Лекція 1Літературний процес на зламі ХХ – ХХІ століть. Поняття “літературний процес”. Завдання й мета курсу. Найважливіші аспекти осмислення рис і тенденцій сучасного літературного життя. План 1. Поняття “літературний процес”. Завдання й мета курсу. 2. Літературний процес на зламі ХХ – ХХІ століть. 3. Найважливіші аспекти осмислення рис і тенденцій сучасного літературного життя Актуалізація опорних знань про “літературний процес”, “літературний стиль”, “літературний напрям”, здобутих в рамках теоретико-літературних курсів. Особливий акцент робиться на розмежуванні й дослідженні особливостей таких літературознавчих дисциплін, як теорія літератури, літературна критика та історія літератури. З’ясовується взаємозв’язок між історією літератури та літературною критикою (усе, зроблене літературними критиками, згодом стає набутком історії літератури). Наголошується на проблемах розвитку літературної критики в Україні на різних історико-літературних етапах. Поняття літературного процесу, за А.Ткаченком, охоплює як фактографію історії літератури (публікації, видання, літературна критика, читацьке сприйняття, епістолярій), так і вивчення еволюції літературних родів і видів, художніх засобів (історична поетика). Як відзначає дослідник, поняття літературного процесу не слід ототожнювати з поняттями розвитку, поступу (прогресу) в мистецтві та літературі зокрема. Літературний процес постає у взаємозв’язку художнього творення та сприймання (рецепції), а також функціонування різнорідних явищ у своєму часі й співвідносно з попереднім і наступним культурно-історичним контекстом. Його вивчення важливе ще й тому, що видатні митці вступають у творчий полілог не лише з визнаними попередниками, а й з авторами другорядними, з масовою літературою. Проблема поколінь у літерному процесі і “поколіннєва піраміда”. Однією із перших спроб класифікації української літератури наприкінці ХХ століття належить В.Єшкілєву – одному з упорядників “Плероми” МУЕАЛ (Малої Української Енциклопедії Актуальної літератури). На цьому наголошує Р.Харчук. Вона залучає до обговорення і генерацій ний принцип, запропонований Л.Демською, котра зауважує, що “проблему зміни поколінь варто замінити на “явище зміни поколінь та проблему реляцій (з іншими поколіннями, суспільством, культурою тощо)”. Про це вона говорить у статті “Справжнє обличчя літературного покоління дев’яностих – спроба ідентифікації”. Дослідниця орієнтується на визначення, яке подає польський літературознавчий словник: “Літературне покоління – це група письменників, що народилися приблизно в один і той самий час, зі спільним життєвим досвідом”. Н.Білоцерківець і В.Даниленко орієнтуються на територіальний принцип класифікації (його запровадив ще М.Грушевський). І.Бондар-Терещенко у статті “Від семантики до прагматики тексту” на противагу “націологічному” висуває “регіональний” підхід (перший, на його думку, є монологічним, другий – діалогічним). Критик у своїй позиції зорієнтований на літературний “схід”. Варто звернути увагу на ще одну дискусію з приводу класифікації сучасної української літератури. Вона відбулася між Т.Гундоровою (авторкою книжки “Післячорнобильська бібліотека: український літературний постмодерн” (2005)) та В.Моренцем. Він є автором рецензії на згадану книжку Т.Гундорової (рецензія “Голос у пустелі”), у ній дослідник відкинув її пропозицію починати відлік нової української літератури від Чорнобиля. Т.Гундорова говорить про три провідні культурні й естетичні орієнтації: - неонародництво; - неомодернізм; - постмодернізм. Саме зі згаданими орієнтаціями збігається генерацій ний принцип, за яким у 90-ті роки співіснувало три генерації: 1) письменники-шістдесятники (Ліна Костенко, Валерій Шевчук, Володимир Дрозд, Дмитро Павличко, Юрій Мушкетик), а також дисиденти (Ігор Калинець, Микола Руденко); 2) письменники схилку совєцької імперії (Ігор Римарук, Василь Герасим’юк, Оксана Забужко, Наталка Білоцерківець, Віктор Неборак, Костянтин Москалець та ін..); 3) покоління “дев’яностників”, якому властивий естетичний плюралізм – від класицизму до авангарду (його лідером може бути Сергій Жадан). (Детальніше ці позиції розглядає Роксана Харчук у монографії “Сучасна українська проза. Постмодерний період” (2008)). На сьогодні в українському літературознавстві існують три основні класифікації сучасної літератури: - перша заснована на генераційному принципі, - друга – на географічному, - третя – на принципі естетичної, стильової орієнтації (як вважає Р.Харчук, вона видається центральною). На зміні поколінь як одній із важливих проблем літературного життя наголошує Володимир Даниленко у відомій монографії “Лісоруб у пустелі. Письменник і літературний процес” (2008). Він виділяє впродовж ХХ століття в українській літературі вісім поколінь, а також наймолодше “перше покоління ХХІ ст.”. Крім того, В.Даниленко говорить про “літературних самітників”. Найважливіші аспекти осмислення рис і тенденцій сучасного літературного життя. Хронологічні рамки. Підсумки лекційного заняття.
|
