Структура інвестиційних ризиків

Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. поняття інвестиції визначає як майнові та інтелектуальні цінності, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається певний соціальний ефект.

 

Інвестиційна діяльність — сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб та держави з реалізації інвестицій.

 

Інвестори — суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичених і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

 

До майнових та інтелектуальних цінностей відносять:

грошові засоби, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

рухоме та нерухоме майно;

майнові права, пов'язані з авторським правом, досвідом та іншими видами інтелектуальних цінностей;

сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідного для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованого ("ноу-хау");

права користування землею, водою, іншими ресурсами, будівлями, спорудами, устаткуванням та інші майнові права;

інші цінності.

 

Інвестиції розподілять на три великі групи:

споживчі;

підприємницькі;

фінансові.

 

Споживчі інвестиції безпосередньо не пов'язані з отриманням доходу. По суті, це вкладення в предмети споживання довгострокового користування (житло, дачі, автомобілі, гаражі тощо).

 

Підприємницькі (реальні) інвестиції — це вкладення в основний капітал підприємств, спрямовані як на оновлення, так і на розширення виробництва.

 

Фінансові (портфельні) інвестиції — це затрати грошового капіталу на купівлю активів у формі цінних паперів, як майнових, так і кредитних.

 

Споживчі інвестиції, безумовно, підлягають страхуванню, але не в системі страхування інвестиційних ризиків. У розглянутих нами раніше випадках страхування (майнове, будівель, автомобільне) реалізується страховий захист споживчих інвестицій, а тому в цьому розділі ми їх розглядати не будемо.

 

Підприємницькі й фінансові інвестиції пов'язані з отриманням доходу, тому кожен інвестор прагне певних гарантій безпеки вкладених ним засобів.

 

У зв'язку з уже викладеним нас насамперед цікавитимуть підприємницькі та фінансові інвестиції.

 

Страхові компанії інвестують свої капітали передусім у цінні папери (ЦП). На ринкову вартість цінних паперів впливають ряд чинників:

вид ЦП;

величина доходів (прямо пропорційна залежність);

рівень інфляції;

кон'юнктура ринку;

фаза економічного циклу (криза характеризується падінням попиту на інвестиції, піднесення — зростанням);

прибутковість діяльності емітента, його надійність та стабільність;

засоби та міра втручання держави в регулювання фондового ринку;

рівень ліквідності ЦП;

ступінь ризику за кожним з видів ЦП.

 

Залежно від рівня ризиковості та дохідності цінні папери розподіляють на такі:

найризиковіші: спекулятивні звичайні акції з рівнем дохідності 15-20%;

високоризикові: звичайні акції компаній що швидко зростають, які забезпечують їхньому власнику дохід у розмірі 10-12%;

з помірним ризиком: цінні папери взаємних інвестиційних фондів із незбалансованим портфелем, цінні папери взаємних інвестиційних фондів із збалансованим портфелем, конвертовані акції із фіксованим дивідендом, конвертовані облігації. Рівень доходу, який вони забезпечують, у середньому становить 8-10%;

з низьким рівнем ризику: муніципальні та державні облігації з доходом 4-6%. Цінні папери цього виду найбільше підпадають під ризик у зв'яз ку з несприятливою зміною облікової ставки процента або індексу інфляції, навіть за умови незначних змін.

 

Ризики, пов'язані з купівлею-продажем цінних паперів, підлягають страхуванню трьома різними шляхами:

за допомогою механізму страхування, властивого тій чи іншій моделі фондового ринку;

самострахування;

страхування майнових інтересів та відповідальності учасників ринку цінних паперів третьою стороною, страховою компанією, яка не є безпосереднім учасником тих страхових подій, частину ризику за які вона бере на себе.

 

Розглянемо коротко кожен з цих шляхів.

 

Фондові ринки світу підпорядковуються певним механізмам регулювання з боку держави. Залежно від того, які процеси та явища підлягають регулюванню та які засоби впливу на функціонування фондового ринку застосовує та чи інша держава, розрізняють всілякі його моделі. Причинами, що зумовлюють необхідність втручання держави в механізм функціонування фондового ринку, є:

прагнення підтримати його ліквідність;

забезпечення довіри до нього з боку інвесторів та емітентів, які отримують певні гарантії у разі настання небажаних для них подій.

 

Засобами, що забезпечують такі гарантії, є:

ліцензування діяльності учасників фондового ринку;

регулювання порядку випуску та обігу цінних паперів;

встановлення відповідальності учасників фондового ринку;

встановлення спеціальних державних гарантій для інвесторів та емітентів (страхування депозитів, обов'язкове надання інформації про емітентів тощо).

 

Крім цього, на ринку цінних паперів діє властивий йому механізм страхування, який називається хеджуванням. Зміст його полягає в тому, що з метою зведення до мінімуму ризику втрат від зміни рівня цін на ЦП інвестор, купуючи цінні папери, купує опціон на продаж, і навпаки, продавець цінних паперів купує опціон на купівлю. Це вимагає додаткових затрат від інвестора, але забезпечує йому певний рівень надійності.

 

Своєрідним способом страхування на фондовому ринку є розміщення цінних паперів через інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, солідні дилерські фірми, що забезпечує диверсифікацію, отже, більшу надійність вкладених грошових засобів.

 

Котирування цінних паперів на фондовому ринку теж може розглядатися як елемент страхового захисту.

 

Зазначені методи страхування вмонтовано в механізм функціонування фондового ринку і вони не потребують наявності третьої сторони — професійного страховика.

 

До самострахування інвестор вдається тоді, коли немає достатньо надійних механізмів захисту його інтересів як в межах діючої моделі фондового ринку, так і в межах діючої системи страхування інвестиційних ризиків професійними страховиками. Найпоширенішим способом самострахування в даній галузі є відмова інвестора вкладати капітал у ту чи іншу країну, в той чи інший проект.

 

Якщо ж інвестор страхує себе від можливих збитків у зв'язку з операціями на фондовому ринку, звертаючись до страховиків, які не беруть участі в угоді, то таке страхування і є власне страхуванням фінансових інвестицій.