Правові основи публічного боргу. Правове регулювання бюджетних запозичень.

Державний борг - загальна сума боргових зобов’язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення.

Місцевий борг - загальна сума боргових зобов'язань Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок місцевого запозичення.

Внутрішній державний борг — заборгованість держави громадянам та юридичним особам, які придбали цінні папери.

Внутрішній державний борг виникає у зв'язку із залученням коштів від вітчизняних кредиторів у національній валюті. Відносини державного внутрішнього боргу регулюються Законом України "Про державний внутрішній борг України" від 1 вересня 1992 р. Держава запозичує кошти щороку, тому її борг складається із сум запозичень минулих років, за які держава ще не розрахувалася, і нових запозичень.

Зовнішній державний борг — сукупність заборгованості держави за позичками на зовнішньому ринку. Він складається з:

• позик на фінансування Державного бюджету України та погашення зовнішнього державного боргу;

• позик на підтримку національної валюти;

• позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;

• гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;

• державних гарантій, які надаються КМУ щодо кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України. Щоб запозичити кошти, необхідно знайти кредитора, домовитись з ним, в якій формі він зможе дати кредит, на який строк, під які відсотки, як йому треба їх сплачувати, а потім обслужити борг, який виникне через одержаний кредит, тобто державним боргом треба управляти.

Управління державним боргом — сукупність відносин, урегульованих фінансово-правовими нормами, що виникають у зв'язку із запозиченням, визначенням кредиторів, умов розміщення, обслуговування та погашення внутрішніх і зовнішніх запозичень.

Бюджетні запозичення являють собою передбачені законом або рішенням органу місцевого самоврядування операції, пов'язані із залученням до бюджету відповідного рівня грошових коштів, майна чи/та майнових прав, з метою фінансування дефіциту бюджету, погашення боргових зобов'язань тощо на засадах зворотності, платності та строковості. У результаті здійснення бюджетних запозичень носій бюджетних повноважень отримує боргові зобов'язання перед кредиторами. Запозичення, що здійснюються до Державного бюджету України, є державними бюджетними запозиченнями.

Порядок їх здійснення закріплюється БК України. Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належать державі в особі Міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України. Міністр фінансів України має право вибрати кредитора, вид позики і валюту запозичення. Відповідно до ст. 15 БК України запозичення не використовують для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги. Бюджетні запозичення можуть здійснюватися як у формі цінних паперів - державних, так і кредитних договорів. Залежно від типу кредитора вони можуть бути зовнішніми або внутрішніми.БК України встановлює, що до прийняття закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період запозичення можуть здійснюватися лише в обсязі, що не перевищує обсяг витрат на погашення державного боргу у відповідний період, а державні гарантії не надаються.