Методи активізації пізнавальної діяльності.

а) Метод проблемних ситуацій. Проблемна ситуація визначається в літературі як психічний стан розумової взаємодії суб'єкта (студента) з об'єктом пізнання, стан, що характеризується потребою і зусиллями студента знайти, "відкрити" і засвоїти нове, ще невідоме для нього знання, необхідне для вирішення навчальної проблеми.

Проблемна ситуація має логічну форму пізнавальної задачі, що фіксує деяке протиріччя в її умовах і завершуються питанням (питаннями), що це протиріччя фіксує. Невідомим є відповідь на питання, що розв’язує протиріччя, яке студент переживає як інтелектуальне ускладнення. Прилучення студентів до історії і логіки розв’язання цих протиріч є прекрасною школою розвитку самостійного, творчого мислення студентів, активізації пізнавальної діяльності, розвитку пізнавального інтересу. О.С.Пушкін говорив: "Стежити за думками великої людини є наука найцікавіша!".

б) Метод активізуючих питань. Для активізації мислення студентів, зосередження їхньої уваги, лектор може ставити перед аудиторією активізуючи і риторичні питання. Після деякої паузи викладач залучає для відповідей на активізуючи питання студентів, за бажанням чи викликає персонально конкретного студента. Запрошення за бажанням більш доцільне, тому що при цьому імовірність одержання правильної і повної відповіді вища, та й метод є більш демократичним. Виклик конкретного студента, як правило, пов'язаний із виховним аспектом. Викладачу варто прокоментувати відповіді, крім того, необхідно обов'язково домогтися правильних відповідей, у крайньому разі − відповісти самому на поставлене питання.

На риторичні „запитання” (це так звана риторична фігура, прийом і ніщо інше, як твердження у формі питання, мета якого − мобілізувати увагу аудиторії, прикрасити мову) викладач після короткої паузи відповідає сам.

в) Метод діалогу. Діалог на лекції, як обмін думками між викладачем і аудиторією, заснований на використанні проміжної, викладеної на деякому етапі лекції навчальної інформації. Організація діалогу ґрунтується, як правило, на трьох питаннях:

§ яку інформацію ми вже одержали?;

§ до чого ми прагнемо у своїх діях, чи досить наявної інформації для досягнення мети?

§ яким чином можна використовувати отримані результати, щоб досягти мети?

Організуючи діалог, необхідно забезпечити повну довіру, варто створити ситуацію, коли кожен студент хоче поділитися своєю думкою з викладачем, не боячись висловити навіть невірне судження. Адже головне в діалозі − збудити інтерес до даної проблеми, увімкнути механізми мислення, а, домігшись цього, викладачу легко виправити неправильні відповіді студентів у короткому резюме і, якщо потрібно, додатково пояснити матеріал.

г) Навмисна помилка. Досвідчені викладачі для посилення прагнення студентів до навчальної інформації рекомендують зрідка застосовувати навмисні помилки. Навмисні помилки не мають нічого спільного з помилками, пов'язаними з недостатнім володінням викладачем навчальним матеріалом чи через неуважність. Навмисні помилки можна розділити на два типи:

1) помилки, що активізують, створюються з метою включення механізму мислення студентів для переробки навчальної інформації в процесі спільного відшукання помилки. Така "помилка" повинна ретельно готуватися і продумуватися. Отже, "помилка" створена. Далі викладач повинний залучити всю аудиторію до її пошуку. Не викладач шукає "помилку" і студенти спостерігають за його діями, а навпаки. Для цього лектор звертається до аудиторії за "допомогою" у пошуку помилки. Студенти, як правило, активно включаються в "надання допомоги професору", тим самим вирішуючи поставлені викладачем завдання активізації пізнавальної діяльності студентів. Звичайно, цей прийом припустимо використовувати рідко, однак, з його допомогою іноді можна обіграти і випадково допущену помилку, наприклад, при висновку чи в формулі.

2) помилки, які акцентують увагу на головному: у формулі, визначенні. Наприклад, у визначенні пропустити ключове слово (аргумент функції декількох перемінних), а потім вибачитися і змусити вписати це слово (аргумент), та ще і підкреслити.

д) Міркування вголос. Проблема формування навичок самостійного добування нової інформації, як уже неодноразово підкреслювалося, є дуже важливою проблемою навчання. Одним зі способів формування цієї навички є метод, коли лектор пояснює нову навчальну інформацію ніби "міркуючи вголос". При цьому лектор зобов'язаний показати студенту весь хід логічних міркувань, що ведуть до рішення тієї чи іншої задачі, проблеми. Завдяки цьому студент опановує логікою міркування викладача і здобуває щось більш важливе, ніж сама навчальна інформація. Цей прийом широко використовував Д. І. Менделєєв.

е) Ігрова ситуація. Ігрові методи проведення практичних занять ми розглянемо пізніше. Ігрова ситуація на лекції − це методичний прийом активізації механізму мислення. Сутність цього методу полягає у постановці перед аудиторією питання, і організації гри-змагання додатковим стимулом: Хто швидше зміркує? Хто оригінальніше придумає рішення? У лекційному потоці можна організувати змагання між навчальними групами, з огляду на їхнє повсякчасне суперництво. Це фактично діалог з елементами змагання, як у телевізійному клубі знавців.

ж) Метод візуалізації. Основними каналами прийому інформації в навчальному процесі є зоровий та слуховий канали. Відповідно основними формами представлення інформації є вербальна та візуальна. Основа вербальної форми є мова, слово, з допомогою яких викладач кодує інформацію і передає її слухачу.

з) метод візуалізації реалізує принцип наочності навчання. Наочність сприяє не лише більш успішному сприйняттю і запам'ятовуванню навчального матеріалу, але і дозволяє активізувати розумову діяльність студентів, глибше проникнути в сутність досліджуваних явищ. Можна довго розповідати про характер якихось залежностей, якихось форм і пристроїв, якихось речей і т.п., але досить глянути на графік цієї залежності, на малюнок, чи схему, фотографію об'єкта, на гістограму замість таблиці даних і все стає зрозумілим.

и) Вивчення закономірностей візуального мислення показує його зв'язок із творчими процесами прийняття рішень. Метод візуалізації сприяє формуванню процесу мислення за рахунок систематизації, концентрації і виділення найбільш істотних елементів аналізованої інформації.

к) Візуальна інформація може пред'являтися студентам як демонстрація явища, реального чи об'єкта макета, малюнка, графіка, фотографії, схеми, гістограми, фільму, мультиплікації й ін. Візуальна інформація може створюватися викладачем чи на дошці пред'являтися за допомогою плакатів і з використанням різних технічних засобів (оверхедів, кодоскопів, діаскопів, телевізорів і т.п.). Дидактичні питання візуалізації дотепер ще не знайшли глибокого вивчення і виходять за рамки цієї лекції.