Доходи і видатки Державного бюджету. Бюджетний дефіцит.

Доходи бюджету - це частина централізованих ресурсів держави, які необхідні для виконання нею відповідних функцій. Вони виражають економічні відносини, що виникають в процесі формування фондів грошових коштів і надходять в розпорядження органів державної влади й управління.

Згідно Бюджетного кодексу, доходи бюджету включають усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти).

Бюджетні доходи поняття більш вузьке, ніж доходи держави, які включають, крім коштів бюджетів усіх рівнів, фінансові ресурси позабюджетних фондів і державного сектору економіки.

В Україні, склалась відповідна система доходів зведеного бюджету, класифікація яких здійснюється за такими ознаками:

1. Відносно до бюджетного устрою:

- доходи, які поступають у Державний бюджет України;

- доходи, які поступають у місцеві бюджети;

- змішані доходи, одна частина яких поступає у Державний бюджет України, а інша - у місцеві бюджети.

2. Відносно до джерел сплати:

- доходи, джерелом яких є ціна товарів (робіт, послуг);

- доходи, джерелом яких є прибуток чи дохід.

3. Залежно від методів акумулювання грошових ресурсів:

- податки та інші обов'язкові платежі;

- емісія (включаючи емісію грошей, державних цінних паперів та кредитну емісію);

- державний кредит;

- надходження від приватизації державного майна;

- надходження від зовнішньоекономічної діяльності;

- добровільні надходження.

Згідно Бюджетного кодексу доходи бюджету складаються з:

- податкових надходжень;

- неподаткових надходжень;

- доходів від операцій з капіталом;

- трансфертів.

Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.

Неподатковими надходженнями визнаються:

1) доходи від власності та підприємницької діяльності;

2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;

3) надходження від штрафів та фінансових санкцій;

4) інші неподаткові надходження.

Трансферти — це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки, Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Доходи бюджету також поділяються на, закріплені та регулюючі.

Закріпленими доходами вважаються такі доходи, які в законодавчому порядку повністю закріплюються за певним бюджетом і не підлягають передачі у бюджети нижчого рівня, або частково закріплюються за бюджетом вищого рівня і у певному обсязі підлягають передачі у бюджети нижчого рівня. Так, в склад доходів Державного бюджету України включаються такі закріплені доходи, як податок на додану вартість, акцизний збір з імпортних товарів, ввізне мито, збір на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету України тощо. В складі доходів місцевих бюджетів закріпленими є місцеві податки і збори. Однак дохідна частина бюджету опирається не лише на закріплені дохідні джерела. Окремим адміністративно-територіальним одиницям закріплених дохідних джерел може не вистачати для покриття видатків, які передбачені програмою економічного і соціального розвитку. В таких випадках застосовуються регулюючі доходи.

Регулюючі доходи характеризуються тим, що вони передаються у вигляді відрахувань від загальнодержавних податків і зборів із бюджету вищого рівня в бюджети нижчого рівня для їх збалансування.

Доходи державного бюджету України включають:

1) доходи, що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов'язкові платежі та Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;

2) гранти і дарунки у вартісному обрахунку;

3) міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

4) плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється районними державними адміні­страціями;

5) надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними державними адміністраціями або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями.

У системі формування доходів бюджетів основною формою мобілізації грошових ресурсів продовжує залишатися податкова (на сьогоднішній день податки забезпечують майже 80% обсягів всіх доходів зведеного бюджету).

Видатки бюджету - це економічні відносини, які виникають у зв'язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використанням на здійснення програм та заходів, передбачених бюджетом.

Видатки бюджетів за функціональною структурою класифікуються у відповідності до основних функцій держави.

Функції, що виконуються державою, можна поділити на три категорії.

До першої категорії видатків належать послуги державного призначення. До них відносяться:

- державне управління;

- судова влада;

- міжнародна діяльність;

- функціональні дослідження і сприяння науково-технічного прогресу;

- національна оборона;

- правоохоронна діяльність і забезпечення безпеки держави.

До другої категорії видатків належать суспільні і соціальні послуги, тобто це є видатки на:

- освіту;

- охорону здоров'я;

- соціальний захист і соціальне забезпечення;

- житлово-комунальне господарство;

- культуру та мистецтво;

- засоби масової інформації;

- фізичну культуру і спорт.

До третьої категорії видатків належать державні послуги, пов'язані з економічною діяльністю, тобто це є видатки на:

- промисловість та енергетику;

- будівництво;

- сільське господарство;

- транспорт;

- охорону навколишнього природного середовища;

- поповнення державних запасів і резервів;

- інші.

За економічними ознаками видатки поділяються на поточні видатки та видатки розвитку.

Поточні видатки - це видатки бюджетів на фінансування мережі підприємств та установ на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів із соціального захисту населення та інших, що не належать до видатків розвитку.

До поточних видатків відносять:

- оплату праці працівників бюджетних установ;

- нарахування на заробітну плату;

- придбання предметів постачання і матеріалів;

- оплата послуг з утримання бюджетних установ;

- видатки на відрядження;

- оплата комунальних послуг та енергоносіїв тощо.

Видатки розвитку - це видатки бюджетів на фінансування інвестиційної діяльності, зокрема, фінансування капітальних вкладень, структурної перебудови народного господарства, субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

До них відносяться:

- придбання основного капіталу;

- створення державних запасів і резервів;

- придбання землі і нематеріальних активів;

- капітальні трансферти тощо.

Бюджетний дефіцит - це фінансове явище, яке не обов'язково відноситься до розряду надзвичайних. В сучасному світі немає держави, яка в ті чи інші періоди не стикалася б з бюджетним дефіцитом.

Бюджетний дефіцит - це перевищення видаткової частини бюджету над дохідною. В умовах ідеального стану економіки таке явище відсутнє, оскільки держава! може оптимально порівнювати обсяг своїх видатків відповідно з фінансовими можливостями без будь-якої шкоди для суспільства.

Однак на практиці така ситуація спостерігається рідко, особливо коли держави переживають кризу в економіці.

Причини виникнення бюджетного дефіциту зумовлені:

- надзвичайними подіями (війни, епідемії, стихійні лиха і т.ін.), що потребує використання великого обсягу грошових коштів, а звичайних резервів не вистачає;

- необхідністю здійснення великих державних вкладень у розвиток економіки з метою її структурної перебудови, що у майбутньому дасть можливість забезпечити приріст валового внутрішнього продукту, зміцнити економічну могутність держави та підвищити матеріальний і культурний рівень життя народу. Це явище відображає не кризу в економічному житті суспільства, а державне регулювання економіки, спрямоване на забезпечення прогресивних зрушень у суспільстві;

- кризовими явищами в економіці, її розвалом;

- неефективністю фінансово-кредитних зв'язків;

- недосконалістю фінансового законодавства тощо.

В умовах, коли економіка країни розвивається динамічно і стабільно, бюджетний дефіцит, звичайно, в кількісно допустимих межах не є загрозливим. В умовах наявності бюджетного дефіциту держава зобов'язана обрати найбільш оптимальні джерела його покриття. У світовій практиці використовують два основних методи покриття: беземісійний та емісійний. Найбільш ефективним є беземісійний метод, за допомогою якого можна позбутися дефіциту без додаткового випуску грошей в обіг.

Беземісійний метод покриття дефіциту бюджету передбачає залучення до цього процесу зовнішніх та внутрішніх джерел.

Зовнішніми джерелами можуть бути кредити міжнародних фінансових об'єднань та іноземних держав, а також безплатна і безповоротна фінансова допомога під цільові програми, що мають міжнародне значення.

Внутрішніми джерелами можуть бути кредити Національного Банку України, доходи від операцій з цінними паперами тощо.

Наявність зовнішніх та внутрішніх кредитних джерел зумовлює виникнення внутрішнього та зовнішнього боргу держави. Держава повинна здійснювати ефективний контроль та управління державним боргом.

Емісійний метод покриття бюджетного дефіциту передбачає використання грошово-кредитної емісії. Такий метод є не зовсім доцільним, оскільки негативно відображається на економічній ситуації в державі. Тому Бюджетним кодексом визначено, що емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.

Тобто держава зобов'язана формувати свою бюджетну політику таким чином, щоб домогтися скорочення бюджетного дефіциту. Заходи у цьому плані сприяли б, з однієї сторони, збільшенню доходів бюджету, а з другої - скороченню державних видатків. До таких заходів можна віднести:

- перегляд напрямків направлення бюджетних коштів і спрямування їх на розвиток галузей, що визначають рівень економічної могутності держави, забезпечують впровадження передових наукових технологій у виробництво;

- створення сприятливих економічних умов для суб'єктів господарювання шляхом застосування пільг, субсидій та інших складових бюджетного механізму;

- широке залучення в Україну іноземного капіталу;

- скорочення обсягів державного сектору економіки і, відповідно, бюджетного фінансування;

- зниження видатків на оборону і управління тощо.