Курсова політика Центрального банку

Основи валютного регулювання та валютного контролю були закладені з прийняттям Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» в лютому 1993 р. У декреті встановлювався режим здійснення валютних операцій на території України, права та обов’язки суб’єктів валютного ринку, відповідальність за порушення валютного законодавства, а також повноваження державних органів управління і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій.

Валютне регулювання – це діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямована на регламентування міжнародних розрахунків і порядок здійснення операцій з валютними цінностями. Світова практика функціонування ринків знає два методи валютного регулювання – ринковий і державний, співвідношення між якими постійно змінюється залежно від конкретної економічної ситуації.

Головною установою, яка здійснює валютне регулювання, є Національний банк України, який проводить валютну політику на основі принципів загальної економічної політики держави.

Конкретними виконавцями валютного регулювання є комерційні банки, які проводять валютні операції відповідно до ліцензії, яких поділяють на генеральні, внутрішні та розширені внутрішні.

Генеральна ліцензія дає комерційному банку право на такі дії:

- здійснення багатьох банківських операцій в іноземній валюті як на

території країни, так і за кордоном;

- формування частини свого статутного акціонерного фонду в іноземній валюті за рахунок вітчизняних та міжнародних підприємств і організацій;

- створення резервного, страхового та іншого фондів із прибутком в іноземній валюті;

- участь у створенні банківських установ усередині країни та за її межами;

- відкриття своїх філій та представництв за кордоном.

Внутрішня ліцензія надає комерційному банку право на здійснення повного або обмеженого переліку банківських операцій в іноземній валюті лише на території країни. За цією ліцензією банк може проводити такі операції:

- відкриття і ведення рахунків в іноземних валютах;

- здійснення кореспондентських відносин із банками, що мають генеральну ліцензію;

- організація через банки, які мають генеральну ліцензію, розрахунків, пов'язаних з експортно-імпортними операціями;

- валютне обслуговування юридичних і фізичних осіб;

- залучення і розміщення коштів в іноземній валюті юридичних осіб.

Розширена внутрішня ліцензія надає комерційному банку право здійснювати на території країни ті ж операції, що й за внутрішньою ліцензією, а також відкривати обмежену кількість кореспондентських рахунків у конкретних іноземних банках.

Національний валютний ринок ще з 90-х років розвивається за своєю програмою, яка включає:

1) регулювання валютного курсу і концентрація валютної торгівлі на одній міжбанківській біржі;

2) створення мережі регіональних бірж;

3) перехід до торгівлі валютою на декількох незалежних біржах;

4) перехід до системи міжбанківської валютної торгівлі, що є завершенням програми розвитку валютного ринку.

Система валютного регулювання в Україні формувалася у складних і суперечливих соціально-економічних умовах і пройшла три етапи:

1 етап листопад 1992 – березень 1993 рр. Формується власна системавалютного регулювання. Основним законодавчим актом у цій сфері став, названий уже, Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р., який: регулював операції з валютними цінностями; визначав статус валюти країни; встановлював: загальні принципи валютного регулювання; функції кредитних установ під час здійснення валютних операцій; порядок використання надходжень в іноземній валюті та ін. Національний банк встановлює граничні розміри маржі за операціями на міжбанківському валютному ринку України для уповноважених банків та інших фінансово-кредитних установ.

2 етап жовтень 1994 – вересень 1996 рр. Основним законодавчим актом цього періоду є Указ Президента України від 22 серпня 1994 р., який визначав правові рамки функціонування міжбанківського валютного ринку і передбачав у II півріччі 1994 р. забезпечення поступового зближення й уніфікацію офіційного і ринкового валютних курсів. Основним напрямом валютної політики, передбаченим програмою економічних реформ Президента України, було здійснення заходів щодо поступової лібералізації і децентралізації валютного ринку України, а саме:

- створення умов для зближення курсу національної валюти до його реального значення;

- забезпечення пріоритету національної валюти;

- здійснення децентралізації внутрішнього валютного ринку (створення незалежних валютних бірж у різних регіонах країни, зняття обмежень на здійснення операцій на міжбанківському ва­лютному ринку);

- здійснення лібералізації внутрішнього валютного ринку (по­ступове скорочення обмежень щодо використання валюти і форм платежів).

Досягнення фінансової стабілізації у 1996 р., у тому числі завдяки відповідному валютному регулюванню, дало змогу у вересні цього ж року здійснити грошову реформу, яка стала початком третього етапу розвитку валютного регулювання в Україні, який продовжується до цього часу.

У світовій практиці Центральні банки застосовують такі види режимів валютних курсів:

фіксований валютний курс — офіційно встановлене Центральним банком фіксоване співвідношення між національною грошовою одиницею та валютою іншої країни. Фіксований курс встановлюється на основі таких показників як співвідношення цін у даній країні з цінами країн головних торговельних партнерів, рівень валютних резервів, стан торговельного балансу тощо;

вільно плаваючий курс – це співвідношення між національною грошовою одиницею та валютами інших країн, яке складається залежно від попиту і пропозиції валют на валютному ринку країн. Плаваючі курсичастіше використовуються в країнах із розвиненою ринковою економікою та високим рівнем доходу;

регульований плаваючий валютний курс – режим, щохарактеризується відчутним впливом Центрального банку, який у процесі встановлення валютного курсу на валютному ринку вирівнює різні короткострокові, а іноді і середньострокові коливання курсуз метою його передбачення та стимулювання зовнішньої торгівлі. Режим"регульованого плаваючого" курсу був встановлений в Україні у 1997 році,а також визначений "валютний коридор" — можливе мінімальне та максимальне відхилення офіційного курсу національної грошової одиниці щодо іноземних валют;

система множинних валютних курсів – валютні курси, які вводять країни, що розвиваються та роблять перші кроки у напрямку ринкової системи курсоутворення і конвертованості національної грошової одиниці. Множинні валютні курси можуть бути такими, що контролюються урядом і, вільні ринкові курси, встановлені під впливом попиту і пропозиції.Множинні валютні курсивикористовуються урядами країн, що розвиваються, як засіб для отримання доходів (різниця в курсах купівлі та продажу валюти);

подвійний валютний курс – різновид системи множинних валютних курсів, який використовують в умовах активної валютної спекуляції центральні банки промислово розвинених країн. Суть його полягає в подвійному котируванні курсу національної грошової одиниці окремо за комерційними і фінансовими операціями.

Національний банк України у своїй курсовій політиці використовує загальновизнані методи валютного регулювання, а саме: валютні інтервенції; дисконтну політику; валютні обмеження.

Валютна інтервенція – це пряме втручання центрального банку в діяльність валютного ринку з метою впливу на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу іноземної валюти.У нашій державі механізм валютного регулювання, зокрема встановлення курсу національної валюти до іноземних валют, у своєму розвитку пройшов кілька стадій, а саме: від застосування вільно плаваючого курсу національної валюти до фіксованого з подальшим переходом до регульованого плаваючого курсу. Часто валютна інтервенціявикористовується для підтримання курсу валюти на заниженому рівні, для здійснення валютного демпінгу — знецінювання національної валюти з метою масового експорту товарів за цінами, нижчими за світові. Валютний демпінг слугує засобом боротьби за ринки збуту.

Дисконтна, або облікова, політика – це метод регулювання валютного курсу,якийзводиться до підвищення або зниження дисконтної ставки центрального емісійного банку з метою впливу на рух зарубіжних короткострокових капіталів.

Дисконтна політика і валютна інтервенція – це методи впливу на курс національної валюти, притаманні економічно розвиненим країнам. Країни, що розвиваються, як правило, для підтримки курсу своєї валюти вимушені використовувати різноманітні валютні обмеження.

Валютні обмеження – система нормативних правил, які встановлюються в законодавчому та адміністративному порядку і спрямовані на обмеження операцій з іноземною та національною валютою, золотом та іншими валютними коштами на ринку і передбачають обов’язкову їх здачу казначейству. Валютні обмеження використовуються для врівноваження платіжного балансу, регулювання курсу національної валюти та стримування відпливу офіційних золотовалютних резервів. Занижений курс національної валюти робить експорт товарів вигіднішим і дає можливість використати валютний демпінг як засіб підвищення конкурентоспроможності експортера.

Валютний ринок в Україні – це переважно міжбанківський ринок. Важливим напрямом становлення і подальшого розвитку внутрішнього валютного ринку в Україні є його лібералізація та децентралізація. Поки що валютний ринок в Україні за багатьма позиціями монополізований Українською міжбанківською валютною біржею (УМВБ). Членами валютної біржі в Україні мо­жуть бути комерційні банки, яким видані ліцензії на проведення валютних операцій, а також фінансові установи. УМВБ проводить такі основні операції: організовує торги та укладає угоди з купівлі-продажу іноземної валюти з членами УМВБ; організує та проводить розрахунки в іноземній валюті і в гривнях за укладеними на УМВБ угодами; визначає поточний курс іноземних валют до гривні за угодами на УМВБ. Право участі в торгах УМВБ мають тільки засновники УМВБ, НБУ та установи, прийняті в члени УМВБ.

Головними особливостями сучасних валютних ринків є посилення їх інтернаціоналізації, безперервність здійснення операцій на протязі доби, зростання кількості та обсягів спекулятивних та арбітражних операцій, а також нестабільність курсів валют. Таким чином, валютний ринок – один із найважливіших сегментів фінансового ринку, ступінь розвитку якого безпосередньо впливає на стан та розвиток економіки держави.