Ред.]Військо

Галицький боярин початку 13 століття у західноєвропейському озброєнні з візантійським шоломом (реконструкція І.Дзися).

Військо Галицько-Волинського князівства було організоване за зразком традиційного руського. Воно складалося з двох головних частин — «дружини» і «воїв».

Дружина служила основою княжого війська, що формувалася з підрозділів бояр. Великі бояри були зобов'язані виступати у похід особисто з численним почтом кінноти і піших слуг, який міг досягати тисячі чоловік. Від простих бояр вимагалося прибути на позиції лише у супроводі двох вояків — важкоозброєного оружника і лучника-стрільця. Молоді бояри «отроки» складали своєрідну гвардію князя, постійно перебуваючи при ньому. У свою чергу, вої були народним ополченням і формувалися з «простих людей» — міщан і селян. Їх використовували лише при нагальній потребі. За успішну кампанію бояр нагороджували землею, а простий люд — грішми або харчами.

Через постійну внутрішню боротьбу князів з боярами, вони не могли вповні розраховувати на боярську військову допомогу. У зв'язку з цим галицько-волинські монархи неодноразово користувалися послугами найманців — як правило угорців, німців і половців. Проте вони також були ненадійними помічниками і часто грабували княжі землі.

Епохальними для Галицько-Волинської держави стали військові реформи Данила Романовича, який одним з перших на Русі створив незалежне від боярської дружини княже військо, набране з «простих людей» і безземельного боярства. Воно поділялося на важкоозброєних «оружників» та легкоозброєних «стрільців». Перші виконували функції ударної сили, як кінноти, так і піхоти, а другі — роль зачинателя битви і підрозділів прикриття. Уніфікованого озброєння це військо не мало, але користувалося осучасненим арсеналом західноєвропейського зразка — облегшеними залізними обладунками, копіями, сулицями, рогатицями, мечами, полегшеними луками рожанцями, пороками, пращами, самострілами, а також середньовічноюартилерією з «сосудами ратними і градними». Командував цим військом особисто князь або вірні йому воєводи чи тисяцькі.

У 13 столітті зазнало змін фортифікаційне будівництво. Старі руські укріплення з земляних валів і дерев'яних стін, почали замінювати замками з каменю і цегли. Перші новітні фортеці були зведені у Холмі, Кам'янці, Бересті, Чорторийську. ^[25]