Лекція 2

Українська поезія кінця ХХ – початку ХХІ століть. Особливості та тенденції розвитку жанру. Художньо-стильові пошуки поетів зламу століть.

План

1. Українська поезія кінця ХХ – початку ХХІ століть. Особливості та тенденції розвитку жанру.

2. Художньо-стильові пошуки поетів зламу століть.

Українська поезія кінця ХХ – початку ХХІ століть. Особливості та тенденції розвитку жанру. Художньо-стильові пошуки поетів зламу століть.

Загальна характеристика стану сучасної української поезії на зламі ХХ – ХХІ століть. Звернення до праці О.Забужко “Апологія поезії в кінці 20-го століття” (з книжки “Хроніки від Фортінбраса”).

Проблема “непочутості поета у світі “мильних” телесеріалів та віртуальних утіх” (В.Шимборська).

Проблема буття поезії на зламі віків у контексті проблеми буття мови в баченні О.Забужко (“… поезія є не що інше, як природна функція мови, або – ще точніше – гранична повнота людської мовної потенції, ліміт, за яким – хіба що вже лиш мова янголів (чи, може, музика? Чи – мовчання?). І тому, до речі, стосовно поезії абсолютно не спрацьовує традиційний поділ на “великі” й “малої” літератури: велика поезія (і, відповідно, “великі поети”!) може з’являтися навіть у мовах, що опинилися на межі зникання, - мовах, у своєму соціальному функціонуванні занадто обтяжених і недорозвинених, аби породити повновартісну прозу, - а от на поезії таке драматичне мовне становище не позначається аніяк!...”).

Проекція з кінця ХХ ст. в теперішній час розвитку жанру.

Аналіз літературної ситуації в Україні сьогодні з погляду присутності в ній поетів. Акцент робиться на присутності різних поколінь українських поетів – шістдесятників, сімдесятників, поетів Київської та Нью-йоркської поетичних груп, вісімдесятників, дев’яностників та наймолодшого покоління сучасних українських поетів.

Шістдесятниками в літературі, як правило, стали письменники-“діти війни”. З-поміж поетів це: Д.Павличко, Ліна Костенко, Б.Олійник, М.Вінграновський, В.Базилевський, І.Калинець, І.Жиленко та ін..). Більшість із них і сьогодні активно працює в поезії.

Поети-постшісдесятники змогли себе вповні реалізувати лише наприкінці ХХ століття. Передовсім – це поети Київської поетичної школи, творчість яких не була позначена ідеологічною кон’юнктурою (Микола Воробйов, Василь Рубан, Станіслав Вишенський, Василь Голобородько, Михайло Григорів та ін..). За своїм естетичним радикалізмом вони близькі до поетів Нью-Йоркської групи.

Значуще, але малопомітне покоління поетів-сімдесятників формувалося в часи “брежнєвського застою” (Анатолій Кичинський, Степан Сапеляк, Дмитро Кремінь та ін..). Важлива роль у цьому плані відводиться поетові львівського андеграунду Грицькові Чубаю, творчість якого стала особливо популярною на зламі ХХ – ХХІ століть.

В сьогоднішній картині поетичного буття важливе місце відводиться творчості поетів-вісімдесятників (варто звернути увагу на антологі. “Вісімдесятники”, котру впорядкував один із цього покоління Ігор Римарук, вона побачила світ за кордоном). Маємо на увазі творчість таких поетів, як Андрій Охрімович, Ігор Римарук, Василь Герасим’юк, Петро Мідянка, Костянтин Москалець та ін..).

Покоління поетів-дев’яностників формувалося при видавництві “Смолоскип”, котре видало у світ антологію поезії “Молоде вино” (1994). Учасники різних літературних угруповань сформували це поетичне покоління (Сергій Жадан, Іван андрусяк, Маріанна Кіяновська, Галина Крук, Аксана Луцишина, Ірина Старовойт та ін..).

Творчість наймолодшого покоління українських поетів як виразників свого часу.

Дві основні моделі в історії розвитку літературних поколінь:

o літературні покоління як спадкоємці певних культурних традицій;

o покоління як заперечення цих усталених традицій.

Поняття “третьої хвилі” в українській поезії (за А.Погрібним). Ознаки та тенденції, характерні для цього покоління.

1. Сьгодні в поезію приходять естетично значно освіченіші, аніж до цього, люди,, ті, в котрих, порівняно з їхніми попередниками, відчутно ослабнув комплекс національної естетичної меншовартісності.

2. Сучасні молоді поети орієнтуються (незмірно підкресленіше) і на світову поезію, найперше – західну.

3. “Естетичний бунт сучасної літературної молоді” – дещо заголосна характеристика, але має підстави для свого поширення. Проти чого спрямований цей бунт? Проти тих ознак українського письменства, які узвичаєно вважати “національно-специфічними” (душевність, м’якість, ліризм).

4. Для характеристики молодих поетів досить показове їхнє ставлення до шістдесятників (своїми предтечами молоді вважають загнаних у атмосферу стагнації та застою поетів 70-х років) (Детальніше ці позиції освітлено у згаданій праці А.Погрібного).

Стильові течії в поезії зламу ХХ – ХХІ століть:

o реалістична течія (Б.Рубчак пропонує називати “поезією твердження”);

o умовно-асоціативна течія.

Характерні ознаки й особливості названих стильових течій.

Окремо варто говорити про фольклорну традицію (два шляхи в її осягненні: поверхневий і глибинний), а також про традиції авангардизму в сучасній українській поезії (з’ясовується їх відмінність від традиції авангардизму в поезії 20 – 30-х років ХХ ст.).

Поняття “покоління національної депресії”, запропоноване В.Даниленком. Розглядаються основні напрями і стильові ознаки поезії дев’яностників.

Три напрями:

o сповідальна поезія (в її основі лежить особисто пережитий досвід автора); сповідальна поезія має три течії (традиційну, фольклорну, постімпресіоністичну); зв’язаний з традицією 60-ків;

o філологічний напрям (постнеокласична, постмодерні стична, поезія про “ніщо”);

o іронічний напрям (властивий і представникам інших напрямів).

Акцент на позиції І.Бондар-Терещенка, викладеної у статті “Український симулякр (Про дві парадигми сучасної літератури)”: “Без перебільшення можна сказати, що […] теперішній час є переломним у сфері культури. Ба більше того – триває формування зовсім нового сучасного стилю. Подібність спільних, цілком характерних рис нині вільно подибати в митців, які про таку схожість ніколи не мислили – від традиціоналістів до відчайдушних авангардистів. Наразі можемо подати дещо з тих поєднавчих ознак. До прикладу, в поезії це. В першу чергу, її предметність, а також наочне бажання оперувати відчутними категоріями, а не сновид ними ідеями. Вляється фактурність, причому, що дивно, навіть у самій мові, яка зі свого боку тікає від лискучої усередненості. Та “правильність” і “лискучість” сучасних віршотворців набула такої досконалости (суто зовнішньої), що на усілякий штиб академічних зразків з поезії нині з’являється більше, ніж у відповідний їхній архаїці час: вінки сонетів нині не плете хіба що лінивий. Також сучасна поезія стримить до аритмічності, складового збою тощо – навіть верлібр, що, здавалося б, не притаманний нашому віршотворенню, запроваджується таки досить широко. По-друге, і це прикметно, відбулася зміна у самій поетичній філософії, коли поет вже вільний відчувати себе у всіх епохах водночас”.

Підсумки лекційного заняття.