державі різким скороченням її дієздатності чи навіть загибеллю або глибокими катаклізмами в суспільстві. Саме подібну до цієї ситуацію переживає нині Україна. Тому, визначаючи в пріоритетному порядку обсяг публічних видатків, уряд вираховує у відповідності з одержаними результатами господарювання розміри необхідних для фінансової рівноваги державних доходів і подає їх Верховній Раді на узаконення. Процедурні відступи від цього принципу, що знаходять своє відображення у затвердженій деякими парламентами процедурі схвалення спочатку доходної частини, а вже після цього його видаткової частини по суті не порушують логіки існування публічних фінансів і пояснюються головним чином намаганням забезпечити безперервність доходів казни у випадку парламентських зволікань із затвердженням бюджету в цілому, а також до певної міри характерним парламентам популізмом та інтересами міжпартійної та міжфракційної боротьби. У вузькому розумінні цього поняття принцип пріоритетності публічних видатків означає, що до бюджету в ході його формування необхідно включати лише ті видатки, які необхідні для виконання власне функцій держави, і ніяк не більше. Це досягається дійсним забезпеченням на практиці вільної конкуренції прав суб’єктів фінансових правовідносин на наявні в розпорядженні публічної влади фінансові ресурси, тобто "конкуренцією заявлених потреб". У відповідності з принципом пріоритетності державних видатків недоцільне будь-яке ухилення від вимог єдності і повноти бюджету, як і цільова прив’язка конкретних доходів до певних видів видатків, оскільки при цьому неможливо перевірити в достатній мірі видатки на їх необхідність.
3.Форми фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування. Фінансово-планові акти. Форми діяльності: юридичні(прийняття нпа, прийняття актів індив дії, ін юр значимі дії); неюридичні(розяснення фін з-ва, інструктування, консультування) Форми фін. Д-сті держави: 1.акт перевірки. 2.надання усної податкової консультатції 3.надання письмової юридичної консультації. 4.надання узагальнюючої податкової консультації. Юридичною формою здійснення фінансової діяльності є фінансово-правові і фінансово-планові акти, що видаються уповноваженими органами держави. Здійснення класифікації таких актів можливе за різних підстав. Так, за юридичними властивостям розрізняють нормативні й індивідуальні фінансово-правові акти. Нормативні фінансово-правові акти встановлюють загальні положення для регулювання цілої групи однорідних фінансових відносин, звернені до широкого кола осіб, розраховані на довгий час дії і неодноразове застосування.. Індивідуальний фінансово-правовий акт пов'язаний з конкретними фінансовими правовідносинами і направлений у кожному конкретному випадку на їх установлення, зміну або припинення, тобто виступає в ролі юридичного факту.Такий акт розрахований на однократне (разове) застосування, звернений до певної особи, виданий з конкретного питання і втрачає свою силу або належним виконанням, або відміною його прийнятим органом (чи вищим), або визнання його недійсним у порядку, передбаченому чинним законодавством. У зв'язку з особливим значенням планування у фінансовій діяльності в системі фінансово-правових актів виділяють особливу групу фінансово-планових актів. До них відносять: державний і місцеві бюджети, єдині кошториси установ і організацій, що знаходяться на бюджетному фінансуванні, касовий план НБУ та ін. Фінансово-планові акти приймаються в процесі фінансової діяльності держави і містять конкретні завдання в області фінансів на певний період, тобто є планами з мобілізації, розподілу і використання фінансових ресурсів. За юридичними властивостями їх не можна віднести ні до нормативних, ні до індивідуальних фінансово-правових актів, оскільки вони містять ознаки і тих, і інших. За юридичною природою фінансово-правові акти підрозділяють на законодавчі і підзаконні. Залежно від того, якими органами видаються такі акти, їх класифікують на: 1) акти представницьких органів; 2) акти виконавчих органів; 3) вважається, що є підстави виділити й акти судових органів. При класифікації фінансово-правових актів, залежно від компетенції органів, що їх видають, вони можуть бути розділені на: 1) акти органів загальної компетенції; 2) акти органів спеціальної компетенції; 3) акти державної влади; 4) акти органів місцевого самоврядування.
|
