Курсова політика Центрального банку
Основи валютного регулювання та валютного контролю були закладені з прийняттям Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» в лютому 1993 р. У декреті встановлювався режим здійснення валютних операцій на території України, права та обов’язки суб’єктів валютного ринку, відповідальність за порушення валютного законодавства, а також повноваження державних органів управління і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій. Валютне регулювання – це діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямована на регламентування міжнародних розрахунків і порядок здійснення операцій з валютними цінностями. Світова практика функціонування ринків знає два методи валютного регулювання – ринковий і державний, співвідношення між якими постійно змінюється залежно від конкретної економічної ситуації. Головною установою, яка здійснює валютне регулювання, є Національний банк України, який проводить валютну політику на основі принципів загальної економічної політики держави. Конкретними виконавцями валютного регулювання є комерційні банки, які проводять валютні операції відповідно до ліцензії, яких поділяють на генеральні, внутрішні та розширені внутрішні. Генеральна ліцензія дає комерційному банку право на такі дії: - здійснення багатьох банківських операцій в іноземній валюті як на території країни, так і за кордоном; - формування частини свого статутного акціонерного фонду в іноземній валюті за рахунок вітчизняних та міжнародних підприємств і організацій; - створення резервного, страхового та іншого фондів із прибутком в іноземній валюті; - участь у створенні банківських установ усередині країни та за її межами; - відкриття своїх філій та представництв за кордоном. Внутрішня ліцензія надає комерційному банку право на здійснення повного або обмеженого переліку банківських операцій в іноземній валюті лише на території країни. За цією ліцензією банк може проводити такі операції: - відкриття і ведення рахунків в іноземних валютах; - здійснення кореспондентських відносин із банками, що мають генеральну ліцензію; - організація через банки, які мають генеральну ліцензію, розрахунків, пов'язаних з експортно-імпортними операціями; - валютне обслуговування юридичних і фізичних осіб; - залучення і розміщення коштів в іноземній валюті юридичних осіб. Розширена внутрішня ліцензія надає комерційному банку право здійснювати на території країни ті ж операції, що й за внутрішньою ліцензією, а також відкривати обмежену кількість кореспондентських рахунків у конкретних іноземних банках. Національний валютний ринок ще з 90-х років розвивається за своєю програмою, яка включає: 1) регулювання валютного курсу і концентрація валютної торгівлі на одній міжбанківській біржі; 2) створення мережі регіональних бірж;
4) перехід до Система валютного регулювання в Україні формувалася у складних і суперечливих соціально-економічних умовах і пройшла три етапи:
2 етап - створення умов для зближення курсу національної валюти до його реального значення; - забезпечення пріоритету національної валюти; - здійснення децентралізації внутрішнього валютного ринку (створення незалежних валютних бірж у різних регіонах країни, зняття обмежень на здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку); - здійснення лібералізації внутрішнього валютного ринку (поступове скорочення обмежень щодо використання валюти і форм платежів). Досягнення фінансової стабілізації у 1996 р., у тому числі завдяки відповідному валютному регулюванню, дало змогу у вересні цього ж року здійснити грошову реформу, яка стала початком третього етапу розвитку валютного регулювання в Україні, який продовжується до цього часу. У світовій практиці Центральні банки застосовують такі види режимів валютних курсів:
регульований плаваючий валютний курс – режим, щохарактеризується відчутним впливом Центрального банку, який у процесі встановлення валютного курсу на валютному ринку вирівнює різні короткострокові, а іноді і середньострокові коливання курсуз метою його передбачення та стимулювання зовнішньої торгівлі. Режим"регульованого плаваючого" курсу був встановлений в Україні у 1997 році,а також визначений "валютний коридор" — можливе мінімальне та максимальне відхилення офіційного курсу національної грошової одиниці щодо іноземних валют;
Національний банк України у своїй курсовій політиці використовує загальновизнані методи валютного регулювання, а саме: валютні інтервенції; дисконтну політику; валютні обмеження.
Дисконтна політика і валютна інтервенція – це методи впливу на курс національної валюти, притаманні економічно розвиненим країнам. Країни, що розвиваються, як правило, для підтримки курсу своєї валюти вимушені використовувати різноманітні валютні обмеження.
Валютний ринок в Україні – це переважно міжбанківський ринок. Важливим напрямом становлення і подальшого розвитку внутрішнього валютного ринку в Україні є його лібералізація та децентралізація. Поки що валютний ринок в Україні за багатьма позиціями монополізований Українською міжбанківською валютною біржею (УМВБ). Членами валютної біржі в Україні можуть бути комерційні банки, яким видані ліцензії на проведення валютних операцій, а також фінансові установи. УМВБ проводить такі основні операції: організовує торги та укладає угоди з купівлі-продажу іноземної валюти з членами УМВБ; організує та проводить розрахунки в іноземній валюті і в гривнях за укладеними на УМВБ угодами; визначає поточний курс іноземних валют до гривні за угодами на УМВБ. Право участі в торгах УМВБ мають тільки засновники УМВБ, НБУ та установи, прийняті в члени УМВБ. Головними особливостями сучасних валютних ринків є посилення їх інтернаціоналізації, безперервність здійснення операцій на протязі доби, зростання кількості та обсягів спекулятивних та арбітражних операцій, а також нестабільність курсів валют. Таким чином, валютний ринок – один із найважливіших сегментів фінансового ринку, ступінь розвитку якого безпосередньо впливає на стан та розвиток економіки держави.
|