Герменевтика

Герменевтика /фундатор - В.Дільтей/.

Кожна формальна система має багато інтерпретацій, пояснень. Мова як знакова система будь-якої природи, є однією з таких систем.

Мова складається із літер, сполучення яких дають слова, аз них - речення, тексти. Ми розуміємо не звуки, символи, а зміст ре­чень, текстів. Це зробити нам допомагає герменевтика.

Герменевтикою називають мистецтво і теорію тлумачення текс­тів. Тому головна операція у герменевтиці - розуміння. Процес ро­зуміння являє собою комплексну методологічну проблему, яка дослід­жується герменевтикою з різних боків:

- семантичного;

- логічного;

- психологічного;

- гносеологічного;

- соціологічного;

- математичної теорії прийняття рішень тощо.

На цьому герменевтична інтерпретація не зупиняється, враховується ще намір автора, що передбачає звернення до інтуїтивно-емпіричних і суб'єктивно-психологічних факторів. Герменевтика, можна сказати, вперше вияви­ла співвідношення частини і цілого в процесі розуміння. Напрям, мета і методи герменевтичного аналізу слід оцінювати позитивно, бо суб'єктивно-психологічних факторів дуже часто не досить для адек­ватного розуміння змісту того чи іншого тексту, адже один суб'єкт інтерпретації хибує своєю обмеженістю, тому залучення різних мето­дів для аналізу текстів дає можливість для більш повного розумін­ня їх змісту.

Але треба пам'ятати, що герменевтика створює зовсім новий зуіст об'єкта своєю інтерпретаційною діяльністю. Мова оголошується "творчою і виробничою силою", тому, що текст є "об'єктивною са­мостійністю" по відношенню до будь-якого суб'єкта, включаючи ав­тора і інтерпретатора. Він /текст / піднімається до рангу герменевтичної автономії.

7.Структуралізм

Структуралізм виник як напрям в зв'язку з переходом гума­нітарних наук від описово-емпіричного до абстрактно-теоретичного методу дослідження: моделювання, формалізації і математизації до­сягнутих результатів. Суть методу пізнання структуралістів зво­диться до наступного:

І/ виділення певної множини об’єктів /масиву/, "корпусу" тек­стів, в яких можна передбачити наявність єдиної структури, інва­ріанта.

2/ Розкладання текстів на елементарні частинки, в яких типо­ві відношення зв’язують однорідні пари елементів.

3/ Систематизація відносин і побудова абстрактної структури шляхом моделювання.

4/ Виділення із структури всіх теоретично можливих наслідків і перевірка їх на. практиці.

 

8.Екзистенціалізм

Екзистенціалізм виник на початку XX ст. в Німеччині, Фран­ції, Італії, набувши великого впливу в усьому світі, особливо се­ред інтелігенції. У джерел цієї філософії був С.Керкегор /1813-1855рр/, а серед російських філософів - М.О.Бердяєв /1884-1948 рр./ Основною категорією екзистенціалізму є категорія існування, або ек­зистенція, що ототожнюється з суб’єктивними переживаннями людини, оголошується первинною щодо буття, а буття суспільства в цілому заперечується. Дійсність - це внутрішній світ. Екзистенція не мо­же бути пізнана, зрозуміла, пояснена. Вона ірраціональна в людському Я, внаслідок чого людина є конкретною і неповторною осо­бистістю. Екзистенціалізм протиставляє людині суспільство як щось чуже, вороже, абсурдне, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу.

Жити як всі - значить, втрачати свою індивідуальність, сво­боду. Звідси пафос конформізму, заклик до бунту у деяких екзистен­ціалістів /Сартр, Камю/. Крайній індивідуалізм неминуче призводить до розчарування, до асоціальності. Екзистенціалісти не визначають ніяких загальних принципів моралі, вони вважають, що кожна люди­на сама вирішує, що слід вважати моральним чи аморальним.

 

9.Неотомізм

Неотомізм. Головними представниками цього напряму є Марітен, Жільсон, Бохенський. Неотомізм відроджує і модернізує теї­стичне вчення Ф.Аквінського, поєднуючи його з філософськими сис­темами Канта, Шеллінга, Гегеля, Руссерля, Хайдеггефа, Ясперса.

Неотомістський реалізм відстоює незалежне від людської сві­домості існування природи і суспільства, водночас проголошуючи ос­танні продуктом творчої діяльності бога та об’єктом його управлін­ня.

Неотомістична концепція буття дуалістична: абсолютне, над­природне буття і буття, створене богом. Абсолютне буття - бог. Він створив усе із нічого. Розум людини, на думку неотомістів, неспро­можний пізнати сутність явищ, але вони не заперечують його існу­вання. Віра і розум знаходяться в гармонійних відносинах, вони не суперечать одне одному, вони доповнюють одне одну. Вони не анти­поди, це два джерела одного потоку, два шляхи, що ведуть до однієї цілі /бога/. Розум людини обмежений, йому не все підвладне, є іс­тини, яких не осягнеш розумом. Знання, що здобуті і за допомогою розуму, повинні бути постійно під контролем віри. Віра розширює можливості розуму, виступаючи при цьому єдиним критерієм істиннос­ті. Раціональне знання - це форма віри, і в цьому плані філософія мусить бути прислужницею релігії.

 

10.Ірраціоналізм

Ірраціоналізм - філософське вчення, яке відстоює обмеже­ність раціонального пізнання, протиставляючи йому інтуїцію, віру, інстинкт, волю як основні види пізнання. Це вчення спрямоване про­ти раціоналізму. Борючись з раціоналізмом, Якобі протиставляє йому віру, Шеллінг - одкровення, Шопенгауер- волю, К’еркегор - ек­зистенцію тощо.

Особливої шкоди ірраціоналізм завдає суспільствознавству, твердячи, що суспільство через свою складність, неорганізованість, непізнаване. Замість принципу детермінізму в пізнанні суспільства вони вводять принцип індетермінізму, тобто безпричинності.