Філософія освіти та буття людини: антропологічний аспект

 

На підставі так званого антропологічного повороту виникають певні концепції в некласичній та посткласичній філософії, для яких пріоритетною є експлікація смислу людського буття.

Філософська антропологія актуалізує буттєво-ціннісне осмислення освіти. Як зазначив В.Стьопін, “І.Кант намагався через епістемологію, онтологію, аксіологію розкрити сутність природи людини, однак вирішував цю проблему із класичних позицій. Некласична філософія починає з антропології філософської, розуміння того, що є людина ”.

(Степин В. Человек как развивающаяся система /В.Степин // Філософія освіти – 2008. – № 1–2 (7). – С. 65).

 

Філософська антропологія – новий тип некласичного “філософствування” у німецькомовній філософії XX ст. Методологічно вагомий доробок представників філософської антропології (М.Шелер, Г.Плеснер, А.Гелен).

Підходи М.Шелера характеризує взаємозв’язок філософського світогляду, людського духу, самосвідомості, науки, культури, освіти, життя, що збагачує не лише філософську антропологію, а й феноменологію (“Феноменологія і теорія пізнання”), праця “Становище людини в Космосі” (1928) є концентрованим викладом основного дослідження – “Сутність людини, новий досвід філософської антропології” (незавершене). На його пошуках позначились ідеї “філософії життя” (В.Дільтей), початки феноменології “життєвого світу” (Е.Гуссерль), теза – “усяка онтологія є феноменологія” (М.Гайдеггер), проблеми “вітальності” й “розуму” (М.Вебер).

М.Шелер, М.Гартман (основоположник критичної або нової онтології), М.Гайдеггер – належали до кола учнів Е.Гуссерля.

 

Лейтмотивом праці М.Шелера “Людина в епоху вирівнювання” (1927) є “ зміни самої людини, способу внутрішньої побудови тіла, інстинктів, душі, духу; і це не тільки зміни її фактичного буття, а й стандартів… Та найвагоміше вирівнювання становлення самої людини – суб’єкта, котрий творить історію”. Рух до відносної вселюдини містить вирівнювання двох начал: “аполлонійського” (духовність, інтелект, розум) та “діонісійського” (інстинкти), взятих як ідеї, типи… Завдяки засвоєння та формування специфічних технік терпіння, страждання (Схід), їхнього синтезу з розробленою технікою влади (Захід) – уможливлюється трансформація загальної пізнавальної культури. Людина має вчитися здатності осягати солідарність усіх живих істот між собою й солідарність світового процесу”.

(Шелер М. Человек в эпоху уравнивания /М.Шелер //Избр. произвед.: пер. с нем. А.В.Денежкина, А.Н.Малинкина, А.Ф.Филиппова. – М.: Гносис, 1994. – С. 98–128).

Див. також:

Шелер М. Положение человека в Космосе /М.Шелер //Проблема человека в западной философии: пер. с нем. А.Филиппова. – М.,1988. – С. 31–95.

Шелер М. Формы знания и образование / М.Шелер: пер. с нем А.И.Малинкина //Человек. – 1992. – № 4. – С. 85–95.

Шелер М. Формы знания и образование / М.Шелер: пер. с нем. А.И.Малинкина //Человек. – 1992. – № 5. – С. 63–75.

 

“Антропологічна рефлексія, – зауважив В.Лук’янець, – це багатовіковий, але не монодисциплінарний, а транскультурний дискурс... Турбота про екзистенційну долю людського буття, зануреного або у “льодяний Космос”, або в тотально технологізоване середовище, – є вищим призначенням суб’єкта антропологічної рефлексії”. Загальновизнаної “єдиної теорії людського буття” у сучасній філософській антропології поки що немає”.

(Лук’янець В.С., Кравченко О.М., Озадовська Л.В. Сучасний науковий дискурс: Оновлення методологічної культури /В.С.Лук’янець, О.М.Кравченко, Л.В.Озадовська. – К.: Центр практ. філософії, 2000. – С. 160, 162, 166).

 

Філософська антропологія у своїй провідній тенденції – це радше синтетична філософія людини.

Антропомірність філософії освіти виявляє певні світоглядно-методологічні орієнтири щодо людської здатності екзистенціального самовизначення як власне особистісного “тут-і-тепер” творення буття у культурі.