Призначення та особливості різних типів лекцій. Розкрийте принципи побудови проблемної лекції.

Залежно від поставлених задач розрізняють наступні типи лекцій:

§ вступні,

§ інформаційні,

§ проблемні,

§ оглядові,

§ установчі,

§ підсумкові.

На вступній лекції викладач знайомить студентів з метою та завданнями дисципліни, її місцем у системі підготовки фахівця і взаємозв'язком з іншими дисциплінами навчального плану; розподілом навчального часу по видах занять; методичними особливостями вивчення дисципліни і семестрових індивідуальних завдань; формами звітності студентів по дисципліні; атестаційними вимогами до знань, навичок і вмінь, критеріями оцінки рівня засвоєння дисципліни; основними підручниками і навчальними посібниками.

На вступній лекцій необхідно не лише визначити предмет і метод науки, що викладається, але і поставити наукові проблеми, намітити перспективи розвитку цієї науки і виходи в практику. Варто вказати основні етапи її розвитку і назвати імена вчених, які зробили свій значний внесок у відповідну область знань. Дуже важливо дати студентам мотиваційну установку до систематичного і глибокого вивчення дисципліни, зв'язавши зміст дисципліни з їх майбутньою професійною діяльністю.

Оглядові лекції читаються наприкінці розділу чи програми всього курсу. Вони повинні відбивати основний зміст усіх теоретичних положень, що складають науково-понятійну основу даної дисципліни (розділу), крім другорядного матеріалу і деталей. Оглядова лекція має на меті систематизацію знань на більш високому рівні, загострення уваги студентів на невирішених і спірних проблемах. В оглядовій лекції корисно виділити і чітко розглянути особливо важкі, складні питання, включені в екзаменаційні квитки.

Особливе місце займають установчі лекції при заочному навчанні. Їх завдання − у стислий термін установчих зборів студентів-заочників представити загальну структуру змісту навчальної дисципліни, чітко окреслити її завдання для самостійного вивчення, виділити і розглянути найбільш складні питання, дати рекомендації з використання методичної літератури і виконання семестрових завдань з дисципліни.

Класична інформаційна лекція історично складалась як спосіб передачі готових знань студентам через монологічну форму спілкування викладача зі студентами. Зміст такої лекції − викладання добре відомого, матеріалу для запам'ятовування навчального матеріалу. Більшість відзначених вище недоліків лекційного методу відносяться, насамперед, до традиційної інформаційної лекції.

Перспективи піднесення лекційного методу в даний час пов'язуються в основному з використанням лекцій проблемного характеру, так званих проблемних лекцій, на яких процес пізнання студентів наближається до пошукової, дослідницької діяльності. За допомогою елементів проблемності забезпечується досягнення трьох основних цілей: ефективне засвоєння студентами теоретичних знань, розвиток теоретичного мислення, формування пізнавального інтересу до змісту навчального предмета і професійної мотивації майбутнього фахівця.

На відміну від інформаційної лекції, основне завдання лектора тут складається не стільки в передачі (повідомленні) навчальної інформації, скільки в залученні студентів до об'єктивних протиріч розвитку наукового знання і способу їхнього розвитку. На проблемній лекції суб'єктивно нове знання вводиться як ще невирішена проблема. Цей дидактичний прийом дозволяє створити у студентів ілюзію відкриття уже відомого в науці. Студент не просто переробляє навчальну інформацію, а емоційно переживає її засвоєння як суб'єктивне відкриття ще невідомого для себе знання.

Реалізація принципу проблемності – самий перспективний напрям досягнення ефективності лекції. Але не достатньо сформувати проблему, необхідно визначити методичні засоби, які найбільш відповідають цьому принципу. Також ця проблема має викликати у студентові інтерес та спонукати до самостійного пошуку розв’язання цієї проблеми.

Дидактична проблема містить в собі такі елементи:

- відоме, але з пізнавальною суперечністю;

- невідоме що виражається у формі питань, які випливають із суті суперечності;

- умови та засоби розв’язання проблеми.

Створити проблему можна моделюванням, відтворенням реальних проблем у науці та практиці, також штучне створення проблеми, спираючись на типові для науки суперечності,виникнення яких пояснюється самою структурою наукового знання, різноманітністю етапів, форм та методів наукового пізнання. Ще один спосіб – використання або штучне створення аксіологічних проблем, які ґрунтуються на суперечливих ідеях, поглядах і уявленнях, що виникають у різних формах і сферах суспільної свідомості, зумовлених різними цілісними орієнтаціями тощо.

Можна використовувати також різні варіанти реалізації принципу проблемності. Найпростіше – лектор сам формує пізнавальну або практичну проблему та сам її розв’язує. Другий варіант – лектор запрошує аудиторію брати участь у розв’язанні проблемної ситуації(так досягається більш високий рівень активності студентів, створює діалог лектора і студентів). Найвищий рівень – свідоме підведення аудиторіє до самостійного вияснення проблеми, що викликає глибокий інтерес, потребу та готовність взяти участь у пошуку способів її вирішення.