Валютні операції

Учасників ринку ділять на дві групи: резидентів і нерезидентів і відповідно до їх прав на валютному ринку України всі операції, пов'язані з рухом іноземної валюти, поділяються на два види — поточні та пов'язані з рухом капіталу.

До поточних операцій належать:

- перекази в Україну або з України іноземної валюти для здійснення
різних розрахунків;

- операції з фінансовими кредитами на термін, що не перевищує 180 днів;

- перекази в Україну та з України відсотків, дивідендів та інших
доходів за вкладами, інвестиціями, кредитами та іншими операціями;
- перекази неторгового характеру в Україну та з України, включаючи
перекази сум заробітної плати, пенсій, аліментів, спадщини тощо.

До валютних операцій, що пов'язані з рухом капіталу, належать:

- прямі інвестиції, тобто вкладення в статутний капітал підприємства з метою отримання доходу і прав на участь в управлінні;
- портфельні інвестиції, тобто придбання цінних паперів;

- переведення в оплату споруд та іншого нерухомого майна;

- надання і отримання відстрочки платежу за експортом та імпортом на термін, що перевищує 180 днів, а також надання і отримання фінансових кредитів.

За суб’єктами, які здійснюють операції з валютою, валютний ринок поділяється на міжбанківський (прямий та брокерський), клієнтський та біржовий ринки. В свою чергу, на міжбанківському валютному ринку за терміновістю валютних операцій виділяють три основні сегменти:

- спот-ринок – ринок торгівлі з негайним постачанням валюти;

- форвардний ринок – строковий ринок, на якому здійснюється до 10% валютних операцій;

- своп-ринок – ринок на якому поєднуються операції з купівлі-продажу валюти на умовах «спот» та «форвард».

На біржовому сегменті валютного ринку операції з валютою можуть здійснюватися через валютну біржу або ж у валютних відділах товарних та фондових бірж за допомогою деривативів.

Клієнтський сегмент валютного ринку характеризується тим, що операції здійснюються не за рахунок банку, а за рахунок його клієнтів.

Ресурси міжбанківського валютного ринку поділяються на комерційні (належать комерційним банкам) та регуляційні (належать центральним емісійним банкам). Банки розглядають валютні операції як один із способів отримання доходу. У зв'язку з цим при котируванні банки встановлюють два курси:

курс покупця(Bid) — курс, за яким банк купує валюту;

курс продавця (Offer) — курс, за яким банк продає валюту.

Банки намагаються купити іноземну валюту якомога дешевше, а продати її якомога дорожче, тому курс продавця завжди вищий, ніж курс покупця. Різниця між ними носить назву маржа і є джерелом для покриття витрат банку та отримання ним прибутку.

При укладанні угод купівлі-продажу валюти на валютному ринку використовуються такі види курсів: крос-курс, спот-курс, форвард, ф'ючерс. Курси, що використовуються, цілком залежать від таких угод, як:

Угода "своп”, форвардна таф'ючерсна угоди (види курсів і види угод детально розглядаються в темі 8).

Крім вище перелічених, розрізняють такий вид операцій, як валютний арбітраж та його різновиди.

Валютний арбітраж — одночасна купівля та продаж іноземної валюти на різних ринках. Прибуток виникає як різниця в курсах на валютних ринках. Валютний арбітраж буває часовим і просторовим, простим і складним. Простий валютний арбітраж – це арбітраж, який здійснюється з двома валютами. Складний або непрямий арбітраж передбачає роботу з великою кількістю валют на різних ринках.

За тривалістю валютні позиції, що створюються для проведення арбітражних операцій, поділяються на два види:

денна позиція – дилер відкриває і закриває позиції протягом робочого дня з розрахунками на одну дату валютування. При цьому мінімальною кількістю угод може бути дві (одна – за покупкою валюти, інша – за продажем);

стратегічна позиція – відкривається у розрахунку на значну зміну курсу і тримається до закриття протягом певного періоду часу (від декількох днів до декількох місяців).

Арбітражні операції завжди пов'язані з ризиком затримки моменту перепродажу і втрати очікуваного прибутку.