Київський національний економічний університетДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД імені Вадима Гетьмана»
EКСПЕРТНА ГРУПА «ПРАКТИЧНА» ВИСНОВОК
Виконали студенти фінансово-економічного факультету, спец. 6508 304 групи Брюхович Ольга, Клименко Альона, Коваль Гнат, Оксанич Єлизавета, Радчук Анастасія, Сеник Ольга
Київ 2012 Оксанич Єлизавета - аналіз складу і структури бюджетних доходів, співвідношення податкових і неподаткових доходів. Коваль Гнат - аналіз складу і структури бюджетних видатків, співвідношення поточних і видатків розвитку. Виділення пріоритетів. Сеник Ольга - аналіз співвідношення між загальним і спеціальним фондом бюджету. Брюхович Ольга - аналіз розподілу коштів між державним і місцевими бюджетами: а) бюджетних доходів, б) бюджетних видатків. Клименко Альона - визначення ролі: - Міжбюджетних трансфертів - Місцевих податків і зборів - Загальнодержавних податків і зборів у формуванні доходів місцевих бюджетів. Радчук Анастасія - розмір бюджетного дефіциту (як частка ВВП і відносно бюджетних видатків), структура джерел його фінансування. Склад і структура доходів бюджету характеризують фінансову політику та фінансовий стан держави. Структура доходів бюджету досить швидко змінюється, що пояснюється постійними перетвореннями і змінами в податковій системі України і неподаткових надходженнях до бюджету. Починаючи з 1992 р. бюджет формується головним чином за рахунок податкових надходжень.До них відносять загальнодержавні податки та збори і місцеві податки та збори. Неподаткові надходження можна поділити на кілька груп. Зокрема — це доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження. Склад і структура доходів бюджету постійно змінюються, що зумовлюється як постійними перетвореннями в податковій системі України, так і намаганням держави вирішити фіскальні проблеми за рахунок неподаткових доходів. З цієї ж причини питома вага податкових доходів є не дуже високою. Фінансування бюджетного дефіциту в умовах нерозвинутого фінансового ринку України відбувалося за допомогою емісійних кредитів Національного банку України, внаслідок чого інфляція досягла дуже високих темпів. Лише з 1995 р. на ринку з'явились державні цінні папери, що свідчить про поступове наближення до прийнятих у світі механізмів фінансування бюджетного дефіциту. Таким чином, становлення і розвиток системи доходів бюджету, яка б відповідала розвитку ринкових відносин, відбувається досить повільно. Але все ж таки з кожним роком прогресивних перетворень у бюджетній системі стає дедалі більше. Динамічне відновлення економіки України на базі інвестиційно-інноваційної моделі розвитку неможливе без оздоровлення системи державних фінансів, модернізації податкової системи і підвищення ефективності механізмів перерозподілу фінансових ресурсів. Реформи системи державних фінансів, проведені в Україні в 2010-2011 роках, були наймасштабнішими за останні десять років. Це стосується як «діапазону» реформ (зміни відбулися у більшості складових системи державних фінансів), так і їх глибин. Процес бюджетної децентралізації просувається надто повільно, і в ході бюджетної реформи в цьому напрямі досягнутий незначний прогрес. Окремі законодавчі зміни дозволять дещо збільшити обсяги надходжень місцевих бюджетів. Водночас, передані місцевим бюджетам джерела все ще не є достатніми для фінансування навіть поточних видатків. Податкова реформа створила певні передумови для реалізації двох головних завдань – збільшення доходів бюджету та стимулювання економічної активності. Разом з тим, на сучасному етапі на практиці вдалося досягти позитивних зрушень лише в межах першого завдання. Щодо виконання завдання стимулювання економічної активності, обсяг впроваджених стимулів є недостатнім для того, щоб продукувати позитивні макроекономічні тенденції. Зростання доходів бюджету у 2011 році дійсно є досить значним і очевидно заслуговує певних позитивних оцінок діяльності уряду в цій сфері. Досягти такого результату вдалося, передусім, за рахунок наведення порядку в сфері відшкодування ПДВУ 2009 році обсяг бюджетного відшкодування ПДВ за загальним фондом державного бюджету грошовими коштами залишився на рівні 2008 року та становив 34,5 млрд. гривень (дані наведено в таблиці 2 в презентації). На 1 січня 2010 року обсяг невідшкодованих сум ПДВ на рахунок платника у банку становив 24,2 млрд. грн. і зріс за 2009 рік на 10,1 млрд. гривень (дані наведено в таблиці 3 в презентації). Існує низка зауважень, які дещо знижують результативність цих досягнень. По-перше, значний внесок в зростання доходів бюджету внесло підвищення податкового навантаження на економіку, зокрема звільнення від оподаткування ПДВ операцій з постачання зерна, скасування податкових пільг для технопарків, навантаження на платників єдиного податку з метою «стимулювання» їх до переходу на загальну систему оподаткування. Загалом в 2011 році податкове навантаження на економіку відчутно зросло. Програма економічних реформ на 2010-2014 роки має бути оновлена відповідно до нових ризиків, які актуалізувалися з часу її схвалення і які обумовлені в тому числі прорахунками, допущеними в ході проведення реформ. Говорячи про склад і структуру бюджетних видатків, ми можемо побачити, що найбільше коштів припадає на фінансування соціальної сфери (дані наведено в таблиці 4 в презентації) і з кожним роком ці кошти збільшуються – збільшення таких видатків має підвищувати рівень життя населення. Але при суттєвому збільшенні фінансування соціальних програм можливість збереження індексу споживчих цін на прогнозованому рівні малоймовірне. В той же час держава майже не фінансує житлово-комунальні послуги. З даних цієї таблиці ми можемо сказати,що видатки за 2006-2010 рр. збільшились у 2 рази, в основному за рахунок 1,3,4,9,10, та 11 пункти. З періоду 2006 по 2009 держава суттєво збільшила видатки на загальнодержавні функції в 3, духовний і фіз. Розвиток в 5 разів,. Кошти, що передаються до бюджетів інших рівнів теж у 2 рази. Але якщо подивитись детальніше на таблицю то зможемо зазначити, що видатки мають тенденцію до збільшення але основну масу видатків займають видатки на урядові установи, а саме 1,11 (разом 1/3 від усіх видатків). Також велика частка припадає на соц. Захист та соц. Забезпечення більше ніж 1/5 від усіх видатків. Аналіз поточних видатків (дані наведені у таблиці 5 в презентації) за 2006 – 2008 рр. свідчить про поступове зростання: у 2009 р. зменшились на 10,7 млрд.грн., а в 2010 році спостерігається стрімке зростання на 58,8 млрд. грн.; у 2008 р. видатки зросли на 67,2 млрд. грн., що було спричинене значним зростанням поточних видатків. В той же час капітальні видатки порівняно з поточними є досить незначними: аналогічно з 2006 р. капітальні видатки, які становили 15,5 млрд. грн. збільшились на 10,1 млрд. грн. у 2008 році, а до 2010 року вони зросли на 14,1 млрд. грн. Доречно зазначити, що за досліджуваний період найбільша сума видатків, як поточних, так і капітальних, спостерігається у 2010 році та становить 303,6 млрд.грн. Також помітно, що видатки кожного року, крім 2009 мають тенденцію до збільшення. З проведеного дослідження можна зробити висновок, що основна частина видатків Державного бюджету України належить поточним видаткам, в той час як сума капітальних видатків є порівняно невеликою. Отже, важливим завданням досягнення ефективного виконання видаткової частини Державного бюджету є їх спрямування на забезпечення сталого розвитку України та її регіонів. Зокрема, збільшення державних витрат (наприклад: підвищення заробітних плат, пенсій тощо) може відбуватись лише за наявності в розпорядженні держави відповідної дохідної бази, яка у свою чергу досягається шляхом оподаткування
Бюджетний кодекс передбачає дві складові бюджету - загальний та спеціальний фонди. Таке розмежування первісне було запропоновано в Законі України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" і з того часу поступово перейшло на місцеві бюджети. Зокрема, у межах наявних фондів кошториси бюджетних установ складаються з двох частин - загального та спеціального фондів. Розмежування бюджету на дві частини зумовлено необхідністю посилення контролю за витрачанням коштів, що мобілізуються державою до централізованих фондів. Зі створенням спеціального фонду бюджету до його складу почали зараховуватися колишні позабюджетні цільові фонди коштів, зокрема Фонд соціального страхування, зайнятості населення тощо. Це дало змогу оптимізувати систему Державного контролю щодо витрачання коштів бюджету як державного, так і місцевих. До загального фонду бюджету включаються всі доходи (за винятком тих, що надходять до центрального), всі видатки за рахунок надходжень до загального фонду бюджету, а також фінансування загального фонду, фактично за рахунок коштів загального фонду фінансуються поточні потреби держави. Кошти, що мобілізуються до загального фонду бюджету, не мають конкретного цільового призначення - вони формують централізований фонд держави, за рахунок якого уряд фінансує державні потреби, передбачені поточними фінансовими планами. До спеціального фонду бюджету включаються: бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень; гранти та дарунки, одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету; різниця між доходами й видатками спеціального фонду. Джерела формування спеціального фонду визначаються виключно законами. Таким чином держава намагається усунути значні порушення щодо утворення окремими відомствами власних цільових фондів і несанкціонованого визначення джерел їх утворення. Особливістю спеціального фонду є те, що фінансування конкретних заходів може здійснюватися виключно в межах коштів, що надійшли до фонду на відповідну мету. Чинне законодавство передбачає у разі закріплення відповідної норми в Законі про Державний бюджет України можливість передачі коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету. Зокрема, відповідно до законів про Державний бюджет на 2002, 2003 роки частина надходжень від загальнодержавних податків у процентному відрахуванні зараховується до спеціального фонду державного бюджету з метою формування необхідної для передбаченого фінансування видатків суми коштів. Щорічно Закон про Державний бюджет України передбачає розподіл бюджету на загальний і спеціальний фонди. Слід зазначити, що Бюджетний кодекс обмежив право місцевих органів влади на створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету виключно за наявності відповідного положення у Законі про Державний бюджет. Водночас закріплення Бюджетним кодексом норми, що "бюджет може складатися із загального та спеціального фондів" свідчить про можливість уряду відмовитися від поділу бюджету на зазначені фонди у разі визнання поділу недоцільним та неефективним. Розробляючи Основні засади бюджетної політики на наступний рік, уряд, базуючись на показниках планованих доходів і видатків повинен вирішувати питання щодо доцільності фінансування видатків за рахунок коштів спеціального фонду. Кожний бюджет завжди складається з двох частин - доходної і видаткової. Доходами бюджету є усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти). Отже, доходами бюджету можуть бути як обов'язкові, так і добровільні надходження до бюджету, що використовуються державою для здійснення її функцій та регулюються правовими нормами.
Діюча бюджетна система України передбачає наявність взаємовідносин між державним бюджетом і місцевими бюджетами. В умовах жорсткого дефіциту фінансових ресурсів правильне визначення обсягів та напрямів використання міжбюджетних трансфертів, що передаються з державного бюджету України місцевим бюджетам, має надзвичайно важливе значення. Не менш важливим є також ефективне використання цих коштів на виконання покладених на місцеві органи влади повноважень, якість і повнота яких значною мірою залежить від обсягів фінансових ресурсів, які можуть бути спрямовані на їх забезпечення. Аналіз виконання у 2010 р. показників стану взаємовідносин державного бюджету та місцевих бюджетів України, проведений департаментом Рахункової палати, засвідчив, що діюча система розподілу міжбюджетних трансфертів між державним бюджетом та місцевими бюджетами України є недосконалою, а рівень використання зазначених фінансових ресурсів не забезпечує якісне виконання місцевих бюджетів в цілому. Як показали результати проведеного аналізу, планові показники надання з державного бюджету міжбюджетних трансфертів місцевим бюджетам не виконано. У 2010 р. з державного бюджету передано дотацій та субвенцій у сумі 77 млрд. 766,2 млн. грн., або 95,6% планових річних обсягів (81 млрд. 324,9 млн. грн.) Місцевими бюджетами недоотримано субвенцій на загальну суму понад 3,5 млрд. грн., що негативно вплинуло на виконання покладених на органи місцевого самоврядування повноважень. Виконання місцевих бюджетів у 2010 р. відбувалося за умов збільшення їх залежності від ресурсів державного бюджету, про що свідчить суттєве зростання абсолютних обсягів та питомої ваги міжбюджетних трансфертів у загальній сумі доходів місцевих бюджетів. У структурі міжбюджетних трансфертів у 2010 р. значну частку (56,1 %.) займала дотація вирівнювання – 43 млрд. 640,5 млн. грн. У порівнянні з 2009 роком її обсяги та питома вага зросли на 10 млрд. 284 млн. грн. та на 3,7 відс. пункти відповідно. Отже, аналіз стану міжбюджетних відносин у 2010 р. засвідчив, що діюча 2010 р. система міжбюджетних відносин між державним та місцевими бюджетами, як і у попередніх роках, відіграє важливу роль у формуванні місцевих бюджетів та виконанні повноважень та функцій, покладених на органи місцевого самоврядування, в тому числі наданні населенню соціальних послуг, гарантованих державою, а також соціально-економічного розвитку регіонів, однак вона не може вважатися досконалою через наявність низки проблем, а саме: 1) всупереч вимогам схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 № 308-р Концепції реформування місцевих бюджетів, основним завданням якої визначено підвищення рівня самодостатності місцевих бюджетів, посилюється централізація фінансових ресурсів, про що свідчить зростання питомої ваги міжбюджетних трансфертів з державного бюджету у загальній сумі доходів місцевих бюджетів (з 43 відс. - у 2008 р. до 49,1 відс. - у 2010 р.); 2) недосконалість, а в деяких випадках відсутність методики визначення обсягів міжбюджетних трансфертів та критеріїв (перелік заходів, державних програм тощо) і умов надання окремих їх видів (додаткові дотації та субвенції на інвестиційні проекти і соціально-економічний розвиток регіонів) не дозволяють повному обсязі забезпечити об'єктивну потребу відповідних місцевих бюджетів фінансових ресурсах, а також ефективне управління ними; 3) численні зміни, які вносяться до розмірів та видів міжбюджетних трансфертів протягом бюджетного року, в тому числі у порядку, який не узгоджується з вимогами Бюджетного кодексу України, призводять до зниження ефективності бюджетного процесу, оскільки погіршують прогнозованість ресурсів місцевих бюджетів, необхідних для виконання покладених на органи місцевої влади завдань і повноважень.
Щодо ролі Міжбюджетних трансфертів то у структурі дохідних джерел місцевих бюджетів частка трансфертів має значну величину (до 44 %), причому вона виявляє тенденцію до зростання: з 1998 року вона зросла з 14,3 % більш ніж у три рази. З метою раціоналізації видатків та підвищення контролю за використанням переданих з державного бюджету коштів у вигляді міжбюджетних трансфертів у структурі трансфертів має зрости питома вага субвенцій як цільових коштів, використання яких пов'язане з необхідністю фінансування конкретних об'єктів, пріоритетних у поточному бюджетному році, причому питома вага субвенцій на соціально-економічний розвиток має зростати. На даний момент, коли Україна знаходиться в стані економічної кризи, їй необхідні як міжбюджетні трансферти, так і міждержавні, для того, щоб підвищити рівень добробуту населення, який відображатиметься на економіці країни. Тобто, якщо підвищиться загальний рівень економіки, то Україна матиме можливість сплачувати кредити надані їй міжнародними фінансовими інститутами, а отже, вийде із існуючої «боргової ями». А от місцеві податки і збори як правило не відіграють вирішальної ролі у формуванні консолідованого і місцевих бюджетів. Вони виступають як додаткові джерела фінансування, що доповнюють над ходження від загальнодержавних податків, зборів до Державного і місцевих бюджетів. Динаміка та стан надходжень коштів до місцевих бюджетів за рахунок місцевих податків, зборів свідчить про їх низьку питому вагу у порівнянні з доходами державного бюджету (дані наведено в таблиці 6 в презентації) Надходження місцевих податків і зборів за 2006-2010 роки зросли на 27,6 % і 2010 року становили 819, 4 млн. грн. Починаючи з 2006 року динаміка надходжень місцевих податків і зборів має зростаючу тенденцію до 2008 року, але їх частка у структурі доходів місцевих бюджетів відображає спадну тенденцію з 2,1 % у 2006 році до 1,3 % у 2010 році. Структура місцевих податків і зборів протягом 2006-2010 років зазнала деяких змін, а саме: збільшення питомої ваги ринкового збору на 4,5 %, збору за припаркування автотранспорту — 2,5 %, податку з реклами — 0,5 %, збору за право вико ристання місцевої символіки — 0,8 % Можна зробити висновки, що в Україні інститут місцевих податків і зборів перебуває в початковій стадії розвитку. Частка місцевих податків i зборів у доходах місцевих органів влади України поки що незначна. Місцеві податки і збори, згідно із законодавством України, є власними доходами місцевих органів влади. Подальший розвиток фiнансiв місцевих органів влади України буде неможливим без радикальної реформи податкової системи України, без значного збільшення в податковій системі України ролі й частки місцевих податків і зборів. Також важливо, щоб за рахунок власних податкових джерел місцеві органи влади могли фінансувати 60-80 % своїх потреб. У цьому разі їх залежність від рішень вищих органів влади стосов но дохідної частини місцевих бюджетів буде мінімальною. Вирішення комплексу проблем, що склалися на місцевому рівні, дасть змогу значною мірою оптимізувати бюджетні відносини в нашій країні та зміцнити економічну самостійність адміністративно територіальних одиниць. А це, своєю чергою, призведе до зростання рівня полі тичної незалежності та фінансового забезпечен ня місцевого самоврядування, сприятиме розбу дові демократичної держави. Якщо говорити про загальнодержавні податки і збори, то вони встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України. З найбільш вагомих Загальнодержавних податків для формування бюджету є податок на додану вартість та акциз. Акцизний збір - непрямий податок, основою якого виступає диференційований підхід до оподаткування різних товарів та товарних груп. Тому акцизний збір називають специфічним акцизом. Недоліком стягнення акцизного збору є те, що його сума включається в базу оподаткування ПДВ. Це необґрунтовано збільшує ціну товару і породжує подвійне оподаткування. Щодо податку на додану вартість - це складний податок, який передбачає окреме існування податкових зобов'язань по ПДВ і окреме існування сум, що підлягають сплаті ПДВ до бюджету. Переваги ПДВ: • відсутність подвійного оподаткування і комунікативного ефекту; • одинакові умови щодо сплати як у виробника так і продавця; • стимулювання експорту, ритмічне надходження коштів до бюджету держави; • універсальний підхід до оподаткування різних товарів. • складний механізм нарахування і сплати; • регресивний вплив на малозабезпечені верстви населення.
Розглядаючи, розмір бюджетного дефіциту, то можна сказати, що він є основним інструментом державної фінансово-кредитної політики і здатен справляти значний вплив на соціально-економічне становище країни, а також бути чинником стримування або прискорення розвитку. Дефіцит державного бюджету - це перевищення видатків бюджету над його доходами (з урахуванням різниці між наданням кредитів з бюджету та поверненням бюджетних кредитів) (дані наведено в таблиці 7 в презентації). Проаналізувавши дані показника ВВП за 2005-2010 рр. (адже саме з урахуванням змін ВВП можна зробити висновки щодо масштабів зростання дефіциту бюджету), ми зробили висновки, що основними причинами бюджетного дефіциту в Україні є: · зменшення приросту національного доходу у зв'язку зі стагнацією економіки та впливом світової економічної кризи; · збільшення бюджетних витрат, як наслідок економічної кризи та незбалансованої бюджетної політики; · зменшення надходжень до бюджетів усіх рівнів порівняно з видатками через диспропорції основних галузей економіки України; · відсутність чіткої фінансової стратегії уряду; · інфляційні процеси, які є наслідком як об'єктивних, так і суб'єктивних причин. Аналіз причин виникнення і стану дефіциту Державного бюджету України за часи незалежності дає підстави сформувати такі рекомендації щодо управління бюджетним дефіцитом: · Посилення заходів з підвищення податкової культури та виконання чинного Податкового кодексу України, який є одним з найбільш ліберальних в Європі. · Проведення ефективної політики з обслуговування державного боргу країни. · Дефіцит державного бюджету відносно ВВП підтримувати на рівні не вищому за рівень інвестицій в основний капітал за рахунок коштів державного бюджету. · Формування прогнозних показників дохідної та видаткової частин бюджету усіх рівнів на основі реальних даних. Стосовно джерел фінансування бюджетного дефіциту, то їх розрізняють за кредиторами, інструментами залучення, економічним впливом (інфляційнії неінфляційні, виходячи з впливу на чисту вартість уряду, з огляду на мультиплікаційний ефект тощо). Міжнародний валютний фонд пропонує для використання дві класифікації фінансування: за типом кредитора і за типом боргового зобов'язання (дані в таьлиці 8 в презентації). Класифікація фінансування бюджету: підхід МВФ Аналогічні класифікаційні ознаки встановлені також Бюджетним кодексом України. Для фінансування дефіциту в Україні призначені внутрішні і зовнішні запозичення. При цьому емісійні кошти НБУ не можуть бути джерелом фінансування дефіциту. Отже, державні запозичення, з одного боку, розширюють фінансові можливості держави, є ефективним інструментом вилучення зайвих коштів з обігу, на відміну від підвищення податків психологічно не викликають опору. З іншого боку, вони перетворюють взяті урядом позики у національний борг, витісняють частину приватних інвестицій, державний бюджет обтяжується видатками на обслуговування боргу, а критичні його розміри загрожують державі дефолтом. Список викорістаних джерел: 1. Бюджетний кодекс України: Закон України від 21.06.2001 р. № 2542-ІП, зі змінами. 2. Закон України «Про державний бюджет на 2009 рік» від 26.12.2008 р. № 835-VI, зі змінами. 3. Закон України «Про державний бюджет на 2010 рік» від 27.04.2010р. № 2154 - VI 4. Закон України «Про державний бюджет на 2011 рік» від 23.12.2010р. № 2857 - VI 5. Про схвалення Концепції реформування місцевих бюджетів: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 № 308-р. 6. Закон України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» (додаток № 6), Закон України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» (додаток № 6). 7. Про соціально-економічне становище України за 2010 рік. Доповідь Голови комісії з проведення реорганізації Держкомстату - першого заступника Голови В.О. Піщейко. Державний комітет статистики. 8. Мярковський А.І. Бюджетний кодекс України в контексті бюджетної реформи / Мярковський А.І. // Фінанси України. - 2009. - №8. - С.3 - 18 Науково - практичний коментар до Бюджетного кодексу України / кол. авторів [заг. редакція, передмова Ф.О. Ярошенка]. - К.: Зовнішня торгівля; УДУФМТ, 2010. - 592с. 9. Кушинова Н.Г., Гринь Т.О. Стратегічні напрями розвитку бюджетної системи України // Сталий розвиток економіки. - 2010. - С.160 – 163 10. www.ac-rada.gov.ua 11. www.rada.gov.ua
|
