Характерні риси суб’єктів валютного ринку

Таблиця 6.1

Суб’єкт

Функції

1.Центральні банки     2. Комерційні банки     3. Великі міжнародні банки   4.Фірми, які здійсню- ють зовнішньоторго- вельні операції   5.Компанії, що здій- снюють закордонні вкладення активів   6. Валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж 7.Валютні брокерські фірми

Керують валютними резервами, проводять валютну інтервенцію, регулюють рівень відсоткових ставок за вкладеннями на світовому валютному ринку тощо. Здійснюють основний обсяг валютних операцій як для клієнтів, так і самостійно, за рахунок власних коштів. Виступають як провідні споживачі (покупці) на валютному ринку і здійснюють потужний вплив на процес формування валютних курсів. Прямого доступу на валютний ринок не мають, діють через посередників. Мають стабільний попит на іноземну валюту (фірми-імпортери) або стабільну пропозицію валюти (фірми-експортери); розміщують і залучають вільні залишки у короткострокові депозити. Міжнародні інвестиційні фонди здійснюють диверсифіковане управління портфелем активів, вкладаючи кошти в цінні папери держави та корпорацій будь-яких країн. Здійснюють обмін валют для юридичних і фізичних осіб, формують ринковий валютний курс. (Валютні біржі існують не в усіх країнах світу).   Здійснюють конверсійні або депозитно-кредитні операції між покупцями та продавцями іноземної валюти.

 

Обов’язковим суб’єктом валютного ринку є також держава, яка своїм законодавством установлює правила функціонування валютного ринку. Об’єктом валютного ринку є валютні операції з продажу й обміну національної та іноземної валют.

Валюта – це грошова одиниця, що використовується для виміру величини вартості товару. Поняття «валюта» застосовується в трьох значеннях: грошова система даної країни (долар США, японська йєна, вітчизняна гривня тощо); грошові знаки іноземних держав, а також іноземна валюта; міжнародна (регіональна) грошова розрахункова одиниця та платіжний засіб (євро, СПЗ). Валюта України – це грошові знаки, що перебувають в обігу та є платіжним засобом на території України, кошти на рахунках, а також у внесках у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України. Іноземна валюта – це іноземні грошові знаки, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України. Валютні цінності є більш широким поняттям, що включає національну та іноземну валюти, платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України, в іноземній валюті або банківських металах, а також банківські метали (золото, срібло, платину, метали платинової групи у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів). Попит на іноземну валюту пов'язаний із залежністю національної економіки від імпорту та обумовлений конвертованістю.

Конвертованість – це гарантована можливість грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти.

За ступенем конвертованості валюта поділяється на такі типи:

вільно конвертована валюта (ВКВ ) – валюта, що вільно та без обмежень обмінюється на валюти інших країн і застосовується у всіх видах міжнародного обігу. Деякі вільно конвертовані валюти є резервними валютами. Резервна валюта – це вільноконвертована валюта, яка використовується для міжнародних розрахунків і зберігається Центральними банками інших країн;

частково конвертована валюта – це національна валюта країн, що обмінюється на обмежену кількість іноземних валют і у міжнародних розрахунках застосовується з обмеженнями. В країнах з частково конвертованою валютою держава використовує валютні обмеження з метою підтримки валютного курсу, вирівнювання платіжного балансу тощо. Більшість країн світу, в тому числі й Україна, має частково конвертовану валюту;

неконвертована (замкнена) валюта – національна валюта, яка функціонує тільки в межах однієї країни і не обмінюється на інші іноземні валюти. Неконвертованими є ті валюти, на які накладаються обмеження щодо ввезення, вивезення, купівлі і продажу.

клірингова валюта – розрахункові валютні одиниці, які існують лише як розрахункові гроші у вигляді бухгалтерських записів банківських операцій за взаємними поставками товарів та надання послуг між країнами-учасницями клірингових розрахунків.

Із кліринговою валютою пов’язана валютна блокада- заморожування в банках валютних цінностей іноземних держав та громадян. Інші країни у відповідь також здійснюють валютну блокаду. У результаті це призводить до такої форми валютних обмежень, як двосторонні валютні кліринги.

З вересня 1996 року Україна стабільно забезпечує конвертованість гривні за поточними операціями. Національний банк України використовує в своїй діяльності і доводить до відома уповноважених банків класифікатор іноземних валют, які перебувають в обігу та є законним платіжним засобом. Всі види валют у класифікаторі поділені на три групи:

- вільно конвертовані валюти, які без обмежень обмінюються на інші види валют і курси яких конвертуються НБУ. Це – долари США, японські йєни, австралійські долари, грецькі драхми, канадські долари, євро, СПЗ;

- валюти з обмеженою конвертованістю, які обмінюються на інші валюти з певним обмеженням і крос-курси яких визначаються НБУ. Це – чілійські песо, єгипетські фунти, гонконгські долари, індійські рупії, ізраїльські шекелі, кувейтські динари, мальтійські ліри, російські рублі, та інші;

- неконвертовані валюти, які не обмінюються на інші валюти і курси яких не котируються і не визначаються НБУ. До цієї групи у класифікаторі відносяться усі інші валюти, які не включені до першої та другої груп валют.

Основою валютних операцій є ціна валюти – валютний курс.

Валютний курс – співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій.

Валютний курс виконує низку важливих економічних функцій:

- допомагає долати національну обмеженість грошової одиниці;

- на його основі зіставляються цінові структури окремих країн, темпи економічного зростання, торговельний і платіжний баланси;

- зниження курсу національної грошової одиниці (девальвація) сприяє подорожчанню імпорту й зростанню експорту, і навпаки;

- валютний курс є структурною ланкою механізму реалізації міжнародної вартості товарів і послуг.

На валютний курс впливають такі фактори: зміни обсягів ВВП; стан платіжного балансу країни; рівень інфляції; співвідношення попиту і пропозиції; відсоткові ставки тощо.

Відповідно до чинного законодавства окремих країн курси іноземних валют встановлюються їх котируванням.

Котирування – це визначення офіційними державними органами курсу (ціни) іноземної валюти. У світові практиці існує два методи котирування:

пряме котирування – визначає кількість національної валюти за одиницю іноземної. Таке котирування застосовується в більшості країн світу;

непряме (побічне) котирування – визначає кількість іноземної валюти за одиницю національної валюти. В наш час непряме котирування мають євро, австралійський і новозеландський долари, ірландський фунт стерлінгів та деякі інші валюти.

Основними інструментами валютного ринку є банківські перекази, акцепти, акредитиви, чеки, векселі, депозитні сертифікати тощо.

Міжнародні розрахунки класифікуються найчастіше за двома ознаками:

за строками платежу виділяються негайні платежі – сконто і платежі в кредит – інстолмент;

за порядком документообороту основними розрахунками є інкасо та акредитив. Рідше застосовуються розрахунки банківськими переказами за відкритими рахунками.

Інкасо банківська операція, за допомогою якої банк, за дорученням свого клієнта, отримує згідно з розрахунковими документами належні йому грошові кошти від платника за відвантажену на його адресу товари (виконані роботи, надані послуги) і зараховує їх на його рахунок у банку.

Акредитив – це умовне грошове зобов’язання банку, що видається ним за дорученням покупця на користь продавця, за яким банк, що відкрив рахунок (банк-емітент), може провести платежі продавцеві або дати повноваження іншому банку проводити такі платежі при наявності документів, передбачених в акредитиві, та виконання інших умов акредитива. Акредитиви поділяються на грошові та документальні. Грошовий акредитив – це іменний документ, адресований банком-емітентом другому банку, що містить наказ про виплату грошей покупцю у визначений термін.