Види методів фінансового права

1. Основним методом фінансово-правового регулювання є імпе­ративний. Він допускає нерівність суб'єктів відносин, що за­безпечує надзвичайний стан і роль держави.

Цей метод вияв­ляється у владних приписах, наказах одним суб'єктам із боку інших, що представляють державу, органи самоврядування. Методу владних приписів притаманні такі риси, як категоричність владних велінь фінансово-правових норм і відсутність оперативної самостійності суб’єктів фінансового права. Його сутність полягає в тому, що вирішення будь-якого питання здійснюється волею однієї сторони.

Може скластися враження, що цей метод цілком повторює ме­тод регулювання адміністративно-правових відносин, що також має владний, імперативний характер. Однак метод фінансового права відрізняється певною галузевою специфікою:

1) на відміну від адміністративно-правового методу, він не ґрунтується на вертикальній субординації, співпідпорядкованості суб'єктів, тоді як владні вказівки виходять від фінансо­вих органів, з якими інші суб'єкти відносин не перебувають у адміністративній залежності;

2) основна маса владних розпоряджень виходить від органів, спеціально створених державою для фінансової діяльності;

3) метод фінансового права не допускає повного підпоряд­кування й залежності одного суб'єкта від іншого, а стосується тільки економічного змісту фінансової норми;

4) фінансово-правовий метод регулювання допускає твер­дий ступінь імперативності на всіх рівнях законодавчого регу­лювання й не змінюється, не знижується залежно від типу за­конодавчого акта (від закону до інструкції);

5) специфічний об'єкт, що регулює за допомогою фінансо­во-правового методу публічні грошові фонди.

Владність як зміст методу фінансово-правового регулюван­ня має свої особливості, які реалізовано в імперативних припи­сах у сфері фінансової діяльності держави¹:

а) перевага в фінансово-правовому регулюванні позитивних зобов'язань. Держава, видаючи владні розпорядження, зобов'язує суб'єктів до їх виконання (нерідко в однозначній, визначеній формі);

б) метод владних розпоряджень виступає як імперативний, коли суб'єкти фінансового права виконують обов'язки суворо відповідно до приписів законів і підзаконних актів. Права при цьому похідні від обов'язків;

в) регулює підстави виникнення правовідносин, виходячи з того, що за наявності певного юридичного факту, суб'єкт права зобов'язаний вступити в ці правовідносини й суворо слідувати приписам закону, а не волі вибору;

г) цей метод характеризується юридичною нерівністю суб'єктів, коли одні суб'єкти володіють однобічними юридично-владними повноваженнями щодо інших суб'єктів, тоді як останні не мають адекватних повноважень щодо владних суб'єктів. На цьому ґрунтується основа правосуб'єктності, коли у владних суб'єктів вона складається переважно з прав, а в зобов'язаних суб'єктів — здебільшого з обов'язків і похідних від них прав. Може скластися враження, що фінансовому праву, поряд із імперативним, притаманні й елементи диспозитивного методу. Наприклад, у сфері регулювання відносин щодо формування грошових ресурсів добровільного характеру (облігації державної внутрішньої позики, казначейські сертифікати, лотереї тощо) разом із видимістю диспозитивності, основою регулювання залишаються владні розпорядження. Справді, придбання державного цінного папера здійснюють на добровільній основі, але всі відносини, що випливають з цього факту, регулюють державні, однобічні веління (терміни позики, відсотки, порядок погашення заборгованості не можуть бути предметом договору, їх закріплено законодавчо).

Імперативний метод фінансово-правового регулювання до­повнюють і підлеглі, похідні від нього методи рекомендацій, узгоджень.

2. Крім методу владних приписів у фінансовому праві використовують методи рекомендацій (між представницькими органами влади держави різного рівня та урядом України — наприклад, під час складання проекту Державного бюджету) та

3. методи узгодження (використовується в процесі вирішення питань органами, що здійснюють фінансову діяльність одного рівня, іноді між сторонами, що уклали фінансовий договір (наприклад, договір про податковий кредит)

Їхньою особливістю є похідний характер від основ­ного імперативного методу, в межах реалізації, виконання влад­ного розпорядження. Дійсно, узгодження між суб'єктами фінан­сово-правових відносин можливі, але з приводу більш зручно­го, точного, своєчасного виконання імперативного обов'язку, тобто погоджується не сама природа обов'язку, а порядок, особливості його виконання. Рекомендації також доречні в фінан­совому праві, однак вони або гарантовані, підкріплені імпера­тивними веліннями, або уточнюють їх.

Застосування переважно імперативного методу не виключає використання рекомендацій, погоджень, наявності права вибо­ру в поведінці підлеглого суб'єкта. Наприклад, податкові орга­ни можуть надати підприємствам податковий кредит (відстроч­ку платежу) на підставі спеціальної угоди. Крім того, часткова диспозитивність поведінки підлеглої сторони — платника по­датків — може виявлятися й у можливості податкового плану­вання. Однак усі ці особливості врешті-решт підлеглі основній засаді — методу владних приписів.