Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови
Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І.П. Котляревський – автор перших високохудожніх творів українською мовою („Енеїда”, „Наталка Полтавка”, „Москаль-чарівник”). Він першим використав народорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору. Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше „ своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклав основи для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови...” Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм. Унормованість – основна ознака літературної мови. Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих реалізацій мовної системи, закріплених в процесі суспільної комунікації. Ці правили оберігають літературну мову від проникнення в неї суржику, сленгу, діалективізму і всього того, що може розхитати, спотворити її структуру. Сучасна українська літературна мова багатофункціональна, вона обслуговує всі потреби життя і діяльності української нації. Використання її в най різноманітних сферах і зумовило виділення в ній функціональних стилів. Функціональний стиль – це різновид української літературної мови, який відзначається сферою її функціонування і характеризується специфічними мовними засобами. У зв’язку з тим, що українська літературна мова має дві форми – писемну и усну, існують стилі писемні, або книжні й усні. До усних належать стилі:
|
